Жмеринка: відмінності між версіями

Давньогрецький історик [[Геродот]] свідчить, що подільська земля відома світові ще за 5 сторічь до н.е.. Він згадує алозонів і неврів, які заселяли ці землі. З його праць ми дізнаємось, що південь України в ті далекі часи населяли [[кіммерійці]], яких [[ассірійці]] називали "GIM(M)IR"("ГІММІР"). В українській мові (як і в інших слов'янських мовах) звук "ж" чергується із звуком "г". Можливо звідси і пішла назва наших далеких предків. Вона збереглася у назвах подільських поселень [[Чемеринці]], [[Чемер]], [[Чемериси]], в назві трави чемериці, одежі-чемерки, а згодом і назві поселення - Жмеринка.  

Першим в 1825 році поставив питання про необхідність залізниць в Південно-західному краю винахідник і підприємець '''В. П. Гурьев''', який вважав необхідним зв'язати рейками Одесу і Петербург через Київ, Одесу з Москвою через Київ і Чернігів. Першою залізницею на території Україні була побудована в 18б5 році гілка '''від Одеси до Балти''' протяжністю 213 км. Вона створювалася за казенний рахунок близько трьох років (1862-1865). Це була перша лінія майбутніх Південно-західних залізниць. У травні 1868 року приступили до будівництва Києво-Балтской залізниці. Для її споруди зігнали з навколишніх сіл селян, прибули три дивізії солдатів, багато штрафників. На роботах було зайнято близько тридцяти тисяч чоловік.

А вже аеропорт з'явився в місті раніше, ніж будь-де з губернських міст (там для цих цілей користувалися іподромами). У районі нинішнього автовокзалу чоловік сестри останнього государя великий князь Олександр Михайлович розмістив 11-й авіапарк, де проходили службу льотчики-технарі і діяли курси підвищення кваліфікації. Пояснення було простим: місто знаходилося недалеко від австрійської межі, і треба було кріпити оборону.

Проте цей військовий об'єкт не був надсекретним і закритим від городян. У 1911 році тут побував знаменитий льотчик-випробувач, колишній чемпіон світу по велоспорту Сергій Уточкин. На полях графа Гейдена, де нині розмістилася УВК № 3, була прокладена злітна доріжка. Там проводилися показові польоти "етажерок". За 10 копійок (дешевше, ніж перенесення через калюжу за 60 років до цього!) усі охочі могли піднятися в небо і побачити околиці Жмеринки з висоти пташиного польоту.

І жило би собі, і багатіло б місто, але почалася революція. 6 березня 1919 року Жмеринка на '''12 днів стала столицею України'''  - там знаходився потяг С. Петлюры під час його "славетної" втечі від більшовиків з Києва в Кам'янець-Подільський.

=== Історія Жмеринки і євреї ===

9 серпня 1919 року, як згадував генерал УНР Капустянский, "зранку Ю.Тютюнник і 5-та Галицька бригада (2 і 3-й курені) вдерлися в Жмеринку. Червоні у безладді відходять різними напрямками. До наших рук потрапила сила військового майна, на яку позаздрили Галицькі частини частини й намагалися накласти на нього свою руку. Але Тютюнник поставивши їм рішучий опір. Запахло порохом. Кожний для своїх частин бажав використати майно. Одначе, конфлікт скоро залагоджено і Наддніпрянці з Галичанами охочого помирилися на компромісі". Того ж дня за словами Капустянского, "6-та дивізія в Якушинцях заатакувала невеличкий ворожий відділ до 250 багнетів, переважно з матросів і жидів, і розбила його вщент, захопивши кулемети й трофеї". І "компроміс", і трофеї були відмічені єврейським погромом.

Жорстокі бої йшли в цих місцях і під час Великої Вітчизняної війни. Страшною і руйнівною була нацистська окупація, що супроводжувалася винищуванням єврейського населення, що залишилося в місті. У травні 1948 року ті 500 євреїв Жмеринки, що повернулися з фронту і з евакуації, підписали листа, в якому просили дозволити усьому єврейському населенню міста виїхати в Ізраїль. Багато євреїв-офіцерів Радянської армії зверталися в офіційні органи з пропозицією відправити їх воювати на Близький Схід.  

Молодіжна група "Эйникайт" була створена в Жмеринці відразу після звільнення його від німецької окупації в 1944 році. Керівниками групи були М. Спивак, В. Керчман, М. Гельфанд і А. Ходорковський. Члени групи займалися єврейською самоосвітою; у 1945 році вони розповсюдили в синагозі листівки, в яких говорилося серед іншого, що "наш будинок, - в Палестині". Згодом члени групи роз'їхалися по різних містах для продовження навчання. У кінці 1948 року почалися арешти членів групи в Жмеринке, Києві, Ленінграді і інших містах. Репресії тривали до березня 1949 року. Заарештовано було дванадцять чоловік, з них лише дев'ять були членами групи "Эйникайт". Після слідства що тривало більше п'яти місяців, члени групи були засуджені Особливою нарадою до тривалих термінів ув'язнення (8-25 років) і звільнені тільки восени 1954 роки. Так починався результат тих, чиї предки разом з дітьми інших народів будували благополуччя вузлової станції   

http://www.40a.kiev.ua/ideas/society/46cc033a153da/

==Незабутнє ==

[адреса анекдота: http://anekdot-good.info/?anek=6228 ]

[[Категорія:Україна]]

[[Категорія:Населені пункти]]

[[Категорія:us64]]