Файна Меморія - Внесок користувача [uk]

Вибори Президента України 2010

2010-02-04T00:58:55Z

Пінокійо:

[[Файл:Vybory.jpg|thumb|300px|Обери мене]]
[[Файл:Vybory2.jpg|300px|thumb]]
'''Вибори Президента України 2010''' —

Дійові особи: 
:Олександр Олександрович Нєзнайка, супермен-вікінг. 
:Сергій Миколайович Гурвіник, антисеміт. 
:Віктор Андрійович Карандаш, художник-китчмен. 
:Віктор Федорович Самодєлкін, матрос риболовецького флота. 
:Петро Миколайович Пєтрушка, мовчазний карлік у кепкє. 
:Михайло Юрійович Буратіно, просто поц. 
:Юлія Володимирівна Мальвіна, дєвушка з косою на голові. 
:Наталія Михайлівна Сінєглазка, алкоголічєская подорва. 
:Інна Германівна Красна Кофточка, красива, лінива, егоїстична і дурна блядь. 
:Володимир Михайлович Артемон, білий собака. 
:Арсеній Петрович Мнацаканов, привид у телевізорі. 

Дія відбувається в майстерні Віктора Андрійовича Карандаша. В майстерні розвішані розкошні вироби хазяїна, в числі яких: пофарбовані вишиванки, попільниці в вигляді черепків та бджолині соти в рамі рококо. Біля вікна сидить Петро Пєтрушка, мовчазний карлік у кепкє, і приклеює носа до голови вождя. На полу хропуть п’яні, брудні і голі Віктор Федорович Самодєлкін у рваному тєльнику і Віктор Андрійович Карандаш, над ними верхи сидить пудель Володимир Артемон. За столом сидять два дебіла – Михайло Буратіно і Сергій Гурвіник, п’ють і пиздять. З вани долинають звуки води і веселий регіт Інни Красної Кофточки. 

Михайло Буратіно (страшним хрипким голосом): …і слухай, блядь, от, блядь, він смотрить, шо та хуйня летить, кругом неї фари, лампи, там, всякі. А сама червоняста лампа мигає. А летить воно йому на город. От воно стало біля клуні і мига. Той мудак пиздує туда. Жінка кричить. Він тіки так: спакойна, стара блядь; а з цієї хуйні така рука його – раз, а іди сюда, – запхали в НЛО і кудись полетіли до хріна на роги. 
Сергій Гурвіник: Оце і все? 
Михайло Буратіно: Нє. Вони політали туда-сюда, ну там всьо такоє, прилетіли і викинули його к хуям, а чувак той після цього зовсім на хуй схуд. Його питають: як тебе звуть, а він: “бе-е”. Йому показують жінку, а він: “бе-е”. 
Сергій Гурвіник: Та то всьо хуйня. 
Михайло Буратіно: Та яка хуйня, в книзі написано! 
Сергій Гурвіник: В мене кум, він в Ісайках директор бані, так його небіж раз приходить додому, а жінки нема. Він до палатки. В палатці тоже нема. Він сховався за піч, думає: як прийде, налякаю. Коли та блядь приходить, скида одеж, волоси так розпуска, якусь агітку в руки взяла і, раз, на двір агітувати Кумів небіж тоже все поскидав. Поскидав і, тоже, надвір. А та блядь каже: а ти шо тут робиш? А ну пиздуй отсюда, дає йому поліно і каже: це твій кінь, і давай, пиздуй, щоб тебе не виділи, тільки не пизди нікому, бо помреш. Він взяв поліно, упиздив жінку і зразу ж куму напиздів, а той мені. 
Михайло Буратіно: І шо, помер? 
Сергій Гурвіник: Тут же. Як ховали, то весь синій в гробу лежав. 

У двері гупають. 

Михайло Буратіно (до Петра Пєтрушки): Ти, педріло, а ну-ка дай, відкрий. 

Петро Пєтрушка мовчки кида голову вождя і пиздує до дверей. 

Сергій Гурвіник (роздивляється Пєтрушкіну працю): Блядь, якогось жида склеїв… 

Входить Юлія Мальвіна, потряхуючи косою. 

Михайло Буратіно: А шо, Юля, даси поїсти? 
Юлія Мальвіна (обіжається): Блядь, шо ето значить, шо у тєбя, жени для етого нєт? 
Михайло Буратіно: Яка жена, ну скажи, ну при чому здєсь жена? 
Юлія Мальвіна: Нє. Єслі хочете, хлопчики, тільки випити, ето – пожалуста, ето можна, а поїсти – дома їжте. 
Сергій Гурвіник: У, жадна сука. 

Сергій Гурвіник і Михайло Буратіно киряють. З ванни доноситься щасливий і дурний регіт Інни Красної Кофточки і звуки води. 

Сергій Гурвіник (неприємно отигруючись): Я одну тьолку когда-то знав. Така красіва тьолка. Но в неї, панімаєш, тільки тіло красівоє, і більше ніхуя нєту, мозги совсєм отсутствуют. Вона стрічалась з парнем. Такой хороший парніша. Він мічтав, шо він колись піде в армію, а вона його буде ждать. І от приходять вони до палатки, а вона йому і каже: “А уєбі мєня”. А він їй: “как ето?” А вона говорит єму: “от сейчас я тобі покажу, как ето”. І не он її, а вона його сама уїбала. Ну, значить, він їй руку зламав, йому понравилось. А вона лежить і каже: “а тепер пішов на хуй”. А він: “как ето?..” От, жалко пацана. 
Михайло Буратіно: Разниє случаї єсть. Мєня тоже одна тьолка любила. Бувало, я прийду, сяду, а лягати зразу не можу, шоб не наблювать. І так і сижу всьо время. А вона, сука, подойдьот ззаду, руки на плечі положить і гладіт, і гладіт. А я їй: шо ти, стерво, мене гладиш, шо я тобі, кіт? І по їбальнику сразу – на! (Вздихає.) Любила меня. 
Юлія Мальвіна: От не люблю я, кода мужики таке пиздять. І та любила, і та хуєла… Та подивіться на себе, кому ви нужні? 

Входить Олександр Нєзнайка, бєлокурий супермен-вікінг, одєтий в кожаноє пальто, надєтоє на кожаний піджак. На руках у Олександра Нєзнайкі золоті гайки. З усіх карманів стирчать пачки грошей. 

Юлія Мальвіна (сама до себе): Ето піздєц. 

Слєдом за Олександром Нєзнайкой іде Наталія Сінєглазка. Під очима в неї бланжі. Сама вона п’яна, раскована, смердюча і нікому, крім Олександра Незнайки не нужна. 

Наталія Сінєглазка: Здраствуйтє, рєбята, я вам поїсти принєсла! 
Олександр Нєзнайка (с прибалтійським акцентом): Послушай, Сінєглазка, я тєбя прошу… 
Наталія Сінєглазка: От’єбісь! Надоєл! Дурак! (Ігріво.) Рєбята… 
Олександр Нєзнайка: Сінєглазочка, что я таково сказал? 
Юлія Мальвіна (до Олександр Нєзнайки): Простітє, у вас такой пріятний акцент… Ви нє нємєц, случайно? 
Олександр Нєзнайка: Нєт, я с Таращанського району Київської області. 
Юлія Мальвіна: Ах, как інтєрєсно, скажітє мінє своє ім’я. 
Олександр Нєзнайка: Нєзнаускас. Простітє мєня, я сєйчас. (До Наталії Сінєглазки.) Наташочка, можно тєбя на мінутку, пройдьом до уборной, і назад. 

Наталія Сінєглазка і Олександр Нєзнайка ідуть в просторну уборну, звідки в самом скором врємєні доносяться противні женські п’яні матюки і звуки ляпасів. 

Юлія Мальвіна: Боже мой, я етого нє винєсу. Какой мен, какой мужчіна! 
Михайло Буратіно: Юля, вони в сральню пішли, а ми давай в ванну пойдьом. 
Сергій Гурвіник: Та куда ж ви пойдьотє, там Красна Кофточка іщо з утра сидіт. 
Юлія Мальвіна: Отстаньтє от мєня, кобєлі протівні! Я етого не винєсу! Боже мой! (Починає ридать.) 

З уборной чути крики Наталії Сінєглазки: “Я їбала твої бабки, я їбала твою машину, жлоб, казьол!”. Чути знову ляпаси і опять ридання. Женскій плач звучіт в унісон красиво і мощно. Його звуки будять Віктора Федоровича Самодєлкіна, матроса риболовецького флоту, і Віктора Андрійовича Карашдаша, художника-китчмена. 

Віктор Федорович Самодєлкін (скида з себе Володимира Артемона): Ха-ха, дєвушкі ридають, матроси сміються. (До Віктора Андрійовича Карандаша.) Антоніо, падйом! Ілі в тєбя собаку кинуть? 
Віктор Андрійович Карандаш: Не трогай, вона заразная. І вобщє, какого хуя? Мнє завтра на базар. Шо за блядь? Шо за розклади? Я Буратіну сказав, шоб помив посуду. Блядь, де чистота, де ікебана? Щас всє пойдут нахуй. 
Віктор Федорович Самодєлкін: Ха-а. Не хуя не знаєте про матросів, казли. (Дико реве) Напрасна старушка ждьот сина домой! Антоніо, вставай, блядь, бо щас собаку кину в єбальник. 
Віктор Андрійович Карандаш: Шо за Антоніо? Меня Карандаш звуть. 
Віктор Федорович Самодєлкін: Ну, считай, шо ти довиябувався. 

Віктор Федорович Самодєлкін швиря собаку Володимира Артемона в рило Віктору Андрійовичу Карандашу. Володимир Артемон і Віктор Андрійович Карандаш верещать. Саме в цю мить з уборної приходить Сергій Незнайка. Він тихо плаче. Він сидить, охопивши голову двома руками і плечі його трясуться. При цьому весьолість Віктора Федоровича Самодєлкіна сягає вищого рівня. 

Віктор Федорович Самодєлкін (дико реве): Ііііій скажуть она заридає… 

Віктор Федорович Самодєлкін реве і танцює чочотку. З уборної раком вилазить відпизжена Наталія Сінєглазка. 

Наталія Сінєглазка (стоячи раком): А волни бєгут от вінта за кормой! 
Віктор Андрійович Карандаш: А зараз всі на хуй пойдуть. 
Сергій Гурвіник: Дайте мені жида дружбани, дайте жида, от моя просьба. 

Наталія Сінєглазка стоїть раком на півдорозі між уборною і общею залою. Вона блює і співає. З вани чути веселі звуки, іздаваємиє Інною Красною Кофточкою. Хлопці гуляють. Не приймають участі в веселощах тільки плачущий Олександр Нєзнайка, Юлія Мальвіна і Петро Пєтрушка, мовчазний карлік в кепкє. Юлія Мальвіна підходить до ридаючого Олександра Нєзнайки, кладе йому руки на плечі і пестить його. 

Юлія Мальвіна: Давайтє уйдьом отсюда, я вас прошу, уйдьом і будєм щасліви. 

Олександр Нєзнайка, кайфуючи, що його пожаліли, з усією силою б’є головою в стіну і ридає ще громче. 

Юлія Мальвіна: Ну-ну, нє надо, она вас нє стоіт. Нє надо, хорошій мой. (Ігриво.) А то єслі ви нє пєрєстанєтє, то я тоже заплачу. Вєдь ви нє хотітє етого? 

Відповіддю їй служать удари голови об стінку. 

Наталія Сінєглазка (ікаючи): Вже всю штукатурку оббив, підарас. 
Віктор Федорович Карандаш: Буратіно, я сказав, піди ото, що Сінєглазка наблювала, підмети і підбери штукатурку! Це твої друззя, я їбу ваще, шо такоє?! 
Сергій Гурвіник (зніма з стіни гіпсового портрета): Жид? Шо мовчиш? Хрясь! 

Портрет-жид пада на підлогу і розбивається. Віктор Андрійович Карандаш стовпіє. 

Сергій Гурвіник (до Віктора Андрійовича Карандаша): Шо, жалко жида? Може ти тоже жид? 
Віктор Андрійович Карандаш (злякавшись): Нє, я – украінєц. 
Віктор Федорович Самодєлкін (танцює чочотку): Такий, як я білорус. 

Входить Інна Красна Кофточка одягнута в красіву резинову красну кофточку і більш ні в що. Вона красива, гола, мокра і лінива. 

Інна Красна Кофточка: Я так устала, тут такой шум. Буратіно, дружочєк, я хочу посмотрєть тєлєвізор. 

Михайло Буратіно кидається угождать красавіце. 

Юлія Мальвіна (сама до себе): Курва. Вона устала – целий дєнь в ваннє сідєть, вона устала… а я не устала! Сука голая! 
Інна Красна Кофточка: Я нє голая, а обнажонная. 

Михайло Буратіно включа тєлєвізор. В тєлєвізорі Арсеній Мнацаканов. 

Арсеній Мнацаканов: А сєйчас прєдлагаю вам відєосюжет із Сорочинської ярмарки. Один поц перевдягся українцем. По прєдварітєльному подщоту число жертв прєвишаєт… 

Раптово Арсеній Мнацаканов помічає обнажонну Інну Красну Кофточку, давиться і починає ікать. 

Сергій Гурвіник (увєрєно): Жид. Шо смотрішь? 
Арсеній Мнацаканов: Я, собствєно… 

Інна Красна Кофточка починає соблазнітєльно чухать собі живіт і хіхікать. 

Наталія Синєглазка (до Арсенія Мнацаканова, ігріво): Мужчина, сколько вам лєт? 
Олександр Нєзнайка (істерично): Я больше не можу так жить! Кругом якась хуйня, скрізь підараси. Мнє нічого не надо! Пальто? в пизду! (Скида кожанне пальто.) Піджак? на хуй піджак! (Скида піджак.) Беріть! Мєнє нє надо! (Дивиться на ноги.) Кольоса? на хуй! Беріть, все беріть! Їжте! 

Олександр Нєзнайка зніма ботінки і починає знімать з рук золоті гайки. Гайки не дуже знімаються з його пухлих пальців. 

Олександр Нєзнайка: Гайки йобані, блядь, не знімаються. 

Плачущий Олександр Нєзнайка зав’язує з гайками, зато йому вдається знять з себе часи Ролєкс і запиздячить ними в Наталію Сінєглазку. Потім Олександр Нєзнайка знима штани і швиря їх в Арсенія Мнацаканова. Олександр Нєзнайка стоїть в обтягуючих малинових трусах з льогкім жовтим німбом біля хуя і страшно кричить. 

Олексанедр Нєзнайка: Всьо! Всьо! 

Олександр Нєзнайка вийма із піджака і штанів пачки грошів і починає швиряти ними в друзів. Одну пачку він швиря прямо в їбальник Арсенію Мнацаканову. Арсеній Мнацаканов іздає невловимий рух і з клацанням зубів хижо ловить пачку в зуби. Очі Арсенія Мнацаканова страшно блищать, з рота і носа виривається хиже гарчання. 

Сергій Гурвіник: Ти диви, от жидяра! А ну віддай! 
Юлія Мальвіна (злякано): Він щаз нас усіх поїсть! 

Баби злякано верещать і лізуть під стіл. Стоїть страшений крик. Сергій Гурвіник підбирає з полу красивий важкий шуз Олександра Нєзнайки і пиздить ним у телевізор. Роздається страшний вибух. Чорний дим повзе з разйобаной вещі на дівчат і хлопців. Всі кричать, собака Володимир Артемон виє. Спокійний тільки Сергій Гурвіник, він витира руки об штани і наливає собі портвейн. 

Сергій Гурвіник: У, жидовська морда. Хе! 

Всі сміються. Починає грать красива токата. Віктор Федорович Самодєлкін б’є під неї чочотку. Михайло Буратіно гладить Юлію Мальвіну, Юлія Мальвіна гладить Олександра Нєзнайку, Олександр Нєзнайко однією рукою гладить Наталію Сінєглазку, а другою помагає їй блювать. Наталія Сінєглазка блює, Віктор Андрійович Карандаш малює, Інна Красна Кофточка чуха собі живіт. Петро Пєтрушка знаходить під столом голову вождя, яка чудом не розбилася і заходиться приклеювати йому носа. 

Михайло Буратіно (тупо): Ну так шо, через п’ять років знов гуляєм? 
Сергій Гурвіник: А как же! Мєсто встрєчі ізмєніть ніззя, блядь! 

== Примітки ==
{{reflist}}

{{Шаблон:Вибори Президента України 2010}}

[[Категорія:Політика]]

Вибори Президента України 2010

2010-02-04T00:58:05Z

Пінокійо:

[[Файл:Vybory.jpg|thumb|300px|Обери мене]]
[[Файл:Vybory2.jpg|300px|thumb]]
'''Вибори Президента України 2010''' —

Дійові особи: 
Олександр Олександрович Нєзнайка, супермен-вікінг. 
Сергій Миколайович Гурвіник, антисеміт. 
Віктор Андрійович Карандаш, художник-китчмен. 
Віктор Федорович Самодєлкін, матрос риболовецького флота. 
Петро Миколайович Пєтрушка, мовчазний карлік у кепкє. 
Михайло Юрійович Буратіно, просто поц. 
Юлія Володимирівна Мальвіна, дєвушка з косою на голові. 
Наталія Михайлівна Сінєглазка, алкоголічєская подорва. 
Інна Германівна Красна Кофточка, красива, лінива, егоїстична і дурна блядь. 
Володимир Михайлович Артемон, білий собака. 
Арсеній Петрович Мнацаканов, привид у телевізорі. 

Дія відбувається в майстерні Віктора Андрійовича Карандаша. В майстерні розвішані розкошні вироби хазяїна, в числі яких: пофарбовані вишиванки, попільниці в вигляді черепків та бджолині соти в рамі рококо. Біля вікна сидить Петро Пєтрушка, мовчазний карлік у кепкє, і приклеює носа до голови вождя. На полу хропуть п’яні, брудні і голі Віктор Федорович Самодєлкін у рваному тєльнику і Віктор Андрійович Карандаш, над ними верхи сидить пудель Володимир Артемон. За столом сидять два дебіла – Михайло Буратіно і Сергій Гурвіник, п’ють і пиздять. З вани долинають звуки води і веселий регіт Інни Красної Кофточки. 

Михайло Буратіно (страшним хрипким голосом): …і слухай, блядь, от, блядь, він смотрить, шо та хуйня летить, кругом неї фари, лампи, там, всякі. А сама червоняста лампа мигає. А летить воно йому на город. От воно стало біля клуні і мига. Той мудак пиздує туда. Жінка кричить. Він тіки так: спакойна, стара блядь; а з цієї хуйні така рука його – раз, а іди сюда, – запхали в НЛО і кудись полетіли до хріна на роги. 
Сергій Гурвіник: Оце і все? 
Михайло Буратіно: Нє. Вони політали туда-сюда, ну там всьо такоє, прилетіли і викинули його к хуям, а чувак той після цього зовсім на хуй схуд. Його питають: як тебе звуть, а він: “бе-е”. Йому показують жінку, а він: “бе-е”. 
Сергій Гурвіник: Та то всьо хуйня. 
Михайло Буратіно: Та яка хуйня, в книзі написано! 
Сергій Гурвіник: В мене кум, він в Ісайках директор бані, так його небіж раз приходить додому, а жінки нема. Він до палатки. В палатці тоже нема. Він сховався за піч, думає: як прийде, налякаю. Коли та блядь приходить, скида одеж, волоси так розпуска, якусь агітку в руки взяла і, раз, на двір агітувати Кумів небіж тоже все поскидав. Поскидав і, тоже, надвір. А та блядь каже: а ти шо тут робиш? А ну пиздуй отсюда, дає йому поліно і каже: це твій кінь, і давай, пиздуй, щоб тебе не виділи, тільки не пизди нікому, бо помреш. Він взяв поліно, упиздив жінку і зразу ж куму напиздів, а той мені. 
Михайло Буратіно: І шо, помер? 
Сергій Гурвіник: Тут же. Як ховали, то весь синій в гробу лежав. 

У двері гупають. 

Михайло Буратіно (до Петра Пєтрушки): Ти, педріло, а ну-ка дай, відкрий. 

Петро Пєтрушка мовчки кида голову вождя і пиздує до дверей. 

Сергій Гурвіник (роздивляється Пєтрушкіну працю): Блядь, якогось жида склеїв… 

Входить Юлія Мальвіна, потряхуючи косою. 

Михайло Буратіно: А шо, Юля, даси поїсти? 
Юлія Мальвіна (обіжається): Блядь, шо ето значить, шо у тєбя, жени для етого нєт? 
Михайло Буратіно: Яка жена, ну скажи, ну при чому здєсь жена? 
Юлія Мальвіна: Нє. Єслі хочете, хлопчики, тільки випити, ето – пожалуста, ето можна, а поїсти – дома їжте. 
Сергій Гурвіник: У, жадна сука. 

Сергій Гурвіник і Михайло Буратіно киряють. З ванни доноситься щасливий і дурний регіт Інни Красної Кофточки і звуки води. 

Сергій Гурвіник (неприємно отигруючись): Я одну тьолку когда-то знав. Така красіва тьолка. Но в неї, панімаєш, тільки тіло красівоє, і більше ніхуя нєту, мозги совсєм отсутствуют. Вона стрічалась з парнем. Такой хороший парніша. Він мічтав, шо він колись піде в армію, а вона його буде ждать. І от приходять вони до палатки, а вона йому і каже: “А уєбі мєня”. А він їй: “как ето?” А вона говорит єму: “от сейчас я тобі покажу, как ето”. І не он її, а вона його сама уїбала. Ну, значить, він їй руку зламав, йому понравилось. А вона лежить і каже: “а тепер пішов на хуй”. А він: “как ето?..” От, жалко пацана. 
Михайло Буратіно: Разниє случаї єсть. Мєня тоже одна тьолка любила. Бувало, я прийду, сяду, а лягати зразу не можу, шоб не наблювать. І так і сижу всьо время. А вона, сука, подойдьот ззаду, руки на плечі положить і гладіт, і гладіт. А я їй: шо ти, стерво, мене гладиш, шо я тобі, кіт? І по їбальнику сразу – на! (Вздихає.) Любила меня. 
Юлія Мальвіна: От не люблю я, кода мужики таке пиздять. І та любила, і та хуєла… Та подивіться на себе, кому ви нужні? 

Входить Олександр Нєзнайка, бєлокурий супермен-вікінг, одєтий в кожаноє пальто, надєтоє на кожаний піджак. На руках у Олександра Нєзнайкі золоті гайки. З усіх карманів стирчать пачки грошей. 

Юлія Мальвіна (сама до себе): Ето піздєц. 

Слєдом за Олександром Нєзнайкой іде Наталія Сінєглазка. Під очима в неї бланжі. Сама вона п’яна, раскована, смердюча і нікому, крім Олександра Незнайки не нужна. 

Наталія Сінєглазка: Здраствуйтє, рєбята, я вам поїсти принєсла! 
Олександр Нєзнайка (с прибалтійським акцентом): Послушай, Сінєглазка, я тєбя прошу… 
Наталія Сінєглазка: От’єбісь! Надоєл! Дурак! (Ігріво.) Рєбята… 
Олександр Нєзнайка: Сінєглазочка, что я таково сказал? 
Юлія Мальвіна (до Олександр Нєзнайки): Простітє, у вас такой пріятний акцент… Ви нє нємєц, случайно? 
Олександр Нєзнайка: Нєт, я с Таращанського району Київської області. 
Юлія Мальвіна: Ах, как інтєрєсно, скажітє мінє своє ім’я. 
Олександр Нєзнайка: Нєзнаускас. Простітє мєня, я сєйчас. (До Наталії Сінєглазки.) Наташочка, можно тєбя на мінутку, пройдьом до уборной, і назад. 

Наталія Сінєглазка і Олександр Нєзнайка ідуть в просторну уборну, звідки в самом скором врємєні доносяться противні женські п’яні матюки і звуки ляпасів. 

Юлія Мальвіна: Боже мой, я етого нє винєсу. Какой мен, какой мужчіна! 
Михайло Буратіно: Юля, вони в сральню пішли, а ми давай в ванну пойдьом. 
Сергій Гурвіник: Та куда ж ви пойдьотє, там Красна Кофточка іщо з утра сидіт. 
Юлія Мальвіна: Отстаньтє от мєня, кобєлі протівні! Я етого не винєсу! Боже мой! (Починає ридать.) 

З уборной чути крики Наталії Сінєглазки: “Я їбала твої бабки, я їбала твою машину, жлоб, казьол!”. Чути знову ляпаси і опять ридання. Женскій плач звучіт в унісон красиво і мощно. Його звуки будять Віктора Федоровича Самодєлкіна, матроса риболовецького флоту, і Віктора Андрійовича Карашдаша, художника-китчмена. 

Віктор Федорович Самодєлкін (скида з себе Володимира Артемона): Ха-ха, дєвушкі ридають, матроси сміються. (До Віктора Андрійовича Карандаша.) Антоніо, падйом! Ілі в тєбя собаку кинуть? 
Віктор Андрійович Карандаш: Не трогай, вона заразная. І вобщє, какого хуя? Мнє завтра на базар. Шо за блядь? Шо за розклади? Я Буратіну сказав, шоб помив посуду. Блядь, де чистота, де ікебана? Щас всє пойдут нахуй. 
Віктор Федорович Самодєлкін: Ха-а. Не хуя не знаєте про матросів, казли. (Дико реве) Напрасна старушка ждьот сина домой! Антоніо, вставай, блядь, бо щас собаку кину в єбальник. 
Віктор Андрійович Карандаш: Шо за Антоніо? Меня Карандаш звуть. 
Віктор Федорович Самодєлкін: Ну, считай, шо ти довиябувався. 

Віктор Федорович Самодєлкін швиря собаку Володимира Артемона в рило Віктору Андрійовичу Карандашу. Володимир Артемон і Віктор Андрійович Карандаш верещать. Саме в цю мить з уборної приходить Сергій Незнайка. Він тихо плаче. Він сидить, охопивши голову двома руками і плечі його трясуться. При цьому весьолість Віктора Федоровича Самодєлкіна сягає вищого рівня. 

Віктор Федорович Самодєлкін (дико реве): Ііііій скажуть она заридає… 

Віктор Федорович Самодєлкін реве і танцює чочотку. З уборної раком вилазить відпизжена Наталія Сінєглазка. 

Наталія Сінєглазка (стоячи раком): А волни бєгут от вінта за кормой! 
Віктор Андрійович Карандаш: А зараз всі на хуй пойдуть. 
Сергій Гурвіник: Дайте мені жида дружбани, дайте жида, от моя просьба. 

Наталія Сінєглазка стоїть раком на півдорозі між уборною і общею залою. Вона блює і співає. З вани чути веселі звуки, іздаваємиє Інною Красною Кофточкою. Хлопці гуляють. Не приймають участі в веселощах тільки плачущий Олександр Нєзнайка, Юлія Мальвіна і Петро Пєтрушка, мовчазний карлік в кепкє. Юлія Мальвіна підходить до ридаючого Олександра Нєзнайки, кладе йому руки на плечі і пестить його. 

Юлія Мальвіна: Давайтє уйдьом отсюда, я вас прошу, уйдьом і будєм щасліви. 

Олександр Нєзнайка, кайфуючи, що його пожаліли, з усією силою б’є головою в стіну і ридає ще громче. 

Юлія Мальвіна: Ну-ну, нє надо, она вас нє стоіт. Нє надо, хорошій мой. (Ігриво.) А то єслі ви нє пєрєстанєтє, то я тоже заплачу. Вєдь ви нє хотітє етого? 

Відповіддю їй служать удари голови об стінку. 

Наталія Сінєглазка (ікаючи): Вже всю штукатурку оббив, підарас. 
Віктор Федорович Карандаш: Буратіно, я сказав, піди ото, що Сінєглазка наблювала, підмети і підбери штукатурку! Це твої друззя, я їбу ваще, шо такоє?! 
Сергій Гурвіник (зніма з стіни гіпсового портрета): Жид? Шо мовчиш? Хрясь! 

Портрет-жид пада на підлогу і розбивається. Віктор Андрійович Карандаш стовпіє. 

Сергій Гурвіник (до Віктора Андрійовича Карандаша): Шо, жалко жида? Може ти тоже жид? 
Віктор Андрійович Карандаш (злякавшись): Нє, я – украінєц. 
Віктор Федорович Самодєлкін (танцює чочотку): Такий, як я білорус. 

Входить Інна Красна Кофточка одягнута в красіву резинову красну кофточку і більш ні в що. Вона красива, гола, мокра і лінива. 

Інна Красна Кофточка: Я так устала, тут такой шум. Буратіно, дружочєк, я хочу посмотрєть тєлєвізор. 

Михайло Буратіно кидається угождать красавіце. 

Юлія Мальвіна (сама до себе): Курва. Вона устала – целий дєнь в ваннє сідєть, вона устала… а я не устала! Сука голая! 
Інна Красна Кофточка: Я нє голая, а обнажонная. 

Михайло Буратіно включа тєлєвізор. В тєлєвізорі Арсеній Мнацаканов. 

Арсеній Мнацаканов: А сєйчас прєдлагаю вам відєосюжет із Сорочинської ярмарки. Один поц перевдягся українцем. По прєдварітєльному подщоту число жертв прєвишаєт… 

Раптово Арсеній Мнацаканов помічає обнажонну Інну Красну Кофточку, давиться і починає ікать. 

Сергій Гурвіник (увєрєно): Жид. Шо смотрішь? 
Арсеній Мнацаканов: Я, собствєно… 

Інна Красна Кофточка починає соблазнітєльно чухать собі живіт і хіхікать. 

Наталія Синєглазка (до Арсенія Мнацаканова, ігріво): Мужчина, сколько вам лєт? 
Олександр Нєзнайка (істерично): Я больше не можу так жить! Кругом якась хуйня, скрізь підараси. Мнє нічого не надо! Пальто? в пизду! (Скида кожанне пальто.) Піджак? на хуй піджак! (Скида піджак.) Беріть! Мєнє нє надо! (Дивиться на ноги.) Кольоса? на хуй! Беріть, все беріть! Їжте! 

Олександр Нєзнайка зніма ботінки і починає знімать з рук золоті гайки. Гайки не дуже знімаються з його пухлих пальців. 

Олександр Нєзнайка: Гайки йобані, блядь, не знімаються. 

Плачущий Олександр Нєзнайка зав’язує з гайками, зато йому вдається знять з себе часи Ролєкс і запиздячить ними в Наталію Сінєглазку. Потім Олександр Нєзнайка знима штани і швиря їх в Арсенія Мнацаканова. Олександр Нєзнайка стоїть в обтягуючих малинових трусах з льогкім жовтим німбом біля хуя і страшно кричить. 

Олексанедр Нєзнайка: Всьо! Всьо! 

Олександр Нєзнайка вийма із піджака і штанів пачки грошів і починає швиряти ними в друзів. Одну пачку він швиря прямо в їбальник Арсенію Мнацаканову. Арсеній Мнацаканов іздає невловимий рух і з клацанням зубів хижо ловить пачку в зуби. Очі Арсенія Мнацаканова страшно блищать, з рота і носа виривається хиже гарчання. 

Сергій Гурвіник: Ти диви, от жидяра! А ну віддай! 
Юлія Мальвіна (злякано): Він щаз нас усіх поїсть! 

Баби злякано верещать і лізуть під стіл. Стоїть страшений крик. Сергій Гурвіник підбирає з полу красивий важкий шуз Олександра Нєзнайки і пиздить ним у телевізор. Роздається страшний вибух. Чорний дим повзе з разйобаной вещі на дівчат і хлопців. Всі кричать, собака Володимир Артемон виє. Спокійний тільки Сергій Гурвіник, він витира руки об штани і наливає собі портвейн. 

Сергій Гурвіник: У, жидовська морда. Хе! 

Всі сміються. Починає грать красива токата. Віктор Федорович Самодєлкін б’є під неї чочотку. Михайло Буратіно гладить Юлію Мальвіну, Юлія Мальвіна гладить Олександра Нєзнайку, Олександр Нєзнайко однією рукою гладить Наталію Сінєглазку, а другою помагає їй блювать. Наталія Сінєглазка блює, Віктор Андрійович Карандаш малює, Інна Красна Кофточка чуха собі живіт. Петро Пєтрушка знаходить під столом голову вождя, яка чудом не розбилася і заходиться приклеювати йому носа. 

Михайло Буратіно (тупо): Ну так шо, через п’ять років знов гуляєм? 
Сергій Гурвіник: А как же! Мєсто встрєчі ізмєніть ніззя, блядь! 

== Примітки ==
{{reflist}}

{{Шаблон:Вибори Президента України 2010}}

[[Категорія:Політика]]

Вибори Президента України 2010

2010-02-04T00:56:22Z

Пінокійо:

[[Файл:Vybory.jpg|thumb|300px|Обери мене]]
[[Файл:Vybory2.jpg|300px|thumb]]
'''Вибори Президента України 2010''' —

Дійові особи: 
Олександр Олександрович Нєзнайка, супермен-вікінг. 
Сергій Миколайович Гурвіник, антисеміт. 
Віктор Андрійович Карандаш, художник-китчмен. 
Віктор Федорович Самодєлкін, матрос риболовецького флота. 
Петро Миколайович Пєтрушка, мовчазний карлік у кепкє. 
Михайло Юрійович Буратіно, просто поц. 
Юлія Володимирівна Мальвіна, дєвушка з косою на голові. 
Наталія Михайлівна Сінєглазка, алкоголічєская подорва. 
Інна Германівна Красна Кофточка, красива, лінива, егоїстична і дурна блядь. 
Володимир Михайлович Артемон, білий собака. 
Арсеній Петрович Мнацаканов, привид у телевізорі. 

Дія відбувається в майстерні Віктора Андрійовича Карандаша. В майстерні розвішані розкошні вироби хазяїна, в числі яких: пофарбовані вишиванки, попільниці в вигляді черепків та бджолині соти в рамі рококо. Біля вікна сидить Петро Пєтрушка, мовчазний карлік у кепкє, і приклеює носа до голови вождя. На полу хропуть п’яні, брудні і голі Віктор Федорович Самодєлкін у рваному тєльнику і Віктор Андрійович Карандаш, над ними верхи сидить пудель Володимир Артемон. За столом сидять два дебіла – Михайло Буратіно і Сергій Гурвіник, п’ють і пиздять. З вани долинають звуки води і веселий регіт Інни Красної Кофточки. 

Михайло Буратіно (страшним хрипким голосом): …і слухай, блядь, от, блядь, він смотрить, шо та хуйня летить, кругом неї фари, лампи, там, всякі. А сама червоняста лампа мигає. А летить воно йому на город. От воно стало біля клуні і мига. Той мудак пиздує туда. Жінка кричить. Він тіки так: спакойна, стара блядь; а з цієї хуйні така рука його – раз, а іди сюда, – запхали в НЛО і кудись полетіли до хріна на роги. 
Сергій Гурвіник: Оце і все? 
Михайло Буратіно: Нє. Вони політали туда-сюда, ну там всьо такоє, прилетіли і викинули його к хуям, а чувак той після цього зовсім на хуй схуд. Його питають: як тебе звуть, а він: “бе-е”. Йому показують жінку, а він: “бе-е”. 
Сергій Гурвіник: Та то всьо хуйня. 
Михайло Буратіно: Та яка хуйня, в книзі написано! 
Сергій Гурвіник: В мене кум, він в Ісайках директор бані, так його небіж раз приходить додому, а жінки нема. Він до палатки. В палатці тоже нема. Він сховався за піч, думає: як прийде, налякаю. Коли та блядь приходить, скида одеж, волоси так розпуска, якусь агітку в руки взяла і, раз, на двір агітувати Кумів небіж тоже все поскидав. Поскидав і, тоже, надвір. А та блядь каже: а ти шо тут робиш? А ну пиздуй отсюда, дає йому поліно і каже: це твій кінь, і давай, пиздуй, щоб тебе не виділи, тільки не пизди нікому, бо помреш. Він взяв поліно, упиздив жінку і зразу ж куму напиздів, а той мені. 
Михайло Буратіно: І шо, помер? 
Сергій Гурвіник: Тут же. Як ховали, то весь синій в гробу лежав. 

У двері гупають. 

Михайло Буратіно (до Петра Пєтрушки): Ти, педріло, а ну-ка дай, відкрий. 

Петро Пєтрушка мовчки кида голову вождя і пиздує до дверей. 

Сергій Гурвіник (роздивляється Пєтрушкіну працю): Блядь, якогось жида склеїв… 

Входить Юлія Мальвіна, потряхуючи косою. 

Михайло Буратіно: А шо, Юля, даси поїсти? 
Юлія Мальвіна (обіжається): Блядь, шо ето значить, шо у тєбя, жени для етого нєт? 
Михайло Буратіно: Яка жена, ну скажи, ну при чому здєсь жена? 
Юлія Мальвіна: Нє. Єслі хочете, хлопчики, тільки випити, ето – пожалуста, ето можна, а поїсти – дома їжте. 
Сергій Гурвіник: У, жадна сука. 

Сергій Гурвіник і Михайло Буратіно киряють. З ванни доноситься щасливий і дурний регіт Інни Красної Кофточки і звуки води. 

Сергій Гурвіник (неприємно отигруючись): Я одну тьолку когда-то знав. Така красіва тьолка. Но в неї, панімаєш, тільки тіло красівоє, і більше ніхуя нєту, мозги совсєм отсутствуют. Вона стрічалась з парнем. Такой хороший парніша. Він мічтав, шо він колись піде в армію, а вона його буде ждать. І от приходять вони до палатки, а вона йому і каже: “А уєбі мєня”. А він їй: “как ето?” А вона говорит єму: “от сейчас я тобі покажу, как ето”. І не он її, а вона його сама уїбала. Ну, значить, він їй руку зламав, йому понравилось. А вона лежить і каже: “а тепер пішов на хуй”. А він: “как ето?..” От, жалко пацана. 
Михайло Буратіно: Разниє случаї єсть. Мєня тоже одна тьолка любила. Бувало, я прийду, сяду, а лягати зразу не можу, шоб не наблювать. І так і сижу всьо время. А вона, сука, подойдьот ззаду, руки на плечі положить і гладіт, і гладіт. А я їй: шо ти, стерво, мене гладиш, шо я тобі, кіт? І по їбальнику сразу – на! (Вздихає.) Любила меня. 
Юлія Мальвіна: От не люблю я, кода мужики таке пиздять. І та любила, і та хуєла… Та подивіться на себе, кому ви нужні? 

Входить Олександр Нєзнайка, бєлокурий супермен-вікінг, одєтий в кожаноє пальто, надєтоє на кожаний піджак. На руках у Олександра Нєзнайкі золоті гайки. З усіх карманів стирчать пачки грошей. 

Юлія Мальвіна (сама до себе): Ето піздєц. 

Слєдом за Олександром Нєзнайкой іде Наталія Сінєглазка. Під очима в неї бланжі. Сама вона п’яна, раскована, смердюча і нікому, крім Олександра Незнайки не нужна. 

Наталія Сінєглазка: Здраствуйтє, рєбята, я вам поїсти принєсла! 
Олександр Нєзнайка (с прибалтійським акцентом): Послушай, Сінєглазка, я тєбя прошу… 
Наталія Сінєглазка: От’єбісь! Надоєл! Дурак! (Ігріво.) Рєбята… 
Олександр Нєзнайка: Сінєглазочка, что я таково сказал? 
Юлія Мальвіна (до Олександр Нєзнайки): Простітє, у вас такой пріятний акцент… Ви нє нємєц, случайно? 
Олександр Нєзнайка: Нєт, я с Таращанського району Київської області. 
Юлія Мальвіна: Ах, как інтєрєсно, скажітє мінє своє ім’я. 
Олександр Нєзнайка: Нєзнаускас. Простітє мєня, я сєйчас. (До Наталії Сінєглазки.) Наташочка, можно тєбя на мінутку, пройдьом до уборной, і назад. 

Наталія Сінєглазка і Олександр Нєзнайка ідуть в просторну уборну, звідки в самом скором врємєні доносяться противні женські п’яні матюки і звуки ляпасів. 

Юлія Мальвіна: Боже мой, я етого нє винєсу. Какой мен, какой мужчіна! 
Михайло Буратіно: Юля, вони в сральню пішли, а ми давай в ванну пойдьом. 
Сергій Гурвіник: Та куда ж ви пойдьотє, там Красна Кофточка іщо з утра сидіт. 
Юлія Мальвіна: Отстаньтє от мєня, кобєлі протівні! Я етого не винєсу! Боже мой! (Починає ридать.) 

З уборной чути крики Наталії Сінєглазки: “Я їбала твої бабки, я їбала твою машину, жлоб, казьол!”. Чути знову ляпаси і опять ридання. Женскій плач звучіт в унісон красиво і мощно. Його звуки будять Віктора Федоровича Самодєлкіна, матроса риболовецького флоту, і Віктора Андрійовича Карашдаша, художника-китчмена. 

Віктор Федорович Самодєлкін (скида з себе Володимира Артемона): Ха-ха, дєвушкі ридають, матроси сміються. (До Віктора Андрійовича Карандаша.) Антоніо, падйом! Ілі в тєбя собаку кинуть? 
Віктор Андрійович Карандаш: Не трогай, вона заразная. І вобщє, какого хуя? Мнє завтра на базар. Шо за блядь? Шо за розклади? Я Буратіну сказав, шоб помив посуду. Блядь, де чистота, де ікебана? Щас всє пойдут нахуй. 
Віктор Федорович Самодєлкін: Ха-а. Не хуя не знаєте про матросів, казли. (Дико реве) Напрасна старушка ждьот сина домой! Антоніо, вставай, блядь, бо щас собаку кину в єбальник. 
Віктор Андрійович Карандаш: Шо за Антоніо? Меня Карандаш звуть. 
Віктор Федорович Самодєлкін: Ну, считай, шо ти довиябувався. 

Віктор Федорович Самодєлкін швиря собаку Володимира Артемона в рило Віктору Андрійовичу Карандашу. Володимир Артемон і Віктор Андрійович Карандаш верещать. Саме в цю мить з уборної приходить Сергій Незнайка. Він тихо плаче. Він сидить, охопивши голову двома руками і плечі його трясуться. При цьому весьолість Віктора Федоровича Самодєлкіна сягає вищого рівня. 

Віктор Федорович Самодєлкін (дико реве): Ііііій скажуть она заридає… 

Віктор Федорович Самодєлкін реве і танцює чочотку. З уборної раком вилазить відпизжена Наталія Сінєглазка. 

Наталія Сінєглазка (стоячи раком): А волни бєгут от вінта за кормой! 
Віктор Андрійович Карандаш: А зараз всі на хуй пойдуть. 
Сергій Гурвіник: Дайте мені жида дружбани, дайте жида, от моя просьба. 

Наталія Сінєглазка стоїть раком на півдорозі між уборною і общею залою. Вона блює і співає. З вани чути веселі звуки, іздаваємиє Інною Красною Кофточкою. Хлопці гуляють. Не приймають участі в веселощах тільки плачущий Олександр Нєзнайка, Юлія Мальвіна і Петро Пєтрушка, мовчазний карлік в кепкє. Юлія Мальвіна підходить до ридаючого Олександра Нєзнайки, кладе йому руки на плечі і пестить його. 

Юлія Мальвіна: Давайтє уйдьом отсюда, я вас прошу, уйдьом і будєм щасліви. 

Олександр Нєзнайка, кайфуючи, що його пожаліли, з усією силою б’є головою в стіну і ридає ще громче. 

Юлія Мальвіна: Ну-ну, нє надо, она вас нє стоіт. Нє надо, хорошій мой. (Ігриво.) А то єслі ви нє пєрєстанєтє, то я тоже заплачу. Вєдь ви нє хотітє етого? 

Відповіддю їй служать удари голови об стінку. 

Наталія Сінєглазка (ікаючи): Вже всю штукатурку оббив, підарас. 
Віктор Федорович Карандаш: Буратіно, я сказав, піди ото, що Сінєглазка наблювала, підмети і підбери штукатурку! Це твої друззя, я їбу ваще, шо такоє?! 
Сергій Гурвіник (зніма з стіни гіпсового портрета): Жид? Шо мовчиш? Хрясь! 

Портрет-жид пада на підлогу і розбивається. Віктор Андрійович Карандаш стовпіє. 

Сергій Гурвіник (до Віктора Андрійовича Карандаша): Шо, жалко жида? Може ти тоже жид? 
Віктор Андрійович Карандаш (злякавшись): Нє, я – украінєц. 
Віктор Федорович Самодєлкін (танцює чочотку): Такий, як я білорус. 

Входить Інна Красна Кофточка одягнута в красіву резинову красну кофточку і більш ні в що. Вона красива, гола, мокра і лінива. 

Інна Красна Кофточка: Я так устала, тут такой шум. Буратіно, дружочєк, я хочу посмотрєть тєлєвізор. 

Михайло Буратіно кидається угождать красавіце. 

Юлія Мальвіна (сама до себе): Курва. Вона устала – целий дєнь в ваннє сідєть, вона устала… а я не устала! Сука голая! 
Інна Красна Кофточка: Я нє голая, а обнажонная. 

Михайло Буратіно включа тєлєвізор. В тєлєвізорі Арсеній Мнацаканов. 

Арсеній Мнацаканов: А сєйчас прєдлагаю вам відєосюжет із Сорочинської ярмарки. Один поц перевдягся українцем. По прєдварітєльному подщоту число жертв прєвишаєт… 

Раптово Арсеній Мнацаканов помічає обнажонну Інну Красну Кофточку, давиться і починає ікать. 

Сергій Гурвіник (увєрєно): Жид. Шо смотрішь? 
Арсеній Мнацаканов: Я, собствєно… 

Інна Красна Кофточка починає соблазнітєльно чухать собі живіт і хіхікать. 

Наталія Синєглазка (до Арсенія Мнацаканова, ігріво): Мужчина, сколько вам лєт? 
Олександр Нєзнайка (істерично): Я больше не можу так жить! Кругом якась хуйня, скрізь підараси. Мнє нічого не надо! Пальто? в пизду! (Скида кожанне пальто.) Піджак? на хуй піджак! (Скида піджак.) Беріть! Мєнє нє надо! (Дивиться на ноги.) Кольоса? на хуй! Беріть, все беріть! Їжте! 

Олександр Нєзнайка зніма ботінки і починає знімать з рук золоті гайки. Гайки не дуже знімаються з його пухлих пальців. 

Олександр Нєзнайка: Гайки йобані, блядь, не знімаються. 

Плачущий Олександр Нєзнайка зав’язує з гайками, зато йому вдається знять з себе часи Ролєкс і запиздячить ними в Наталію Сінєглазку. Потім Олександр Нєзнайка знима штани і швиря їх в Арсенія Мнацаканова. Олександр Нєзнайка стоїть в обтягуючих малинових трусах з льогкім жовтим німбом біля хуя і страшно кричить. 

Олексанедр Нєзнайка: Всьо! Всьо! 

Олександр Нєзнайка вийма із піджака і штанів пачки грошів і починає швиряти ними в друзів. Одну пачку він швиря прямо в їбальник Арсенію Мнацаканову. Арсеній Мнацаканов іздає невловимий рух і з клацанням зубів хижо ловить пачку в зуби. Очі Арсенія Мнацаканова страшно блищать, з рота і носа виривається хиже гарчання. 

Сергій Гурвіник: Ти диви, от жидяра! А ну віддай! 
Юлія Мальвіна (злякано): Він щаз нас усіх поїсть! 

Баби злякано верещать і лізуть під стіл. Стоїть страшений крик. Сергій Гурвіник підбирає з полу красивий важкий шуз Олександра Нєзнайки і пиздить ним у телевізор. Роздається страшний вибух. Чорний дим повзе з разйобаной вещі на дівчат і хлопців. Всі кричать, собака Володимир Артемон виє. Спокійний тільки Сергій Гурвіник, він витира руки об штани і наливає собі портвейн. 

Сергій Гурвіник: У, жидовська морда. Хе! 

Всі сміються. Починає грать красива токата. Віктор Федорович Самодєлкін б’є під неї чочотку. Михайло Буратіно гладить Юлію Мальвіну, Юлія Мальвіна гладить Олександра Нєзнайку, Олександр Нєзнайко однією рукою гладить Наталію Сінєглазку, а другою помагає їй блювать. Наталія Сінєглазка блює, Віктор Андрійович Карандаш малює, Інна Красна Кофточка чуха собі живіт. Петро Пєтрушка знаходить під столом голову вождя, яка чудом не розбилася і заходиться приклеювати йому носа. 

Михайло Буратіно (тупо): Ну так шо, через п’ять років знов гуляєм? 
Сергій Гурвіник: А как же! Мєсто встрєчі ізмєніть ніззя, блядь! 

== Примітки ==
{{reflist}}

{{Шаблон:Вибори Президента України 2010}}

[[Категорія:Політика]]

Вибори Президента України 2010

2010-02-04T00:49:14Z

Пінокійо:

[[Файл:Vybory.jpg|thumb|300px|Обери мене]]
[[Файл:Vybory2.jpg|300px|thumb]]
'''Вибори Президента України 2010''' —

Дійові особи: 
Олександр Олександрович Нєзнайка, супермен-вікінг. 
Сергій Миколайович Гурвіник, антисеміт. 
Віктор Андрійович Карандаш, художник-китчмен. 
Віктор Федорович Самодєлкін, матрос риболовецького флота. 
Петро Миколайович Пєтрушка, мовчазний карлік у кепкє. 
Михайло Юрійович Буратіно, просто поц. 
Юлія Володимирівна Мальвіна, дєвушка з косою на голові. 
Наталія Михайлівна Сінєглазка, алкоголічєская подорва. 
Інна Германівна Красна Кофточка, красива, лінива, егоїстична і дурна блядь. 
Володимир Михайлович Артемон, білий собака. 
Арсеній Петрович Мнацаканов, привид у телевізорі. 

Дія відбувається в майстерні Віктора Андрійовича Карандаша. В майстерні розвішані розкошні вироби хазяїна, в числі яких: пофарбовані вишиванки, попільниці в вигляді черепків та бджолині соти в рамі рококо. Біля вікна сидить Петро Пєтрушка, мовчазний карлік у кепкє, і приклеює носа до голови вождя. На полу хропуть п’яні, брудні і голі Віктор Федорович Самодєлкін у рваному тєльнику і Віктор Андрійович Карандаш, над ними верхи сидить пудель Володимир Артемон. За столом сидять два дебіла – Михайло Буратіно і Сергій Гурвіник, п’ють і пиздять. З вани долинають звуки води і веселий регіт Інни Красної Кофточки.

Михайло Буратіно (страшним хрипким голосом): …і слухай, блядь, от, блядь, він смотрить, шо та хуйня летить, кругом неї фари, лампи, там, всякі. А сама червоняста лампа мигає. А летить воно йому на город. От воно стало біля клуні і мига. Той мудак пиздує туда. Жінка кричить. Він тіки так: спакойна, стара блядь; а з цієї хуйні така рука його – раз, а іди сюда, – запхали в НЛО і кудись полетіли до хріна на роги.
Сергій Гурвіник: Оце і все?
Михайло Буратіно: Нє. Вони політали туда-сюда, ну там всьо такоє, прилетіли і викинули його к хуям, а чувак той після цього зовсім на хуй схуд. Його питають: як тебе звуть, а він: “бе-е”. Йому показують жінку, а він: “бе-е”.
Сергій Гурвіник: Та то всьо хуйня.
Михайло Буратіно: Та яка хуйня, в книзі написано!
Сергій Гурвіник: В мене кум, він в Ісайках директор бані, так його небіж раз приходить додому, а жінки нема. Він до палатки. В палатці тоже нема. Він сховався за піч, думає: як прийде, налякаю. Коли та блядь приходить, скида одеж, волоси так розпуска, якусь агітку в руки взяла і, раз, на двір агітувати Кумів небіж тоже все поскидав. Поскидав і, тоже, надвір. А та блядь каже: а ти шо тут робиш? А ну пиздуй отсюда, дає йому поліно і каже: це твій кінь, і давай, пиздуй, щоб тебе не виділи, тільки не пизди нікому, бо помреш. Він взяв поліно, упиздив жінку і зразу ж куму напиздів, а той мені.
Михайло Буратіно: І шо, помер?
Сергій Гурвіник: Тут же. Як ховали, то весь синій в гробу лежав.

У двері гупають.

Михайло Буратіно (до Петра Пєтрушки): Ти, педріло, а ну-ка дай, відкрий.

Петро Пєтрушка мовчки кида голову вождя і пиздує до дверей.

Сергій Гурвіник (роздивляється Пєтрушкіну працю): Блядь, якогось жида склеїв…

Входить Юлія Мальвіна, потряхуючи косою.

Михайло Буратіно: А шо, Юля, даси поїсти?
Юлія Мальвіна (обіжається): Блядь, шо ето значить, шо у тєбя, жени для етого нєт?
Михайло Буратіно: Яка жена, ну скажи, ну при чому здєсь жена?
Юлія Мальвіна: Нє. Єслі хочете, хлопчики, тільки випити, ето – пожалуста, ето можна, а поїсти – дома їжте.
Сергій Гурвіник: У, жадна сука.

Сергій Гурвіник і Михайло Буратіно киряють. З ванни доноситься щасливий і дурний регіт Інни Красної Кофточки і звуки води.

Сергій Гурвіник (неприємно отигруючись): Я одну тьолку когда-то знав. Така красіва тьолка. Но в неї, панімаєш, тільки тіло красівоє, і більше ніхуя нєту, мозги совсєм отсутствуют. Вона стрічалась з парнем. Такой хороший парніша. Він мічтав, шо він колись піде в армію, а вона його буде ждать. І от приходять вони до палатки, а вона йому і каже: “А уєбі мєня”. А він їй: “как ето?” А вона говорит єму: “от сейчас я тобі покажу, как ето”. І не он її, а вона його сама уїбала. Ну, значить, він їй руку зламав, йому понравилось. А вона лежить і каже: “а тепер пішов на хуй”. А він: “как ето?..” От, жалко пацана.
Михайло Буратіно: Разниє случаї єсть. Мєня тоже одна тьолка любила. Бувало, я прийду, сяду, а лягати зразу не можу, шоб не наблювать. І так і сижу всьо время. А вона, сука, подойдьот ззаду, руки на плечі положить і гладіт, і гладіт. А я їй: шо ти, стерво, мене гладиш, шо я тобі, кіт? І по їбальнику сразу – на! (Вздихає.) Любила меня.
Юлія Мальвіна: От не люблю я, кода мужики таке пиздять. І та любила, і та хуєла… Та подивіться на себе, кому ви нужні?

Входить Олександр Нєзнайка, бєлокурий супермен-вікінг, одєтий в кожаноє пальто, надєтоє на кожаний піджак. На руках у Олександра Нєзнайкі золоті гайки. З усіх карманів стирчать пачки грошей.

Юлія Мальвіна (сама до себе): Ето піздєц.

Слєдом за Олександром Нєзнайкой іде Наталія Сінєглазка. Під очима в неї бланжі. Сама вона п’яна, раскована, смердюча і нікому, крім Олександра Незнайки не нужна.

Наталія Сінєглазка: Здраствуйтє, рєбята, я вам поїсти принєсла!
Олександр Нєзнайка (с прибалтійським акцентом): Послушай, Сінєглазка, я тєбя прошу…
Наталія Сінєглазка: От’єбісь! Надоєл! Дурак! (Ігріво.) Рєбята…
Олександр Нєзнайка: Сінєглазочка, что я таково сказал?
Юлія Мальвіна (до Олександр Нєзнайки): Простітє, у вас такой пріятний акцент… Ви нє нємєц, случайно?
Олександр Нєзнайка: Нєт, я с Таращанського району Київської області.
Юлія Мальвіна: Ах, как інтєрєсно, скажітє мінє своє ім’я.
Олександр Нєзнайка: Нєзнаускас. Простітє мєня, я сєйчас. (До Наталії Сінєглазки.) Наташочка, можно тєбя на мінутку, пройдьом до уборной, і назад.

Наталія Сінєглазка і Олександр Нєзнайка ідуть в просторну уборну, звідки в самом скором врємєні доносяться противні женські п’яні матюки і звуки ляпасів.

Юлія Мальвіна: Боже мой, я етого нє винєсу. Какой мен, какой мужчіна!
Михайло Буратіно: Юля, вони в сральню пішли, а ми давай в ванну пойдьом.
Сергій Гурвіник: Та куда ж ви пойдьотє, там Красна Кофточка іщо з утра сидіт.
Юлія Мальвіна: Отстаньтє от мєня, кобєлі протівні! Я етого не винєсу! Боже мой! (Починає ридать.)

З уборной чути крики Наталії Сінєглазки: “Я їбала твої бабки, я їбала твою машину, жлоб, казьол!”. Чути знову ляпаси і опять ридання. Женскій плач звучіт в унісон красиво і мощно. Його звуки будять Віктора Федоровича Самодєлкіна, матроса риболовецького флоту, і Віктора Андрійовича Карашдаша, художника-китчмена.

Віктор Федорович Самодєлкін (скида з себе Володимира Артемона): Ха-ха, дєвушкі ридають, матроси сміються. (До Віктора Андрійовича Карандаша.) Антоніо, падйом! Ілі в тєбя собаку кинуть?
Віктор Андрійович Карандаш: Не трогай, вона заразная. І вобщє, какого хуя? Мнє завтра на базар. Шо за блядь? Шо за розклади? Я Буратіну сказав, шоб помив посуду. Блядь, де чистота, де ікебана? Щас всє пойдут нахуй.
Віктор Федорович Самодєлкін: Ха-а. Не хуя не знаєте про матросів, казли. (Дико реве) Напрасна старушка ждьот сина домой! Антоніо, вставай, блядь, бо щас собаку кину в єбальник.
Віктор Андрійович Карандаш: Шо за Антоніо? Меня Карандаш звуть.
Віктор Федорович Самодєлкін: Ну, считай, шо ти довиябувався.

Віктор Федорович Самодєлкін швиря собаку Володимира Артемона в рило Віктору Андрійовичу Карандашу. Володимир Артемон і Віктор Андрійович Карандаш верещать. Саме в цю мить з уборної приходить Сергій Незнайка. Він тихо плаче. Він сидить, охопивши голову двома руками і плечі його трясуться. При цьому весьолість Віктора Федоровича Самодєлкіна сягає вищого рівня.

Віктор Федорович Самодєлкін (дико реве): Ііііій скажуть она заридає…

Віктор Федорович Самодєлкін реве і танцює чочотку. З уборної раком вилазить відпизжена Наталія Сінєглазка.

Наталія Сінєглазка (стоячи раком): А волни бєгут от вінта за кормой!
Віктор Андрійович Карандаш: А зараз всі на хуй пойдуть.
Сергій Гурвіник: Дайте мені жида дружбани, дайте жида, от моя просьба.

Наталія Сінєглазка стоїть раком на півдорозі між уборною і общею залою. Вона блює і співає. З вани чути веселі звуки, іздаваємиє Інною Красною Кофточкою. Хлопці гуляють. Не приймають участі в веселощах тільки плачущий Олександр Нєзнайка, Юлія Мальвіна і Петро Пєтрушка, мовчазний карлік в кепкє. Юлія Мальвіна підходить до ридаючого Олександра Нєзнайки, кладе йому руки на плечі і пестить його.

Юлія Мальвіна: Давайтє уйдьом отсюда, я вас прошу, уйдьом і будєм щасліви.

Олександр Нєзнайка, кайфуючи, що його пожаліли, з усією силою б’є головою в стіну і ридає ще громче.

Юлія Мальвіна: Ну-ну, нє надо, она вас нє стоіт. Нє надо, хорошій мой. (Ігриво.) А то єслі ви нє пєрєстанєтє, то я тоже заплачу. Вєдь ви нє хотітє етого?

Відповіддю їй служать удари голови об стінку.

Наталія Сінєглазка (ікаючи): Вже всю штукатурку оббив, підарас.
Віктор Федорович Карандаш: Буратіно, я сказав, піди ото, що Сінєглазка наблювала, підмети і підбери штукатурку! Це твої друззя, я їбу ваще, шо такоє?!
Сергій Гурвіник (зніма з стіни гіпсового портрета): Жид? Шо мовчиш? Хрясь!

Портрет-жид пада на підлогу і розбивається. Віктор Андрійович Карандаш стовпіє.

Сергій Гурвіник (до Віктора Андрійовича Карандаша): Шо, жалко жида? Може ти тоже жид?
Віктор Андрійович Карандаш (злякавшись): Нє, я – украінєц.
Віктор Федорович Самодєлкін (танцює чочотку): Такий, як я білорус.

Входить Інна Красна Кофточка одягнута в красіву резинову красну кофточку і більш ні в що. Вона красива, гола, мокра і лінива.

Інна Красна Кофточка: Я так устала, тут такой шум. Буратіно, дружочєк, я хочу посмотрєть тєлєвізор.

Михайло Буратіно кидається угождать красавіце.

Юлія Мальвіна (сама до себе): Курва. Вона устала – целий дєнь в ваннє сідєть, вона устала… а я не устала! Сука голая!
Інна Красна Кофточка: Я нє голая, а обнажонная.

Михайло Буратіно включа тєлєвізор. В тєлєвізорі Арсеній Мнацаканов.

Арсеній Мнацаканов: А сєйчас прєдлагаю вам відєосюжет із Сорочинської ярмарки. Один поц перевдягся українцем. По прєдварітєльному подщоту число жертв прєвишаєт…

Раптово Арсеній Мнацаканов помічає обнажонну Інну Красну Кофточку, давиться і починає ікать.

Сергій Гурвіник (увєрєно): Жид. Шо смотрішь?
Арсеній Мнацаканов: Я, собствєно…

Інна Красна Кофточка починає соблазнітєльно чухать собі живіт і хіхікать.

Наталія Синєглазка (до Арсенія Мнацаканова, ігріво): Мужчина, сколько вам лєт?
Олександр Нєзнайка (істерично): Я больше не можу так жить! Кругом якась хуйня, скрізь підараси. Мнє нічого не надо! Пальто? в пизду! (Скида кожанне пальто.) Піджак? на хуй піджак! (Скида піджак.) Беріть! Мєнє нє надо! (Дивиться на ноги.) Кольоса? на хуй! Беріть, все беріть! Їжте!

Олександр Нєзнайка зніма ботінки і починає знімать з рук золоті гайки. Гайки не дуже знімаються з його пухлих пальців.

Олександр Нєзнайка: Гайки йобані, блядь, не знімаються.

Плачущий Олександр Нєзнайка зав’язує з гайками, зато йому вдається знять з себе часи Ролєкс і запиздячить ними в Наталію Сінєглазку. Потім Олександр Нєзнайка знима штани і швиря їх в Арсенія Мнацаканова. Олександр Нєзнайка стоїть в обтягуючих малинових трусах з льогкім жовтим німбом біля хуя і страшно кричить.

Олексанедр Нєзнайка: Всьо! Всьо!

Олександр Нєзнайка вийма із піджака і штанів пачки грошів і починає швиряти ними в друзів. Одну пачку він швиря прямо в їбальник Арсенію Мнацаканову. Арсеній Мнацаканов іздає невловимий рух і з клацанням зубів хижо ловить пачку в зуби. Очі Арсенія Мнацаканова страшно блищать, з рота і носа виривається хиже гарчання.

Сергій Гурвіник: Ти диви, от жидяра! А ну віддай!
Юлія Мальвіна (злякано): Він щаз нас усіх поїсть!

Баби злякано верещать і лізуть під стіл. Стоїть страшений крик. Сергій Гурвіник підбирає з полу красивий важкий шуз Олександра Нєзнайки і пиздить ним у телевізор. Роздається страшний вибух. Чорний дим повзе з разйобаной вещі на дівчат і хлопців. Всі кричать, собака Володимир Артемон виє. Спокійний тільки Сергій Гурвіник, він витира руки об штани і наливає собі портвейн.

Сергій Гурвіник: У, жидовська морда. Хе!

Всі сміються. Починає грать красива токата. Віктор Федорович Самодєлкін б’є під неї чочотку. Михайло Буратіно гладить Юлію Мальвіну, Юлія Мальвіна гладить Олександра Нєзнайку, Олександр Нєзнайко однією рукою гладить Наталію Сінєглазку, а другою помагає їй блювать. Наталія Сінєглазка блює, Віктор Андрійович Карандаш малює, Інна Красна Кофточка чуха собі живіт. Петро Пєтрушка знаходить під столом голову вождя, яка чудом не розбилася і заходиться приклеювати йому носа.

Михайло Буратіно (тупо): Ну так шо, через п’ять років знов гуляєм?
Сергій Гурвіник: А как же! Мєсто встрєчі ізмєніть ніззя, блядь!

== Примітки ==
{{reflist}}

{{Шаблон:Вибори Президента України 2010}}

[[Категорія:Політика]]

Вибори Президента України 2010

2010-02-04T00:39:44Z

Пінокійо:

[[Файл:Vybory.jpg|thumb|300px|Обери мене]]
[[Файл:Vybory2.jpg|300px|thumb]]
'''Вибори Президента України 2010''' —

Дійові особи: 
Олександр Олександрович Нєзнайка, супермен-вікінг. 
Сергій Миколайович Гурвіник, антисеміт. 
Віктор Андрійович Карандаш, художник-китчмен. 
Віктор Федорович Самодєлкін, матрос риболовецького флота. 
Петро Миколайович Пєтрушка, мовчазний карлік у кепкє. 
Михайло Юрійович Буратіно, просто поц. 
Юлія Володимирівна Мальвіна, дєвушка з косою на голові. 
Наталія Михайлівна Сінєглазка, алкоголічєская подорва. 
Інна Германівна Красна Кофточка, красива, лінива, егоїстична і дурна блядь. 
Володимир Михайлович Артемон, білий собака. 
Арсеній Петрович Мнацаканов, привид у телевізорі. 

Дія відбувається в майстерні Віктора Андрійовича Карандаша. В майстерні розвішані розкошні вироби хазяїна, в числі яких: пофарбовані вишиванки, попільниці в вигляді черепків та бджолині соти в рамі рококо. Біля вікна сидить Петро Пєтрушка, мовчазний карлік у кепкє, і приклеює носа до голови вождя. На полу хропуть п’яні, брудні і голі Віктор Федорович Самодєлкін у рваному тєльнику і Віктор Андрійович Карандаш, над ними верхи сидить пудель Володимир Артемон. За столом сидять два дебіла – Михайло Буратіно і Сергій Гурвіник, п’ють і пиздять. З вани долинають звуки води і веселий регіт Інни Красної Кофточки.

Михайло Буратіно (страшним хрипким голосом): …і слухай, блядь, от, блядь, він смотрить, шо та хуйня летить, кругом неї фари, лампи, там, всякі. А сама червоняста лампа мигає. А летить воно йому на город. От воно стало біля клуні і мига. Той мудак пиздує туда. Жінка кричить. Він тіки так: спакойна, стара блядь; а з цієї хуйні така рука його – раз, а іди сюда, – запхали в НЛО і кудись полетіли до хріна на роги.
Сергій Гурвіник: Оце і все?
Михайло Буратіно: Нє. Вони політали туда-сюда, ну там всьо такоє, прилетіли і викинули його к хуям, а чувак той після цього зовсім на хуй схуд. Його питають: як тебе звуть, а він: “бе-е”. Йому показують жінку, а він: “бе-е”.
Сергій Гурвіник: Та то всьо хуйня.
Михайло Буратіно: Та яка хуйня, в книзі написано!
Сергій Гурвіник: В мене кум, він в Ісайках директор бані, так його небіж раз приходить додому, а жінки нема. Він до палатки. В палатці тоже нема. Він сховався за піч, думає: як прийде, налякаю. Коли та блядь приходить, скида одеж, волоси так розпуска, якусь агітку в руки взяла і, раз, на двір агітувати Кумів небіж тоже все поскидав. Поскидав і, тоже, надвір. А та блядь каже: а ти шо тут робиш? А ну пиздуй отсюда, дає йому поліно і каже: це твій кінь, і давай, пиздуй, щоб тебе не виділи, тільки не пизди нікому, бо помреш. Він взяв поліно, упиздив жінку і зразу ж куму напиздів, а той мені.
Михайло Буратіно: І шо, помер?
Сергій Гурвіник: Тут же. Як ховали, то весь синій в гробу лежав.

У двері гупають.

Михайло Буратіно (до Петра Пєтрушки): Ти, педріло, а ну-ка дай, відкрий.

Петро Пєтрушка мовчки кида голову вождя і пиздує до дверей.

Сергій Гурвіник (роздивляється Пєтрушкіну працю): Блядь, якогось жида склеїв…

Входить Юлія Мальвіна, потряхуючи косою.

Михайло Буратіно: А шо, Юля, даси поїбатись?
Юлія Мальвіна (обіжається): Блядь, шо ето значить, шо у тєбя, жени для етого нєт?
Михайло Буратіно: Яка жена, ну скажи, ну при чому здєсь жена?
Юлія Мальвіна: Нє. Єслі хочете, хлопчики, тільки в рот, ето – пожалуста, ето можна, а поєбаться – дома єбайтєсь.
Сергій Гурвіник: У, жадна сука.

Сергій Гурвіник і Михайло Буратіно киряють. З ванни доноситься щасливий і дурний регіт Інни Красної Кофточки і звуки води.

Сергій Гурвіник (неприємно отигруючись): Я одну тьолку когда-то знав. Така красіва тьолка. Но в неї, панімаєш, тільки тіло красівоє, і більше ніхуя нєту, мозги совсєм отсутствуют. Вона стрічалась з парнем. Такой хороший парніша. Він мічтав, шо він колись піде в армію, а вона його буде ждать. І от приходять вони до палатки, а вона йому і каже: “А уєбі мєня”. А він їй: “как ето?” А вона говорит єму: “от сейчас я тобі покажу, как ето”. І не он її, а вона його сама уїбала. Ну, значить, він їй руку зламав, йому понравилось. А вона лежить і каже: “а тепер пішов на хуй”. А він: “как ето?..” От, жалко пацана.
Михайло Буратіно: Разниє случаї єсть. Мєня тоже одна тьолка любила. Бувало, я прийду, сяду, а лягати зразу не можу, шоб не наблювать. І так і сижу всьо время. А вона, сука, подойдьот ззаду, руки на плечі положить і гладіт, і гладіт. А я їй: шо ти, стерво, мене гладиш, шо я тобі, кіт? І по їбальнику сразу – на! (Вздихає.) Любила меня.
Юлія Мальвіна: От не люблю я, кода мужики таке пиздять. І та любила, і та хуєла… Та подивіться на себе, кому ви нужні?

Входить Олександр Нєзнайка, бєлокурий супермен-вікінг, одєтий в кожаноє пальто, надєтоє на кожаний піджак. На руках у Олександра Нєзнайкі золоті гайки. З усіх карманів стирчать пачки грошей.

Юлія Мальвіна (сама до себе): Ето піздєц.

Слєдом за Олександром Нєзнайкой іде Наталія Сінєглазка. Під очима в неї бланжі. Сама вона п’яна, раскована, смердюча і нікому, крім Олександра Незнайки не нужна.

Наталія Сінєглазка: Здраствуйтє, рєбята, я вам поєбаться принєсла!
Олександр Нєзнайка (с прибалтійським акцентом): Послушай, Сінєглазка, я тєбя прошу…
Наталія Сінєглазка: От’єбісь! Надоєл! Дурак! (Ігріво.) Рєбята…
Олександр Нєзнайка: Сінєглазочка, что я таково сказал?
Юлія Мальвіна (до Олександр Нєзнайки): Простітє, у вас такой пріятний акцент… Ви нє нємєц, случайно?
Олександр Нєзнайка: Нєт, я с Таращанського району Київської області.
Юлія Мальвіна: Ах, как інтєрєсно, скажітє мінє своє ім’я.
Олександр Нєзнайка: Нєзнаускас. Простітє мєня, я сєйчас. (До Наталії Сінєглазки.) Наташочка, можно тєбя на мінутку, пройдьом до уборной, і назад.

Наталія Сінєглазка і Олександр Нєзнайка ідуть в просторну уборну, звідки в самом скором врємєні доносяться противні женські п’яні матюки і звуки ляпасів.

Юлія Мальвіна: Боже мой, я етого нє винєсу. Какой мен, какой мужчіна!
Михайло Буратіно: Юля, вони в сральню пішли, а ми давай в ванну пойдьом.
Сергій Гурвіник: Та куда ж ви пойдьотє, там Красна Кофточка іщо з утра сидіт.
Юлія Мальвіна: Отстаньтє от мєня, кобєлі протівні! Я етого не винєсу! Боже мой! (Починає ридать.)

З уборной чути крики Наталії Сінєглазки: “Я їбала твої бабки, я їбала твою машину, жлоб, казьол!”. Чути знову ляпаси і опять ридання. Женскій плач звучіт в унісон красиво і мощно. Його звуки будять Віктора Федоровича Самодєлкіна, матроса риболовецького флоту, і Віктора Андрійовича Карашдаша, художника-китчмена.

Віктор Федорович Самодєлкін (скида з себе Володимира Артемона): Ха-ха, дєвушкі ридають, матроси сміються. (До Віктора Андрійовича Карандаша.) Антоніо, падйом! Ілі в тєбя собаку кинуть?
Віктор Андрійович Карандаш: Не трогай, вона заразная. І вобщє, какого хуя? Мнє завтра на базар. Шо за блядь? Шо за розклади? Я Буратіну сказав, шоб помив посуду. Блядь, де чистота, де ікебана? Щас всє пойдут нахуй.
Віктор Федорович Самодєлкін: Ха-а. Не хуя не знаєте про матросів, казли. (Дико реве) Напрасна старушка ждьот сина домой! Антоніо, вставай, блядь, бо щас собаку кину в єбальник.
Віктор Андрійович Карандаш: Шо за Антоніо? Меня Карандаш звуть.
Віктор Федорович Самодєлкін: Ну, считай, шо ти довиябувався.

Віктор Федорович Самодєлкін швиря собаку Володимира Артемона в рило Віктору Андрійовичу Карандашу. Володимир Артемон і Віктор Андрійович Карандаш верещать. Саме в цю мить з уборної приходить Сергій Незнайка. Він тихо плаче. Він сидить, охопивши голову двома руками і плечі його трясуться. При цьому весьолість Віктора Федоровича Самодєлкіна сягає вищого рівня.

Віктор Федорович Самодєлкін (дико реве): Ііііій скажуть она заридає…

Віктор Федорович Самодєлкін реве і танцює чочотку. З уборної раком вилазить відпизжена Наталія Сінєглазка.

Наталія Сінєглазка (стоячи раком): А волни бєгут от вінта за кормой!
Віктор Андрійович Карандаш: А зараз всі на хуй пойдуть.
Сергій Гурвіник: Дайте мені жида дружбани, дайте жида, от моя просьба.

Наталія Сінєглазка стоїть раком на півдорозі між уборною і общею залою. Вона блює і співає. З вани чути веселі звуки, іздаваємиє Інною Красною Кофточкою. Хлопці гуляють. Не приймають участі в веселощах тільки плачущий Олександр Нєзнайка, Юлія Мальвіна і Петро Пєтрушка, мовчазний карлік в кепкє. Юлія Мальвіна підходить до ридаючого Олександра Нєзнайки, кладе йому руки на плечі і пестить його.

Юлія Мальвіна: Давайтє уйдьом отсюда, я вас прошу, уйдьом і будєм щасліви.

Олександр Нєзнайка, кайфуючи, що його пожаліли, з усією силою б’є головою в стіну і ридає ще громче.

Юлія Мальвіна: Ну-ну, нє надо, она вас нє стоіт. Нє надо, хорошій мой. (Ігриво.) А то єслі ви нє пєрєстанєтє, то я тоже заплачу. Вєдь ви нє хотітє етого?

Відповіддю їй служать удари голови об стінку.

Наталія Сінєглазка (ікаючи): Вже всю штукатурку оббив, підарас.
Віктор Федорович Карандаш: Буратіно, я сказав, піди ото, що Сінєглазка наблювала, підмети і підбери штукатурку! Це твої друззя, я їбу ваще, шо такоє?!
Сергій Гурвіник (зніма з стіни гіпсового портрета): Жид? Шо мовчиш? Хрясь!

Портрет-жид пада на підлогу і розбивається. Віктор Андрійович Карандаш стовпіє.

Сергій Гурвіник (до Віктора Андрійовича Карандаша): Шо, жалко жида? Може ти тоже жид?
Віктор Андрійович Карандаш (злякавшись): Нє, я – украінєц.
Віктор Федорович Самодєлкін (танцює чочотку): Такий, як я білорус.

Входить Інна Красна Кофточка одягнута в красіву резинову красну кофточку і більш ні в що. Вона красива, гола, мокра і лінива.

Інна Красна Кофточка: Я так устала, тут такой шум. Буратіно, дружочєк, я хочу посмотрєть тєлєвізор.

Михайло Буратіно кидається угождать красавіце.

Юлія Мальвіна (сама до себе): Курва. Вона устала – целий дєнь в ваннє сідєть, вона устала… а я не устала! Сука голая!
Інна Красна Кофточка: Я нє голая, а обнажонная.

Михайло Буратіно включа тєлєвізор. В тєлєвізорі Арсеній Мнацаканов.

Арсеній Мнацаканов: А сєйчас прєдлагаю вам відєосюжет із Сорочинської ярмарки. Один поц перевдягся українцем. По прєдварітєльному подщоту число жертв прєвишаєт…

Раптово Арсеній Мнацаканов помічає обнажонну Інну Красну Кофточку, давиться і починає ікать.

Сергій Гурвіник (увєрєно): Жид. Шо смотрішь?
Арсеній Мнацаканов: Я, собствєно…

Інна Красна Кофточка починає соблазнітєльно чухать собі живіт і хіхікать.

Наталія Синєглазка (до Арсенія Мнацаканова, ігріво): Мужчина, сколько вам лєт?
Олександр Нєзнайка (істерично): Я больше не можу так жить! Кругом якась хуйня, скрізь підараси. Мнє нічого не надо! Пальто? в пизду! (Скида кожанне пальто.) Піджак? на хуй піджак! (Скида піджак.) Беріть! Мєнє нє надо! (Дивиться на ноги.) Кольоса? на хуй! Беріть, все беріть! Їжте!

Олександр Нєзнайка зніма ботінки і починає знімать з рук золоті гайки. Гайки не дуже знімаються з його пухлих пальців.

Олександр Нєзнайка: Гайки йобані, блядь, не знімаються.

Плачущий Олександр Нєзнайка зав’язує з гайками, зато йому вдається знять з себе часи Ролєкс і запиздячить ними в Наталію Сінєглазку. Потім Олександр Нєзнайка знима штани і швиря їх в Арсенія Мнацаканова. Олександр Нєзнайка стоїть в обтягуючих білих трусах з льогкім жовтим німбом біля хуя і страшно кричить.

Олексанедр Нєзнайка: Всьо! Всьо!

Олександр Нєзнайка вийма із піджака і штанів пачки грошів і починає швиряти ними в друзів. Одну пачку він швиря прямо в їбальник Арсенію Мнацаканову. Арсеній Мнацаканов іздає невловимий рух і з клацанням зубів хижо ловить пачку в зуби. Очі Арсенія Мнацаканова страшно блищать, з рота і носа виривається хиже гарчання.

Сергій Гурвіник: Ти диви, от жидяра! А ну віддай!
Юлія Мальвіна (злякано): Він щаз нас усіх поїсть!

Баби злякано верещать і лізуть під стіл. Стоїть страшений крик. Сергій Гурвіник підбирає з полу красивий важкий шуз Олександра Нєзнайки і пиздить ним у телевізор. Роздається страшний вибух. Чорний дим повзе з разйобаной вещі на дівчат і хлопців. Всі кричать, собака Володимир Артемон виє. Спокійний тільки Сергій Гурвіник, він витира руки об штани і наливає собі портвейн.

Сергій Гурвіник: У, жидовська морда. Хе!

Всі сміються. Починає грать красива токата. Віктор Федорович Самодєлкін б’є під неї чочотку. Михайло Буратіно гладить Юлію Мальвіну, Юлія Мальвіна гладить Олександра Нєзнайку, Олександр Нєзнайко однією рукою гладить Наталію Сінєглазку, а другою помагає їй блювать. Наталія Сінєглазка блює, Віктор Андрійович Карандаш малює, Інна Красна Кофточка чуха собі живіт. Петро Пєтрушка знаходить під столом голову вождя, яка чудом не розбилася і заходиться приклеювати йому носа.

Михайло Буратіно (тупо): Ну так шо, через п’ять років знов гуляєм?
Сергій Гурвіник: А как же! Мєсто встрєчі ізмєніть ніззя, блядь!

== Примітки ==
{{reflist}}

{{Шаблон:Вибори Президента України 2010}}

[[Категорія:Політика]]

Вибори Президента України 2010

2010-02-04T00:36:19Z

Пінокійо:

[[Файл:Vybory.jpg|thumb|300px|Обери мене]]
[[Файл:Vybory2.jpg|300px|thumb]]
'''Вибори Президента України 2010''' —

Дійові особи: 
Олександр Олександрович Нєзнайка, супермен-вікінг. 
Сергій Миколайович Гурвіник, антисеміт. 
Віктор Андрійович Карандаш, художник-китчмен. 
Віктор Федорович Самодєлкін, матрос риболовецького флота. 
Петро Миколайович Пєтрушка, мовчазний карлік у кепкє. 
Михайло Юрійович Буратіно, просто поц. 
Юлія Володимирівна Мальвіна, дєвушка з косою на голові. 
Наталія Михайлівна Сінєглазка, алкоголічєская подорва. 
Інна Германівна Красна Кофточка, красива, лінива, егоїстична і дурна блядь. 
Володимир Михайлович Артемон, білий собака. 
Арсеній Петрович Мнацаканов, привид у телевізорі. 

Дія відбувається в майстерні Віктора Андрійовича Карандаша. В майстерні розвішані розкошні вироби хазяїна, в числі яких: пофарбовані вишиванки, попільниці в вигляді черепків та бджолині соти в рамі рококо. Біля вікна сидить Петро Пєтрушка, мовчазний карлік у кепкє, і приклеює носа до голови вождя. На полу хропуть п’яні, брудні і голі Віктор Федорович Самодєлкін у рваному тєльнику і Віктор Андрійович Карандаш, над ними верхи сидить пудель Володимир Артемон. За столом сидять два дебіла – Михайло Буратіно і Сергій Гурвіник, п’ють і пиздять. З вани долинають звуки води і веселий регіт Інни Красної Кофточки.

Михайло Буратіно (страшним хрипким голосом): …і слухай, блядь, от, блядь, він смотрить, шо та хуйня летить, кругом неї фари, лампи, там, всякі. А сама червоняста лампа мигає. А летить воно йому на город. От воно стало біля клуні і мига. Той мудак пиздує туда. Жінка кричить. Він тіки так: спакойна, стара блядь; а з цієї хуйні така рука його – раз, а іди сюда, – запхали в НЛО і кудись полетіли до хріна на роги.
Сергій Гурвіник: Оце і все?
Михайло Буратіно: Нє. Вони політали туда-сюда, ну там всьо такоє, прилетіли і викинули його к хуям, а чувак той після цього зовсім на хуй схуд. Його питають: як тебе звуть, а він: “бе-е”. Йому показують жінку, а він: “бе-е”.
Сергій Гурвіник: Та то всьо хуйня.
Михайло Буратіно: Та яка хуйня, в книзі написано!
Сергій Гурвіник: В мене кум, він в Ісайках директор бані, так його небіж раз приходить додому, а жінки нема. Він до палатки. В палатці тоже нема. Він сховався за піч, думає: як прийде, налякаю. Коли та блядь приходить, скида одеж, волоси так розпуска, якусь агітку в руки взяла і, раз, на двір агітувати Кумів небіж тоже все поскидав. Поскидав і, тоже, надвір. А та блядь каже: а ти шо тут робиш? А ну пиздуй отсюда, дає йому поліно і каже: це твій кінь, і давай, пиздуй, щоб тебе не виділи, тільки не пизди нікому, бо помреш. Він взяв поліно, упиздив жінку і зразу ж куму напиздів, а той мені.
Михайло Буратіно: І шо, помер?
Сергій Гурвіник: Тут же. Як ховали, то весь синій в гробу лежав.

У двері гупають.

Михайло Буратіно (до Петра Пєтрушки): Ти, педріло, а ну-ка дай, відкрий.

Петро Пєтрушка мовчки кида голову вождя і пиздує до дверей.

Сергій Гурвіник (роздивляється Пєтрушкіну працю): Блядь, якогось жида склеїв…

Входить Юлія Мальвіна, потряхуючи косою.

Михайло Буратіно: А шо, Юля, даси поїбатись?
Юлія Мальвіна (обіжається): Блядь, шо ето значить, шо у тєбя, жени для етого нєт?
Михайло Буратіно: Яка жена, ну скажи, ну при чому здєсь жена?
Юлія Мальвіна: Нє. Єслі хочете, хлопчики, тільки в рот, ето – пожалуста, ето можна, а поєбаться – дома єбайтєсь.
Сергій Гурвіник: У, жадна сука.

Сергій Гурвіник і Михайло Буратіно киряють. З ванни доноситься щасливий і дурний регіт Інни Красної Кофточки і звуки води.

Сергій Гурвіник (неприємно отигруючись): Я одну тьолку когда-то знав. Така красіва тьолка. Но в неї, панімаєш, тільки тіло красівоє, і більше ніхуя нєту, мозги совсєм отсутствуют. Вона стрічалась з парнем. Такой хороший парніша. Він мічтав, шо він колись піде в армію, а вона його буде ждать. І от приходять вони до палатки, а вона йому і каже: “А уєбі мєня”. А він їй: “как ето?” А вона говорит єму: “от сейчас я тобі покажу, как ето”. І не он її, а вона його сама уїбала. Ну, значить, він їй руку зламав, йому понравилось. А вона лежить і каже: “а тепер пішов на хуй”. А він: “как ето?..” От, жалко пацана.
Михайло Буратіно: Разниє случаї єсть. Мєня тоже одна тьолка любила. Бувало, я прийду, сяду, а лягати зразу не можу, шоб не наблювать. І так і сижу всьо время. А вона, сука, подойдьот ззаду, руки на плечі положить і гладіт, і гладіт. А я їй: шо ти, стерво, мене гладиш, шо я тобі, кіт? І по їбальнику сразу – на! (Вздихає.) Любила меня.
Юлія Мальвіна: От не люблю я, кода мужики таке пиздять. І та любила, і та хуєла… Та подивіться на себе, кому ви нужні?

Входить Олександр Нєзнайка, бєлокурий супермен-вікінг, одєтий в кожаноє пальто, надєтоє на кожаний піджак. На руках у Олександра Нєзнайкі золоті гайки. З усіх карманів стирчать пачки грошей.

Юлія Мальвіна (сама до себе): Ето піздєц.

Слєдом за Олександром Нєзнайкой іде Наталія Сінєглазка. Під очима в неї бланжі. Сама вона п’яна, раскована, смердюча і нікому, крім Олександра Незнайки не нужна.

Наталія Сінєглазка: Здраствуйтє, рєбята, я вам поєбаться принєсла!
Олександр Нєзнайка (с прибалтійським акцентом): Послушай, Сінєглазка, я тєбя прошу…
Наталія Сінєглазка: От’єбісь! Надоєл! Дурак! (Ігріво.) Рєбята…
Олександр Нєзнайка: Сінєглазочка, что я таково сказал?
Юлія Мальвіна (до Олександр Нєзнайки): Простітє, у вас такой пріятний акцент… Ви нє нємєц, случайно?
Олександр Нєзнайка: Нєт, я с Таращанського району Київської області.
Юлія Мальвіна: Ах, как інтєрєсно, скажітє мінє своє ім’я.
Олександр Нєзнайка: Нєзнаускас. Простітє мєня, я сєйчас. (До Наталії Сінєглазки.) Наташочка, можно тєбя на мінутку, пройдьом до уборной, і назад.

Наталія Сінєглазка і Олександр Нєзнайка ідуть в просторну уборну, звідки в самом скором врємєні доносяться противні женські п’яні матюки і звуки ляпасів.

Юлія Мальвіна: Боже мой, я етого нє винєсу. Какой мен, какой мужчіна!
Михайло Буратіно: Юля, вони в сральню пішли, а ми давай в ванну пойдьом.
Сергій Гурвіник: Та куда ж ви пойдьотє, там Красна Кофточка іщо з утра сидіт.
Юлія Мальвіна: Отстаньтє от мєня, кобєлі протівні! Я етого не винєсу! Боже мой! (Починає ридать.)

З уборной чути крики Наталії Сінєглазки: “Я їбала твої бабки, я їбала твою машину, жлоб, казьол!”. Чути знову ляпаси і опять ридання. Женскій плач звучіт в унісон красиво і мощно. Його звуки будять Віктора Федоровича Самодєлкіна, матроса риболовецького флоту, і Віктора Андрійовича Карашдаша, художника-китчмена.

Віктор Федорович Самодєлкін (скида з себе Володимира Артемона): Ха-ха, дєвушкі ридають, матроси сміються. (До Віктора Андрійовича Карандаша.) Антоніо, падйом! Ілі в тєбя собаку кинуть?
Віктор Андрійович Карандаш: Не трогай, вона заразная. І вобщє, какого хуя? Мнє завтра на базар. Шо за блядь? Шо за розклади? Я Буратіну сказав, шоб помив посуду. Блядь, де чистота, де ікебана? Щас всє пойдут нахуй.
Віктор Федорович Самодєлкін: Ха-а. Не хуя не знаєте про матросів, казли. (Дико реве) Напрасна старушка ждьот сина домой! Антоніо, вставай, блядь, бо щас собаку кину в єбальник.
Віктор Андрійович Карандаш: Шо за Антоніо? Меня Карандаш звуть.
Віктор Федорович Самодєлкін: Ну, считай, шо ти довиябувався.

Віктор Федорович Самодєлкін швиря собаку Володимира Артемона в рило Віктору Андрійовичу Карандашу. Володимир Артемон і Віктор Андрійович Карандаш верещать. Саме в цю мить з уборної приходить Сергій Незнайка. Він тихо плаче. Він сидить, охопивши голову двома руками і плечі його трясуться. При цьому весьолість Віктора Федоровича Самодєлкіна сягає вищого рівня.

Віктор Федорович Самодєлкін (дико реве): Ііііій скажуть она заридає…

Віктор Федорович Самодєлкін реве і танцює чочотку. З уборної раком вилазить відпизжена Наталія Сінєглазка.

Наталія Сінєглазка (стоячи раком): А волни бєгут от вінта за кормой!
Віктор Андрійович Карандаш: А зараз всі на хуй пойдуть.
Сергій Гурвіник: Дайте мені жида дружбани, дайте жида, от моя просьба.

Наталія Сінєглазка стоїть раком на півдорозі між уборною і общею залою. Вона блює і співає. З вани чути веселі звуки, іздаваємиє Інною Красною Кофточкою. Хлопці гуляють. Не приймають участі в веселощах тільки плачущий Олександр Нєзнайка, Юлія Мальвіна і Петро Пєтрушка, мовчазний карлік в кепкє. Юлія Мальвіна підходить до ридаючого Олександра Нєзнайки, кладе йому руки на плечі і пестить його.

Юлія Мальвіна: Давайтє уйдьом отсюда, я вас прошу, уйдьом і будєм щасліви.

Олександр Нєзнайка, кайфуючи, що його пожаліли, з усією силою б’є головою в стіну і ридає ще громче.

Юлія Мальвіна: Ну-ну, нє надо, она вас нє стоіт. Нє надо, хорошій мой. (Ігриво.) А то єслі ви нє пєрєстанєтє, то я тоже заплачу. Вєдь ви нє хотітє етого?

Відповіддю їй служать удари голови об стінку.

Наталія Сінєглазка (ікаючи): Вже всю штукатурку оббив, підарас.
Віктор Федорович Карандаш: Буратіно, я сказав, піди ото, що Сінєглазка наблювала, підмети і підбери штукатурку! Це твої друззя, я їбу ваще, шо такоє?!
Сергій Гурвіник (зніма з стіни гіпсового портрета): Жид? Шо мовчиш? Хрясь!

Портрет-жид пада на підлогу і розбивається. Віктор Андрійович Карандаш стовпіє.

Сергій Гурвіник (до Віктора Андрійовича Карандаша): Шо, жалко жида? Може ти тоже жид?
Віктор Андрійович Карандаш (злякавшись): Нє, я – украінєц.
Віктор Федорович Самодєлкін (танцює чочотку): Такий, як я білорус.

Входить Інна Красна Кофточка одягнута в красіву резинову красну кофточку і більш ні в що. Вона красива, гола, мокра і лінива.

Інна Красна Кофточка: Я так устала, тут такой шум. Буратіно, дружочєк, я хочу посмотрєть тєлєвізор.

Михайло Буратіно кидається угождать красавіце.

Юлія Мальвіна (сама до себе): Курва. Вона устала – целий дєнь в ваннє сідєть, вона устала… а я не устала! Сука голая!
Інна Красна Кофточка: Я нє голая, а обнажонная.

Михайло Буратіно включа тєлєвізор. В тєлєвізорі Арсеній Мнацаканов.

Арсеній Мнацаканов: А сєйчас прєдлагаю вам відєосюжет із Сорочинської ярмарки. Один поц перевдягся українцем. По прєдварітєльному подщоту число жертв прєвишаєт…

Раптово Арсеній Мнацаканов помічає обнажонну Інну Красну Кофточку, давиться і починає ікать.

Сергій Гурвіник (увєрєно): Жид. Шо смотрішь?
Арсеній Мнацаканов: Я, собствєно…

Інна Красна Кофточка починає соблазнітєльно чухать собі живіт і хіхікать.

Наталія Синєглазка (до Арсенія Мнацаканова, ігріво): Мужчина, сколько вам лєт?
Олександр Нєзнайка (істерично): Я больше не можу так жить! Кругом якась хуйня, скрізь підараси. Мнє нічого не надо! Пальто? в пизду! (Скида кожанне пальто.) Піджак? на хуй піджак! (Скида піджак.) Беріть! Мєнє нє надо! (Дивиться на ноги.) Кольоса? на хуй! Беріть, все беріть! Їжте!

Олександр Нєзнайка зніма ботінки і починає знімать з рук золоті гайки. Гайки не дуже знімаються з його пухлих пальців.

Олександр Нєзнайка: Гайки йобані, блядь, не знімаються.

Плачущий Олександр Нєзнайка зав’язує з гайками, зато йому вдається знять з себе часи Ролєкс і запиздячить ними в Наталію Сінєглазку. Потім Олександр Нєзнайка знима штани і швиря їх в Арсенія Мнацаканова. Олександр Нєзнайка стоїть в обтягуючих білих трусах з льогкім жовтим німбом біля хуя і страшно кричить.

Олексанедр Нєзнайка: Всьо! Всьо!

Олександр Нєзнайка вийма із піджака і штанів пачки грошів і починає швиряти ними в друзів. Одну пачку він швиря прямо в їбальник Арсенію Мнацаканову. Арсеній Мнацаканов іздає невловимий рух і з клацанням зубів хижо ловить пачку в зуби. Очі Арсенія Мнацаканова страшно блищать, з рота і носа виривається хиже гарчання.

Сергій Гурвіник: Ти диви, от жидяра! А ну віддай!
Юлія Мальвіна (злякано): Він щаз нас усіх поїсть!

Баби злякано верещать і лізуть під стіл. Стоїть страшений крик. Сергій Гурвіник підбирає з полу красивий важкий шуз Олександра Нєзнайки і пиздить ним у телевізор. Роздається страшний вибух. Чорний дим повзе з разйобаной вещі на дівчат і хлопців. Всі кричать, собака Володимир Артемон виє. Спокійний тільки Сергій Гурвіник, він витира руки об штани і наливає собі портвейн.

Сергій Гурвіник: У, жидовська морда. Хе!

Всі сміються. Починає грать красива токата. Віктор Федорович Самодєлкін б’є під неї чочотку. Михайло Буратіно гладить Юлію Мальвіну, Юлія Мальвіна гладить Олександра Нєзнайку, Олександр Нєзнайко однією рукою гладить Наталію Сінєглазку, а другою помагає їй блювать. Наталія Сінєглазка блює, Віктор Андрійович Карандаш малює, Інна Красна Кофточка чуха собі живіт. Петро Пєтрушка знаходить під столом голову вождя, яка чудом не розбилася і заходиться приклеювати йому носа.

Михайло Буратіно (тупо): Ну так шо, через п’ять років знов гуляєм?
Сергій Гурвіник: А как же! Мєсто встрєчі ізмєніть ніззя, блядь!

== Примітки ==
{{reflist}}

{{Шаблон:Вибори Президента України 2010}}

[[Категорія:Політика]]

Вибори Президента України 2010

2010-02-04T00:34:31Z

Пінокійо: /* Примітки */

[[Файл:Vybory.jpg|thumb|300px|Обери мене]]
[[Файл:Vybory2.jpg|300px|thumb]]
'''Вибори Президента України 2010''' —
Дійові особи:
Олександр Олександрович Нєзнайка, супермен-вікінг.
Сергій Миколайович Гурвіник, антисеміт.
Віктор Андрійович Карандаш, художник-китчмен.
Віктор Федорович Самодєлкін, матрос риболовецького флота.
Петро Миколайович Пєтрушка, мовчазний карлік у кепкє.
Михайло Юрійович Буратіно, просто поц.
Юлія Володимирівна Мальвіна, дєвушка з косою на голові.
Наталія Михайлівна Сінєглазка, алкоголічєская подорва.
Інна Германівна Красна Кофточка, красива, лінива, егоїстична і дурна блядь.
Володимир Михайлович Артемон, білий собака.
Арсеній Петрович Мнацаканов, привид у телевізорі.

Дія відбувається в майстерні Віктора Андрійовича Карандаша. В майстерні розвішані розкошні вироби хазяїна, в числі яких: пофарбовані вишиванки, попільниці в вигляді черепків та бджолині соти в рамі рококо. Біля вікна сидить Петро Пєтрушка, мовчазний карлік у кепкє, і приклеює носа до голови вождя. На полу хропуть п’яні, брудні і голі Віктор Федорович Самодєлкін у рваному тєльнику і Віктор Андрійович Карандаш, над ними верхи сидить пудель Володимир Артемон. За столом сидять два дебіла – Михайло Буратіно і Сергій Гурвіник, п’ють і пиздять. З вани долинають звуки води і веселий регіт Інни Красної Кофточки.

Михайло Буратіно (страшним хрипким голосом): …і слухай, блядь, от, блядь, він смотрить, шо та хуйня летить, кругом неї фари, лампи, там, всякі. А сама червоняста лампа мигає. А летить воно йому на город. От воно стало біля клуні і мига. Той мудак пиздує туда. Жінка кричить. Він тіки так: спакойна, стара блядь; а з цієї хуйні така рука його – раз, а іди сюда, – запхали в НЛО і кудись полетіли до хріна на роги.
Сергій Гурвіник: Оце і все?
Михайло Буратіно: Нє. Вони політали туда-сюда, ну там всьо такоє, прилетіли і викинули його к хуям, а чувак той після цього зовсім на хуй схуд. Його питають: як тебе звуть, а він: “бе-е”. Йому показують жінку, а він: “бе-е”.
Сергій Гурвіник: Та то всьо хуйня.
Михайло Буратіно: Та яка хуйня, в книзі написано!
Сергій Гурвіник: В мене кум, він в Ісайках директор бані, так його небіж раз приходить додому, а жінки нема. Він до палатки. В палатці тоже нема. Він сховався за піч, думає: як прийде, налякаю. Коли та блядь приходить, скида одеж, волоси так розпуска, якусь агітку в руки взяла і, раз, на двір агітувати Кумів небіж тоже все поскидав. Поскидав і, тоже, надвір. А та блядь каже: а ти шо тут робиш? А ну пиздуй отсюда, дає йому поліно і каже: це твій кінь, і давай, пиздуй, щоб тебе не виділи, тільки не пизди нікому, бо помреш. Він взяв поліно, упиздив жінку і зразу ж куму напиздів, а той мені.
Михайло Буратіно: І шо, помер?
Сергій Гурвіник: Тут же. Як ховали, то весь синій в гробу лежав.

У двері гупають.

Михайло Буратіно (до Петра Пєтрушки): Ти, педріло, а ну-ка дай, відкрий.

Петро Пєтрушка мовчки кида голову вождя і пиздує до дверей.

Сергій Гурвіник (роздивляється Пєтрушкіну працю): Блядь, якогось жида склеїв…

Входить Юлія Мальвіна, потряхуючи косою.

Михайло Буратіно: А шо, Юля, даси поїбатись?
Юлія Мальвіна (обіжається): Блядь, шо ето значить, шо у тєбя, жени для етого нєт?
Михайло Буратіно: Яка жена, ну скажи, ну при чому здєсь жена?
Юлія Мальвіна: Нє. Єслі хочете, хлопчики, тільки в рот, ето – пожалуста, ето можна, а поєбаться – дома єбайтєсь.
Сергій Гурвіник: У, жадна сука.

Сергій Гурвіник і Михайло Буратіно киряють. З ванни доноситься щасливий і дурний регіт Інни Красної Кофточки і звуки води.

Сергій Гурвіник (неприємно отигруючись): Я одну тьолку когда-то знав. Така красіва тьолка. Но в неї, панімаєш, тільки тіло красівоє, і більше ніхуя нєту, мозги совсєм отсутствуют. Вона стрічалась з парнем. Такой хороший парніша. Він мічтав, шо він колись піде в армію, а вона його буде ждать. І от приходять вони до палатки, а вона йому і каже: “А уєбі мєня”. А він їй: “как ето?” А вона говорит єму: “от сейчас я тобі покажу, как ето”. І не он її, а вона його сама уїбала. Ну, значить, він їй руку зламав, йому понравилось. А вона лежить і каже: “а тепер пішов на хуй”. А він: “как ето?..” От, жалко пацана.
Михайло Буратіно: Разниє случаї єсть. Мєня тоже одна тьолка любила. Бувало, я прийду, сяду, а лягати зразу не можу, шоб не наблювать. І так і сижу всьо время. А вона, сука, подойдьот ззаду, руки на плечі положить і гладіт, і гладіт. А я їй: шо ти, стерво, мене гладиш, шо я тобі, кіт? І по їбальнику сразу – на! (Вздихає.) Любила меня.
Юлія Мальвіна: От не люблю я, кода мужики таке пиздять. І та любила, і та хуєла… Та подивіться на себе, кому ви нужні?

Входить Олександр Нєзнайка, бєлокурий супермен-вікінг, одєтий в кожаноє пальто, надєтоє на кожаний піджак. На руках у Олександра Нєзнайкі золоті гайки. З усіх карманів стирчать пачки грошей.

Юлія Мальвіна (сама до себе): Ето піздєц.

Слєдом за Олександром Нєзнайкой іде Наталія Сінєглазка. Під очима в неї бланжі. Сама вона п’яна, раскована, смердюча і нікому, крім Олександра Незнайки не нужна.

Наталія Сінєглазка: Здраствуйтє, рєбята, я вам поєбаться принєсла!
Олександр Нєзнайка (с прибалтійським акцентом): Послушай, Сінєглазка, я тєбя прошу…
Наталія Сінєглазка: От’єбісь! Надоєл! Дурак! (Ігріво.) Рєбята…
Олександр Нєзнайка: Сінєглазочка, что я таково сказал?
Юлія Мальвіна (до Олександр Нєзнайки): Простітє, у вас такой пріятний акцент… Ви нє нємєц, случайно?
Олександр Нєзнайка: Нєт, я с Таращанського району Київської області.
Юлія Мальвіна: Ах, как інтєрєсно, скажітє мінє своє ім’я.
Олександр Нєзнайка: Нєзнаускас. Простітє мєня, я сєйчас. (До Наталії Сінєглазки.) Наташочка, можно тєбя на мінутку, пройдьом до уборной, і назад.

Наталія Сінєглазка і Олександр Нєзнайка ідуть в просторну уборну, звідки в самом скором врємєні доносяться противні женські п’яні матюки і звуки ляпасів.

Юлія Мальвіна: Боже мой, я етого нє винєсу. Какой мен, какой мужчіна!
Михайло Буратіно: Юля, вони в сральню пішли, а ми давай в ванну пойдьом.
Сергій Гурвіник: Та куда ж ви пойдьотє, там Красна Кофточка іщо з утра сидіт.
Юлія Мальвіна: Отстаньтє от мєня, кобєлі протівні! Я етого не винєсу! Боже мой! (Починає ридать.)

З уборной чути крики Наталії Сінєглазки: “Я їбала твої бабки, я їбала твою машину, жлоб, казьол!”. Чути знову ляпаси і опять ридання. Женскій плач звучіт в унісон красиво і мощно. Його звуки будять Віктора Федоровича Самодєлкіна, матроса риболовецького флоту, і Віктора Андрійовича Карашдаша, художника-китчмена.

Віктор Федорович Самодєлкін (скида з себе Володимира Артемона): Ха-ха, дєвушкі ридають, матроси сміються. (До Віктора Андрійовича Карандаша.) Антоніо, падйом! Ілі в тєбя собаку кинуть?
Віктор Андрійович Карандаш: Не трогай, вона заразная. І вобщє, какого хуя? Мнє завтра на базар. Шо за блядь? Шо за розклади? Я Буратіну сказав, шоб помив посуду. Блядь, де чистота, де ікебана? Щас всє пойдут нахуй.
Віктор Федорович Самодєлкін: Ха-а. Не хуя не знаєте про матросів, казли. (Дико реве) Напрасна старушка ждьот сина домой! Антоніо, вставай, блядь, бо щас собаку кину в єбальник.
Віктор Андрійович Карандаш: Шо за Антоніо? Меня Карандаш звуть.
Віктор Федорович Самодєлкін: Ну, считай, шо ти довиябувався.

Віктор Федорович Самодєлкін швиря собаку Володимира Артемона в рило Віктору Андрійовичу Карандашу. Володимир Артемон і Віктор Андрійович Карандаш верещать. Саме в цю мить з уборної приходить Сергій Незнайка. Він тихо плаче. Він сидить, охопивши голову двома руками і плечі його трясуться. При цьому весьолість Віктора Федоровича Самодєлкіна сягає вищого рівня.

Віктор Федорович Самодєлкін (дико реве): Ііііій скажуть она заридає…

Віктор Федорович Самодєлкін реве і танцює чочотку. З уборної раком вилазить відпизжена Наталія Сінєглазка.

Наталія Сінєглазка (стоячи раком): А волни бєгут от вінта за кормой!
Віктор Андрійович Карандаш: А зараз всі на хуй пойдуть.
Сергій Гурвіник: Дайте мені жида дружбани, дайте жида, от моя просьба.

Наталія Сінєглазка стоїть раком на півдорозі між уборною і общею залою. Вона блює і співає. З вани чути веселі звуки, іздаваємиє Інною Красною Кофточкою. Хлопці гуляють. Не приймають участі в веселощах тільки плачущий Олександр Нєзнайка, Юлія Мальвіна і Петро Пєтрушка, мовчазний карлік в кепкє. Юлія Мальвіна підходить до ридаючого Олександра Нєзнайки, кладе йому руки на плечі і пестить його.

Юлія Мальвіна: Давайтє уйдьом отсюда, я вас прошу, уйдьом і будєм щасліви.

Олександр Нєзнайка, кайфуючи, що його пожаліли, з усією силою б’є головою в стіну і ридає ще громче.

Юлія Мальвіна: Ну-ну, нє надо, она вас нє стоіт. Нє надо, хорошій мой. (Ігриво.) А то єслі ви нє пєрєстанєтє, то я тоже заплачу. Вєдь ви нє хотітє етого?

Відповіддю їй служать удари голови об стінку.

Наталія Сінєглазка (ікаючи): Вже всю штукатурку оббив, підарас.
Віктор Федорович Карандаш: Буратіно, я сказав, піди ото, що Сінєглазка наблювала, підмети і підбери штукатурку! Це твої друззя, я їбу ваще, шо такоє?!
Сергій Гурвіник (зніма з стіни гіпсового портрета): Жид? Шо мовчиш? Хрясь!

Портрет-жид пада на підлогу і розбивається. Віктор Андрійович Карандаш стовпіє.

Сергій Гурвіник (до Віктора Андрійовича Карандаша): Шо, жалко жида? Може ти тоже жид?
Віктор Андрійович Карандаш (злякавшись): Нє, я – украінєц.
Віктор Федорович Самодєлкін (танцює чочотку): Такий, як я білорус.

Входить Інна Красна Кофточка одягнута в красіву резинову красну кофточку і більш ні в що. Вона красива, гола, мокра і лінива.

Інна Красна Кофточка: Я так устала, тут такой шум. Буратіно, дружочєк, я хочу посмотрєть тєлєвізор.

Михайло Буратіно кидається угождать красавіце.

Юлія Мальвіна (сама до себе): Курва. Вона устала – целий дєнь в ваннє сідєть, вона устала… а я не устала! Сука голая!
Інна Красна Кофточка: Я нє голая, а обнажонная.

Михайло Буратіно включа тєлєвізор. В тєлєвізорі Арсеній Мнацаканов.

Арсеній Мнацаканов: А сєйчас прєдлагаю вам відєосюжет із Сорочинської ярмарки. Один поц перевдягся українцем. По прєдварітєльному подщоту число жертв прєвишаєт…

Раптово Арсеній Мнацаканов помічає обнажонну Інну Красну Кофточку, давиться і починає ікать.

Сергій Гурвіник (увєрєно): Жид. Шо смотрішь?
Арсеній Мнацаканов: Я, собствєно…

Інна Красна Кофточка починає соблазнітєльно чухать собі живіт і хіхікать.

Наталія Синєглазка (до Арсенія Мнацаканова, ігріво): Мужчина, сколько вам лєт?
Олександр Нєзнайка (істерично): Я больше не можу так жить! Кругом якась хуйня, скрізь підараси. Мнє нічого не надо! Пальто? в пизду! (Скида кожанне пальто.) Піджак? на хуй піджак! (Скида піджак.) Беріть! Мєнє нє надо! (Дивиться на ноги.) Кольоса? на хуй! Беріть, все беріть! Їжте!

Олександр Нєзнайка зніма ботінки і починає знімать з рук золоті гайки. Гайки не дуже знімаються з його пухлих пальців.

Олександр Нєзнайка: Гайки йобані, блядь, не знімаються.

Плачущий Олександр Нєзнайка зав’язує з гайками, зато йому вдається знять з себе часи Ролєкс і запиздячить ними в Наталію Сінєглазку. Потім Олександр Нєзнайка знима штани і швиря їх в Арсенія Мнацаканова. Олександр Нєзнайка стоїть в обтягуючих білих трусах з льогкім жовтим німбом біля хуя і страшно кричить.

Олексанедр Нєзнайка: Всьо! Всьо!

Олександр Нєзнайка вийма із піджака і штанів пачки грошів і починає швиряти ними в друзів. Одну пачку він швиря прямо в їбальник Арсенію Мнацаканову. Арсеній Мнацаканов іздає невловимий рух і з клацанням зубів хижо ловить пачку в зуби. Очі Арсенія Мнацаканова страшно блищать, з рота і носа виривається хиже гарчання.

Сергій Гурвіник: Ти диви, от жидяра! А ну віддай!
Юлія Мальвіна (злякано): Він щаз нас усіх поїсть!

Баби злякано верещать і лізуть під стіл. Стоїть страшений крик. Сергій Гурвіник підбирає з полу красивий важкий шуз Олександра Нєзнайки і пиздить ним у телевізор. Роздається страшний вибух. Чорний дим повзе з разйобаной вещі на дівчат і хлопців. Всі кричать, собака Володимир Артемон виє. Спокійний тільки Сергій Гурвіник, він витира руки об штани і наливає собі портвейн.

Сергій Гурвіник: У, жидовська морда. Хе!

Всі сміються. Починає грать красива токата. Віктор Федорович Самодєлкін б’є під неї чочотку. Михайло Буратіно гладить Юлію Мальвіну, Юлія Мальвіна гладить Олександра Нєзнайку, Олександр Нєзнайко однією рукою гладить Наталію Сінєглазку, а другою помагає їй блювать. Наталія Сінєглазка блює, Віктор Андрійович Карандаш малює, Інна Красна Кофточка чуха собі живіт. Петро Пєтрушка знаходить під столом голову вождя, яка чудом не розбилася і заходиться приклеювати йому носа.

Михайло Буратіно (тупо): Ну так шо, через п’ять років знов гуляєм?
Сергій Гурвіник: А как же! Мєсто встрєчі ізмєніть ніззя, блядь!

== Примітки ==
{{reflist}}

{{Шаблон:Вибори Президента України 2010}}

[[Категорія:Політика]]

Користувач:Пінокійо

2010-02-04T00:31:36Z

Пінокійо: Сторінка очищена

Користувач:Пінокійо

2010-02-04T00:30:44Z

Пінокійо: Створена сторінка: Вибори 2010, або Місце встрєчі ізменіть нельзя

Вибори 2010, або Місце встрєчі ізменіть нельзя