Інкубатор:Драма

Чоловік гуляв багато, шлявся, де попало,

i дружина все кричала: - Щоб тобі відпало!

Докричалася таки. Хляпнуло з холоші

те, чого ніде не купиш ні за які гроші.

Став зразковим чоловік, шлятись i не дума,

а дружина потихоньку бігає до кума.

І тепер вже він, якщо десь про це узнає,

- Щоб воно тобі відпало! - на весь двір горлає.

Та дружину не беруть ніякі напасті,

бо відомо - у жінок нічому відпасти.

Сіренко Володимир. Сімейна драма. Замість епіграфа [1]

Драма колись

Драма своїми коренями сягає таких прадавніх часів, що годі й осягнути. Епічна поема, як правило, являла собою клясичну драму.

Визначна риса драми - тривалий затяжний перманентний конфлікт особи чи то з самим собою (внутрішня драма), чи з іншою особою (вона мене не помічає, ну то піду, і порежу сєбє вєни!), а чи з групою осіб (такий я класний, а вони... -

далі йде красномовна вичерпна характеристика, що супроводжується розіпльовуванням слиною, розбризькуванням рідинними лайнами, метанням разлічними мало-мальскі мєтабельними предметами, видираннями собі чуприни, чи розриваннями на грудях вишиванки в отсутствії тєльніка, бо кімоно дерти - то таки треба мати здоров'я). Список можна було би продовжити, але Ти! - молодий і неґлупий анон - усьо й так зрозумів вірно.

До оцих Ваших інтернетів

Очеретяні хащі. Ними чвалає Сімамура. На його звіряче обличчя сідають комарі і з насолодою п’ють самурайську кров.

Пагорб, на якому цвіте сікура і стовбичить Ісідзукурі. Ісідзукурі напружено дивиться в очерет. Раптом з боку, протилежного тому, в який дивиться Ісідзукурі, з’являється Сімамура. Сімамура підходить до Ісідзукурі ззаду і голосно кричить.

Сімамура. Ти приніс гроші?!!

Ісідзукурі спочатку лякається і хапається за меча, а згодом впізнає Сімамуру.

Ісідзукурі. Ось тримай.

Сімамура. Мало.

Ісідзукурі. Більше не дам.

Сімамура. Ти гімно, а не самурай. На, ось тобі!

Сімамура витягає меча і кидається на Ісідзукурі. Тривала бійка, під час якої Сімамурі вдалося заширяти мечем в живіт Ісідзукурі. Ісідзукурі падає, з сікури на нього меланхолійно осипаються квіточки.

Ісідзукуі. Добий мене, щоб не було конфузу.

Сімамура. Яке твоє останнє бажання?

Ісідзукурі. Вбий Бабайоту, я ж заплатив тобі за це.

Сімамура рішуче ширяє мечем в Ісідзукурі і витирає об його хакама закривавлене лезо. Сімамура. Це називається «заплатив»! Чотири рьо і дванадцять бу.

На екрані з’являються титри. З титрів капає кров: ЙОКО І САМУРАЇ Лесь Подерв’янський, він же Митець, співець ротом української епічної драми з лулзами (часом, ніде правди діти, бува на хуях)

Лулзи і драма...Чи то драма, і лулзи

З давніх давен помічено, що якщо когось пиздять, але цей хтось не Ти - чомусь бува смішно.

Якщо той хтось просто йшов і їбанувся в канаву - це, на крайняк, тупорила піндосівська комедія. але ще не драма. Драма - дивися вище - це довготривалий конфлікт. А отже, якщо Гамлета заширяли на сцені рапірою - йому болить, він помирає, але, помираючи

• Гамлет - видасть на-гора 20-хвилинний пронікновєнний монолог
• глядач примудриться хапонути лулзів.

І чим більше страждань на сцені, тим більше лулзів у залі. Це аксіома. Це закон жанру.

І щоб додати ще трохи реальної драми - звернімося ж до фахівців з питання, звернімося до Митця:

Куди не кину оком стомленим -

Кругом хуйня. Заябують мене

Питання сучi. Що лучше: бездуховнiсть,

Розпатлана самиця злоєбуча,

Що верхи на скаженiм бугаї

Шаленим чвалом мчить в пампасах предранкових

У нiкуда; або духовнiсть смирна

Що перстами, покрученими от поліартрiту,

Показує нам, де дорога к храму. В храмi тiм

Залiзо ржаве лежить у рiзних позах

І гнила картопля. О, блядський смисл життя,

Якщо ти єсть!

Філін.

Ти тоже розпиздівся на весь лiс, начальник.

Ну просто романтiзмом повiяло

І Байроном набзділо трохи.

Що ж ти не пiшов в поети,

А подавсь в шпiони?

Власов.

Справа в тому, mein lieber Совушка,

Шо поети разлiчними стiхами

Нам об’яснялі мір.

Но основна задача в том i состоіт,

Щоб мір цей пєрєдєлалі шпiони. - Павлік Морозов [2]