|
|
| Рядок 1: |
Рядок 1: |
| '''ХВ-правопис''' - ніким не прийнятий, нікому не відомий, і, взагалі, усім окрім творця ненависний правопис [[Українська мова|української мови]], винайдений у процесі спілкування на сітьових місцях [[Адмінство Демотіваторс.орґ.юа|Демотіваторс.орґ.юа]], [[Укрцентр]]і та [[Учан]]і.
| |
|
| |
|
| ==Причини виспонукання творення==
| |
|
| |
| ===Скрипниківка===
| |
|
| |
| {{Основна|Харківський правопис}}
| |
|
| |
| Якось побачено було [[Харківський правопис|скрипниківку]], та й подумано "Нумо писати нею!", оскільки з нею українська мова набагато милозвучніша та ще більш багатша!
| |
|
| |
| ===<s>[Ф]</s>[Хв]===
| |
| Потім було прислухано до людей з села і вчуто, що звуку [ф] вони-то не вимовляють! Прочитано згодом, що з усіх українських літер тільки літера Ф позначає звук, чужий для більшості українських говірок. У передмові до Грінченкового "Словаря української мови" зазначено: "Въ виду того, что звукъ ф у большинства украинскаго народа выговаривается как хв (передъ гласной, кромѣ у) или х (передъ согласной и передъ у), мы, составляя словарь на букву ф, помѣстили въ него лишь тѣ слова, для которыхъ въ нашихъ матеріалахъ не нашлось дубликата съ хв или х..." . Списку слів на букву Ф у тому ж таки словнику передує заввага: "Слова, начинающіяся съ буквы ф и не находящіяся ниже, см. на букву х, при чемъ ф=хв, а иногда х". Інакше кажучи, Б. Грінченко свідчить, що буква ф позначає не осібний звук, а звукосполуку хв, а іноді звук х.
| |
|
| |
| ===Дихтонги===
| |
|
| |
| Подивлено на те "ія" та і зважено на закон вікритого складу. В результаті вирішено передавати усі дихтонги як "голосна-йот-голосна". Причому збіг останньої голосної прехвікса та першої слова передаються без йоту(заарканити) Дихтонги для греків! Ні двоєзвуччю!
| |
|
| |
| ===Огублені-неогублені на початку слів===
| |
|
| |
| Так само зважено на закон відкритого складу. Клясика(Ондрій, Ганна, Га?, ...) говорить нам, що українці ніколи(зовсім ніколи) не дозволяли навіть запозиченням починатися з неогублених(а,е,і,и), і або ставили "г"(чи одні з небагатьох зберігали, як у слові Ганна ), чи перетворювали неогублені на огублені(о,у). Чому "г"? - тому що звук [г] настільки гортанний, що почасти наближається до відсутности звуку взагалі, як у слові "господар", що иноди навть вимовляється як [/осподар].
| |
|
| |
| ===Непом'якшення гортанних===
| |
|
| |
| Взагалі, ви маєте знати, що в давньоукраїнській мові люди ніколи не пом'якшували гортанних, тому власне і виникли знамениті чергування хсш гзж кцч. Цей гріх скоїли лише після від'єднання [[Москальський діалект|діялекту]] наші брати-козоїби, коли замість Київ почали говрити Кієв (пізніше Кієф) . У українців цей гріх менший(як'''і'''сь , ск'''і'''льк'''і''').
| |
|
| |
| ==Відмінности з офіційним правописом української мови==
| |
|
| |
| Ну, власне, ото і всі відмінности:
| |
| #Ф міняємо на хв чи х
| |
| #на початку слів перед неогубленими голосними включена "г"
| |
| #уникнено пом'якшення гортанних
| |
| #Дихтонги передаємо як "голосна-йот-голосна"
| |
|
| |
| ==Післяслово==
| |
|
| |
| Якщо ви гарно покумекаєте, то помітите, що правила впливають лише на запозичені слова, в той час як рідні українські не починаються на неогублені, не мають у складі ф, рідко мають дифтонги та дуже рідко пом'якшені гортанні. Тому замисліться, чи варто переповнювати гарну файну вишукану мову варваризмами? Перекладаймо иншомовні терміни!
| |