Перегляд вихідного коду сторінки Суздаль

{{Цитата|Із етнографічного погляду дев'ять десятих країни (Московії) мали тільки те російське населення, яке залишила тут хвиля недавнього колонізаційного руху. Не було необхідності у той час '''"скребти" росіянина''', аби знайти '''татарина''' і особливо '''фіна'''. Основою населення (Московії. — В. Б.) скрізь було фінське плем'я" -	'''Валишевский К. Йван Грозний'''. — М.: ИКПА, 1989. — Репринтное воспроизведение издания 1912 года., с 16|40}}

== Суздаль. Залещанська земля. Моксель ==

Основна стаття - [[Москалі - фіно-угорці]]

Це все синоніми - назви отого, нібито, за москальськими переказами, слов'янського краю, відкіля москалі узяли своє слов'янство.

За їх твердженнями, саме сюди слов'яни з [[Русь|Київської Руси]] прямували масово, і "запліднили слов'янством" фіно-угорські племена; а цей синтез і дав нам потім '''[[Москалі|Великоросів]]'''

Слід відзначити очевидну істину: доріг, що з'єднували у XII столітті суздальську землю Моксель із землями Києва, практично не існувало. Усі землі між ними були вкриті дрімучими лісами й непрохідними болотами. 

Не було потреби наддніпрянським слов'янам втікати "за тридев'ять земель", щоб заховатися від печенігів, половців або монголо-татар, — навколо простиралися свої рідні ліси. І кочівники пересувалися по відкритій місцевості, забезпечуючи коней пашею. Ще М. М. Карамзін писав: "Татари не полюбляли воювати в зимовий час, без паші..." Рухалися вони зазвичай із півдня або сходу.
Лише вигнані з наділів князі та їхні дружини прямували на північний схід, прихоплюючи собі нові володіння, разом із фінськими племенами, що жили на тих землях. А з князьками йшли отці-місіонери, допомагаючи "зросійщувати" землю.

Професор С. М. Соловйов ([[москаль]]), коли йому доводилося засуджувати спротив фінських племен князеві, мимоволі, як М. М. Карамзін і В. О. Ключевський, виказував у своїх книгах слова істини. Подібними словами, як цвяхами, він забивав '''труну облудної ідеї про слов'янське походження населення суздальської, а згодом московської землі'''.
Послухайте ці одкровення:
"Лише коли по смерті Боголюбського ростовці висловили свої вимоги, почалася відкрита боротьба між ними і братами Андрія, яка закінчилася поразкою ростовців. Не дивно, що боротьба була нетривала; звернувши увагу на розташування Ростова, важко припустити, щоб це місто було сильне, мало численне народонаселення внаслідок великої торговельної діяльності; важко припустити, щоб це місто, заховане своїми засновниками, фінською мерєю від живого шляху, від Волги, до сумного мертвотного озера, щоб це місто (Ростов Великий) процвітало, як Новгород, Смоленськ, Полоцьк" - Соловьев С. М. Чтения й рассказьі по истории России. —М.: Правда, 1989., с 224.

Ось вона — ключова істина!

'''Ростовсько-суздальська земля до приходу Рюриковичів''' зі своїми ватагами давно була заселена фінськими племенами. І сторонній князь тут, точнісінько як і серед слов'янських племен у Русі, кочував від одного селища до іншого, де приймуть.

Усі "великоросійські історики" — ті, які писали за династії Романових, і радянські, з "піною на губах" насаджували думку, що з утворенням ростовсько-суздальських князівств старі київські князівства і сам [[Київ]] одразу ж захиріли, а центр розвитку перемістився у Володимир, Ростов, Суздаль та ін. Мовляв, відбулося закономірне спадкоємне переміщення. Але це твердження — брехня Російської імперії!

Із появою Ростовсько-суздальського князівства, а пізніше Московського, ця '''забута Богом земля''' ще цілих п'ять сотень літ була найбільшою глибинкою Європи, диким краєм, який не мав ані найменшої можливості змагатися навіть із тодішнім розореним Києвом.

Послухаймо ще раз завідувача кафедри російської історії Московського університету професора С. М. Соловйова:
"Занепало стародавнє вічове місто (мова про Ростов кінця XII століття), і на півночі встановилося одноманіття: всі міста нові, незначні; Ростов занедбаний, Володимир не встиг іще піднятись як столиця великокнязівська, коли був розорений татарами і також занедбаний; великі князі живуть у своїх опричинах, у своїх спадкоємних містах... Міста є тут (на півночі, у країні Моксель) переважно великими обгородженими селами..." - Соловьев С. М. Чтения й рассказьі по истории России. —М.: Правда, 1989, с 224-225

Саме такими були міста-села ростовсько-суздальської землі, цієї майбутньої Московії, а пізніше Великоросії, у другій половині XIII століття. І заселені ті землі були фінськими племенами '''мурома, весь, мери, мещера, мокша, печора, мордва, марі''' та інші. Як бачимо, були це зовсім не русичі (слов'яни), а стародавня Фінська Вітчизна, яка спорудила на своїй споконвічній землі села-міста: Ростов, Суздаль, Муром та інші.


== Як у 1253 році називали майбутній народ Московії ==

Саме так — '''Моксель'''!
Сумніватися не доводиться: адже і М. М. Карамзін, і С. М. Соловйов, і В. О. Ключевський у своїх "Історіях" підтвердили факт входження '''в 1253 році "ростовсько-суздальських князівств" до складу володінь хана Сартака, сина Батия'''.
Вільгельм де Рубрук у 1253 році зафіксував такий розподіл земель між Батиєм і Сартаком: 
* Сартак володів землями Золотої Орди від Дону до Волги і від Каспійського й Азовського морів до північних місць країни Моксель, куди дійшли коні татаро-монголів у 1238 році. Жили у "країні Сартаха" в ті роки, крім татарських племен, лише "два роди людей": 
* Моксель (які їли свинину) 
* і Мердиніс (мусульмани)

Значно пізніше, завдяки зусиллям великоросійських "писарів історії", з'явилася назва — '''"ростовсько-суздальська земля"'''. Великороси завжди бажали, щоб їхня історія базувалася на винятках із правил, на бажаннях правлячої еліти Московії.


==Суздаль і [[Русь]]. Навколо, власне, назви ==
Усі автори-історики Російської імперії, а згодом — радянської, без докору совісті, як щось саме собою зрозуміле, переносять на суздальську, а далі на московську землі поняття "Русь" і "Руська земля" з першого дня появи Суздаля й Москви. 

Але ми переконуємося, з тих же російських джерел, що це далеко не так, якщо не сказати жорсткіше — абсолютно не так!

У суздальську землю втік князь-невдаха з роду Рюриковичів, якому не дісталося престолу на Русі.

'''Русь — це слов'янські племена'''. І раптом, за велінням [[москалі|великоросів]], так звана суздальська земля, населена фінськими племенами на чолі з князем Рюриковичем, стає частиною руської (слов'янської) землі, простіше кажучи — Руссю. 

'''Найбільший парадокс історії!''' Найбільша облуда, складена великоросами на потребу власної імперії, яка нічого спільного не має з істиною. Брехня з розмахом.

Поміркуймо: адже не стали із приходом князів-норманів стародавні кияни — поляни, деревляни, сіверяни, уличі, дуліби — норманами. 

Ні! Нікому навіть у страшному сні не примариться, що з приходом у Київ князя Олега і його дружини всі слов'янські племена раптом почали іменуватися норманськими, або норманською землею.

А всі індіанські племена Центральної та Південної Америки не стали іспанцями або іспанською землею після захоплення їх короною Іспанії. Залишилися індіанцями — навіть після того, як на індіанський престол зійшов віце-король Іспанії.

Але стосовно '''великих і гордих фінських племен: мокші, мері, мурами, весі, печори, мещері, пермі, марі'''— великороси вчинили страшний злочин, обікравши все: імена, землю, звичаї, '''приторочивши їм абсолютно далеке ім'я — Русь''', замість їхнього ж таки '''споконвічного — Моксель!''' Ще одна засаднича брехня російської історії!

Отже, як же закінчив своє правління суздальською землею князь-залешанин — "перший великорос"?
Звернімося знову до професора В. О. Ключевського:

"Від часу своєї втечі з Вишгорода в 1155р. Андрій упродовж майже 20-річного безвиїзного сидіння в своїй волості (виявляється, суздальська земля до 1175 року — лише волость, яка годувала "залешанина") облаштував у ній таку адміністрацію, що одразу ж по смерті його там вчинилася цілковита анархія: всюди відбувалися грабежі й убивства, били посадників, тіунів та інших князівських чиновників (слід гадати, простому фінському людові не подобалися побори, насаджувані зайдами)... Ніколи ще на русі (як у "залешанській" суздальській землі з'явилася Русь — відомо тільки великоросам) жодна князівська смерть не супроводжувалася такими ганебними явищами. Причину цього слід шукати в поганому оточенні, яке створив собі князь Андрій своєю сваволею, неперебірливістю, зневагою до звичаїв. У змові проти нього брала участь навіть його друга жінка, родом із камської Болгарії (тобто татарка, а точніше, булгарка), що мстила за зло, заподіяне Андрієм її батьківщині. 

Літопис натякає, як погано облаштоване було суспільство, де жив Андрій: "ненавиділи князя Андрія свої домашні, — свідчить він, — і була гризня люта в Ростовській і Суздальській землі" -КлючевскийВ. О. О русской истории. —М.: Просвещение, 1993, с 113

'''Ось ми підійшли до розуміння самої суті суспільства ростовсько-суздальської землі'''. 

* Князь, який народився та був вихований на звичаях фінських племен, не міг правити цими племенами, застосовуючи батькові напрацьовані методи. 
* Слов'янські й фінські племена вели різний спосіб життя, виховувалися різним середовищем. 
* Психологія північного середовища наділила майбутнього першого великороса жорстокістю, недовірою до всіх, абсолютною байдужістю до культури, зневагою до чужих звичаїв тощо.

==Можна почитати ==

* Павло Штепа. Московство. [[http://usik-igor.at.ua/publ/2-1-0-23]]
* Білінський Володимир Броніславович. КРАЇНА МОКСЕЛЬ, або МОСКОВІЯ [[http://usik-igor.at.ua/publ/bilinskij_volodimir_bronislavovich_krajina_moksel_abo_moskovija/2-1-0-56]]

[[Категорія:Освіта]]