Перегляд вихідного коду сторінки Су-24М, фронтовий бомбардувальник

==Коротка довідка==

'''Су-24''' (виріб Т-6, за  кодифікацією НАТО: Fencer, Фе́нсер - англ. Фехтувальник) - радянський  фронтовий бомбардувальник з крилом змінюваної стріловидности, призначений для завдання ракетно-бомбових ударів в простих і складних метеоумовах, вдень і вночі у тому числі на малих висотах з прицільною поразкою наземних і надводних цілей.

Розробки розпочалися у другій половині 1960-х років.

Перший політ здійснив 17 січня 1970 року. Прийнятий на озброєння 4 лютого 1975. На базі літака створені модифікації - розвідник (МР) і постановник перешкод (МП). 

Су-24М, МР, МП М2 обладнані системою дозаправки в повітрі.

Випускався на Новосибірському авіазаводі. 

Серійне виробництво усіх модифікацій припинене в 1993 році.

==Історія створення==
До кінця 50-х років основу тодішньої радянської фронтовий ударної авіації становили застарілі бомбардувальники Іл-28, які поступово замінюються літаками Як-28 та Су-7Б. Однак на початку 60-х років суттєво змінюється доктрина застосування фронтовий ударної авіації. Під ці змінені  вимоги американська фірма General Dynamics розробляє винищувач-бомбардувальник нового покоління 
- F-111. 

У Радянському Союзі проектування ударних літаків розпочинає конструкторське бюро П.0.Сухого. Роботи в КБ розгортаються одночасноза двома напрямками: модернізація винищувача-бомбардувальника Су-7Б (роботи велися під шифром З-22І, пізніше - С-32 і завершилися створенням винищувача-бомбардувальники Су-17), і створення принципово нового фронтового бомбардувальника. 


За початковим проектом, що одержав позначення С-6, літак мав нерухоме стріловидной крило. Силова установка - два ТРД Р-21-300 зфорсажна тягою по 7200 кгс. (Р-21-300 розроблений під керівництвом 
Н. Мецхварішвілі і в 1962 р. проходив льотні випробування на дослідномувинищувачі Е-8 - модифікації МіГ-21ПФ.) Крім того, для поліпшення злітних характеристик планувалося використовувати порохові стартові прискорювачі.
 
Екіпаж літака (пілот і штурман-оператор) розташовувався в кабіні тандемом <ref>Один за одним. У нинішніх літаках вони сидять поряд, штурман праворуч</ref>. 

Бомбардувальник був оснащений п'ятьма точками підвіски озброєння: однією підфюзеляжною і чотирма криловими. Для збільшення тривалостіпольоту могли використовуватися три ППБ <ref>ППБ - сигароподібний Підвісний Паливний Бак</ref>. На літаку передбачалося встановитиспеціально для нього розробляється прицільно-навігаційну систему. 
Розрахункова максимальна швидкість польоту С-6 у землі - 1400 км/год, на великійвисоті - до 2500 км/ч. Розрахункова злітна маса - 20000 кг, маса бойовоїнавантаження - 3000 кг. 
Незважаючи на те, що радянський уряд в той час досить добре фінансувала авіаційні КБ, гроші на проектування літака вініціативному порядку було не просто. Тому керівництво ОКБ пішло нахитрість: якийсь час С-6 у вихідній документації мав шифр Т-58М. Утой період фірма працювала над двома двигунами перехоплювачем Т-58 (прототип 
Су-15). Машина виходила вдалою, і тема добре фінансуваласяурядом. Представивши новий фронтовий бомбардувальник як глибокумодифікацію перехоплювачі, ОКБ зуміло отримати необхідні кошти дляпродовження проектування. Проте роботи по темі С-6 згодом булиприпинені - після успішних випробувань літаючої лабораторії Т-58ВД булоприйнято рішення про розробку під індексом Т-6 ударного літакаукороченого зльоту і посадки. 
Проектування Т-6 розпочалося в 1965 р. Компонування першого варіантубомбардувальника Т-6 багато в чому повторювала Т-58ВД - трикутне крило малогоподовження, комбінована силова установка: два маршових двигуна в ХЧФплюс підйомні двигуни в районі центру мас літака. 
Першу дослідну машину, що отримала позначення Т-6-1, побудували до літа 1967року. У силовій установці літака використовували два нових маршовихдвигуна Р-27Ф2-300 (створений в ОКБ С. К. Туманського для МіГ-23 тавстановлювався на його перших серійних зразках) з форсажна тягою по 7800кг і чотири підйомних двигуна РД-36-35 тягою по 2350 кг. Підйомнідвигуни встановлювалися у фюзеляжі з нахилом вперед, попарно по обидвібоку силового шпангоута кріплення основних опор шасі. У ХЧФ міжвідсіками маршових двигунів кріпився контейнер гальмівного парашута, а побоків сопел - гальмівні щитки. Для Т-6 була спроектована нова кабінаекіпажу, в якій пілот і штурман-оператор розташовувалися поруч (по типукабіни F-111). 
Літак, скомпонований за схемою високоплана, мав трикутне крило ззламом по передній кромці, як на перехоплювачів Су-15 одинадцятий і більшепізніх серій. Встановлений за віссю фюзеляжу стабілізатор виконанийсуцільноповоротним з незалежним приводом кожній консолі. На Т-6-1 впершезастосований кіль нетрадиційної для ОКБ Сухого форми - з великим подовженням ізвуженням. Шасі виконано по триопорне схемою з носової керованоюстійкою. Всі стійки шасі монтували на фюзеляжі і мали спареніколеса, що дозволяло експлуатувати літак з грунтових ВПП. 
Бомбардувальник мав шість вузлів підвіски озброєння: два підфюзеляжному ічотири крильевих. Злітна вага літака - 26100 кг. 
2 липня 1967 шеф-пілот ОКБ В. С. Ільюшин вперше підняв у повітря новийдосвідчений бомбардувальник. Т-6-1 планувалося показати на авіаційномусвяті в Домодєдово, але через недостатню облетанності машини,замість неї продемонстрували літаючу лабораторію Т-58ВД. Протягом 1967 - 
68 рр.. льотчик-випробувач Е. С. Соловйов, раніше багато літав на Т-58ВД,проводив всебічні випробування нового літака. 
У процесі випробувань Т-6-1 в 1968 р. двигуни Р-27Ф2-300 були замінені напотужніші, розроблені в ОКБ А. М. Люльки двигуни АЛ-21Ф з форсажнатягою по 11200 кг. Під ці двигуни допрацювали ХЧФ: змінили їїконструкцію і зовнішні обводи. З новою силовою установкою передбачалосязначно підвищити льотно-тактичні характеристики бомбардувальника. Дляполіпшення шляхової стійкості законцівки крила відігнули вниз і встановилипідфюзеляжному аеродинамічні гребені. Гальмівні щитки були демонтовані. 
На вимогу розробників радіолокаційної станції змінили формуносового радіопрозорі обтічника - він став більш коротким (при цьомушвидкісні характеристики машини не погіршилися). 
Однак, у зв'язку зі зміною вимог ВВС до фронтового бомбардувальника,роботи з Т-6-1 незабаром були припинені і ОКБ сконцентрувала зусилля нарозробці бомбардувальника з крилом змінної стріловидності. Країніпотрібний літак, призначений для нанесення ракетно-бомбових ударів впростих та складних метеорологічних умовах, вдень і вночі, у тому числі намалих висотах з прицільним поразкою наземних і надводних цілей в режиміручного і автоматичного управління, зі спеціальною апаратурою,що дозволяє йому здійснювати політ з згинанням рельєфу місцевості на висоті 
200 метрів зі швидкістю 1320 км/ч. Т-6-1 надалі використовували яклітаючу лабораторію для відпрацювання систем і устаткування проектованогобомбардувальники (до 1974 р. на ньому було здійснено більше 320 польотів). УНаразі літак експонується в музеї ВВС в Моніно. 1966 спочатку під тим же шифром Т-6, а в подальшому - Т-6-2И (2-йпримірник Т-6 із змінною стреловідность крила). В. С. Ільюшин. Випробування цього літака тривали 6 років, але рішення прозапуск нового бомбардувальника в серію під індексом Су-24 було прийнято напершому році іспитів, коли стали очевидними його переваги перед Т-6-1. 
Наприкінці 1970 злетів третій досвідчений прототип Т-6-3И, а влітку 1971 р. - Т-
6-4И. Протягом декількох років перші серійні машини проходили військовівипробування. З 1973 р. почалася експлуатація Су-24 у стройових частинах, а в 
1975 літак був прийнятий на озброєння радянських ВПС. Випуск тривавдо 1993 р., було побудовано близько 1200 Су-24 різних модифікацій. СРСР ударного літака нового покоління, класу F-111, який експерти 
НАТО ідентифікували як Су-19. (Літак під індексом Су-19 дійснорозроблявся в ОКБ П.0.Сухого, проте роботи по ньому були припинені настадії проекту.) Таким чином світ дізнався, щоправда, з чотирирічнимзапізненням, про новий радянському фронтовому бомбардувальнику. 
У процесі виробництва в конструкцію Су-24 вносилися зміни. Навітьперші серійні машини відрізнялися від Т-6-2И, зокрема, крилом,збільшеним за розмахом і площі. Надалі за результатами випробуваньзмінили форму ХЧФ. Контейнер гальмівного парашута перенесли в основукіля. Збільшили законцівки кіля з метою розміщення антен додатковогорадіоелектронного обладнання. Зменшили секціонування закрилків, щоспростило конструкцію і знизило вага консолей крила. Були проведені й іншідоопрацювання. 
Спочатку серійні Су-24, аналогічно досвідченим машин, мали шість точокпідвіски озброєння. Вага бойової навантаження був обмежений 7000 кг. У процесівиробництва на одному з літаків встановили сьому, а згодом івосьму точки підвіски озброєння. Обидва додаткових власника кріпилисяпід фюзеляжем один за одним по осі симетрії літака. Після успішнихвипробувань цієї машини серійні Су-24 стали випускатися з вісьмома точкамипідвіски озброєння. Вага бойової навантаження зріс до 8000 кг. 
У міру серійного виробництва нові бомбардувальники надходили перш за всев полки, дислокуються уздовж західного кордону СРСР на території 
Прибалтики та України. Авіабаза в Черняхівської (Калінінградська область)однією з перших прийняла серійні Су-24. З цього аеродрому бомбардувальникиможна було швидко перебазувати в ГДР, Польщу, Чехословаччину і реальнозагрожувати військових об'єктах НАТО в будь-якій точці Європи. Пізніше Су-24надійшли до групи радянських військ у Німеччині, до Північної (Польща) та Південну 
(Угорщина) групи радянських військ. 
За інформацією з різних джерел деяку кількість Су-24 мають у себе 
Білорусь, Узбекистан, Таджикистан і Азербайджан. На Україні, згідно зоцінками західних експертів, на 1.01.1992 р. налічувалося близько 270 і вскладі ВПС Росії на початок 1993 року перебувало 540 літаків Су-24різних модифікацій. 
Сьогодні, основний тактичний бомбардувальник ВПС Росії Су-24 як і раніше встрою, але на зміну йому йде літак нового покоління - Су-34. 
Кодове позначення НАТО - Fencer-A (Фехтувальник). Модифікації 
Прототип Т-6-8М 
Су-24М. Паралельно з удосконаленням серійних машин ОКБ велопроектування нової модифікації бомбардувальника Т-6М. В якості прототипувибрали восьмий досвідчений екземпляр літака, який після доопрацювань ставіменуватися Т-6-8М. Доробки пов'язані були перш за все з установкоювдосконаленою прицільно -навігаційної системи ПНС-24М. Для розміщення нового обладнання НЧФподовжили на 750 мм за рахунок вставки між кабіною екіпажу і носовоюрадіопрозорі обтічником. На гаргроте фюзеляжу в напівсферичнимобтічнику встановили всеракурсний теплопеленгатором БКО (замістьтеплопеленгатором, які розміщувалися раніше перед лобовим склом ліхтарякабіни). Передні антени станції попередження розташували в невеликихпрямокутних напливах, плавно переходять у центроплан, а не в окремихрадіопрозорих трикутних обтічниках, як на попередніх машинах. Досвідчений 
Т-6-8М мав ще ряд відмінностей від Су-24 останніх серій. Перший політмодернізованого бомбардувальника відбувся 24 липня 1977 Ще дозакінчення льотних випробувань було прийнято рішення про його серійному виробництвіпід позначенням Су-24М. 24М 
Виробництво Су-24М почалося в 1978 р. Серійні машини відрізнялися від Т-6-
8М. Так, ПВД, що мав раніше незвичайну F-подібну форму (за що в радянських 
ВПС був прозваний), замінили на ПВД звичайного типу (у вигляді штанги). Відвипробуваних на прототипі напливів докорінно центроплану відмовилися. Антенистанції попередження, як і раніше, розташували в радіопрозорихобтічниках трикутної форми. У процесі виробництва на верхнійповерхні центроплану з'явилися аеродинамічні гребені, що збігаються зпілонами підвіски озброєння. Спочатку гребені мали заокруглені кути івиконували тільки функції аеродинамічних перегородок, але з досвіду веденнявійни в Афганістані їх модифікували: гребенях надали прямокутну форму,в них змонтували пристрої для відстрілу ІК-пасток, що захищають літаквід ракет з ТГС. Однак на призначених для радянських ВПС Су-24М пізніхсерій аеродинамічні гребені відсутні, зберігшись лише на експортномуваріанті літака. 
Установка на бомбардувальнику прицільно-навігаційної системи ПНС-24Містотно підвищила його бойові можливості. Ця система в поєднанні злазерно-телевізійної прицільної станцією (різні моделі цієїстанції встановлювалися і на інших фронтових бомбардувальниках - МіГ-23БК, 
МіГ-27к) забезпечила можливість застосування нової зброї - керованихракет з лазерними і телевізійними головками самонаведення. Змінилосярадіозв'язковим і радіонавігаційне обладнання літака. У кабіні екіпажувстановлені індикатори нового типу. 
Значно підвищило бойові можливості бомбардувальника і оснащення йогосистемою дозаправки паливом у польоті. Заправка Су-24М у польоті можепроводитися не тільки від спеціалізованого заправник Іл-78, а й віданалогічного Су-24М, оснащеного підфюзеляжному УПАЗ УПАЗ-А (в данийчас система застосовується і під час дозаправки в повітрі винищувачів Су-27). 
Кодове позначення НАТО - Fencer-D. Су-24МР призначений для виконання розвідки в інтересах командуваннясухопутних військ і фронтової авіації, а на приморських напрямках - військово -морського флоту. Літак забезпечує комплексну повітряну розвідку вдень івночі в різних погодних умовах на глибину до 400 км від лінії фронтупри сильному протидії засобів ППО супротивника. Оснащений бортовимкомплексом розвідки БКР-1, що забезпечує високу вірогідність виявлення ірозпізнавання військових об'єктів, у тому числі замаскованих і помилкових. Ускладу комплексу входять засоби радіолокації, інфрачервоної,телевізійної, лазерної, радіотехнічної та радіаційної розвідки,фотоапаратура для панорамної і перспективної зйомки. Управління цимизасобами може здійснюватися автоматично або вручну. Су-24МР не маєаналогів серед закордонних тактичних розвідників по комплексностіодержуваної розвідувальної інформації. Наприклад, у ВПС США літак RF-4C,що становить основу тактичної розвідувальної авіації, не оснащенийзасобами лазерної та радіаційної розвідки. 
У носовій частині літака під радіопрозорі обтічником змонтована РЛСбічного огляду. На нижній поверхні фюзеляжу є вікна дляпанорамного АФА АП-402М (в носовій частині), перспективного АФА А-100 (закабіною екіпажу) та ІЧ-системи (у центральній частині фюзеляжу). Встановленоряд додаткових антен спецобладнання. 
Апаратуру лазерної, радіотехнічної та радіаційної розвідки Су-24МР несеу підвісних контейнерах. Залежно від польотного завдання під фюзеляжемможе втомилася?? ється контейнер з лазерною разведаппаратурой абоконтейнер з апаратурою радіотехнічної розвідки, під правоюконсоллю крила - малогабаритний контейнер з апаратурою радіаційноїрозвідки. При цьому на пілоні під лівою консоллю кріпляться дваракети ближнього повітряного бою з ІЧ ГСН Р-60 або Р-60М. Обробка та аналізрозвідувальної інформації на борту Су-24МР не здійснюється. Проявленийфотоматеріал скидається з літака, інші розвіддані оперативнопередаються на наземний дешіфровочний комплекс з широкосмугового івузькосмугового радіоканалах. 
У зв'язку з установкою різноманітних розвідувальних систем демонтувалиапаратуру керування озброєнням, тому роль ударного літака Су-24МРвиконувати не може. Зовнішня підвіска розвідувальної апаратури обмежилаі максимальну швидкість польоту до 1200 км/год (на висоті 200 м). Літакзамінив у військах тактичні розвідники Іл-28Р, Як-27Р, Як-28Р і МіГ-21Р. 
В даний час Су-24МР, поряд з різними модифікаціями МіГ-25РР,є основним тактичним розвідником російських ВПС. Кодовепозначення НАТО - Fencer-E. Літак Су-24МП 
Су-24МП. На базі Су-24М в 1976 р. почалося проектуванняспеціалізованої модифікації літака - Су-24МП (постановник перешкод). Уяк прототипи використовувалися Т-6М-25 і Т-6М-35, які післядоробок стали іменуватися Т-6МП-25 і Т-6МП-35. Перший політ цієїмодифікації літака відбувся у грудні 1979 р. Новий постановник перешкодзамінив у військах Як-28ПП, у порівнянні з яким Су-24МП має не тількибільш високі ЛТХ, але й значно більші можливості з придушенняелектронних засобів супротивника. 
Су-24МП зовні відрізняється від вихідного бомбардувальника наявністю невеликогообтічника під носової радіопрозорі частиною фюзеляжу. Станція, що створюєактивні перешкоди радіолокаційним засобів супротивника, розташовується впідвісній контейнері під фюзеляжем. 
Постановник перешкод не призначений для дій по наземних цілях. 
Озброєння літака складається з вбудованою шестиствольних гармати і 2-4самонавідних ракет повітряного бою типу Р-60 або Р-60М. 
За даними Russian Aviation Gallery побудовано всього 12 літаків Су-24МП. 
Кодове позначення НАТО - Fencer-F. Літак Су-24МК 
Су-24МК. Довгий час Су-24/24М поставлявся виключно за радянських ВПС. 
Однак наприкінці 80-х років бомбардувальник вступив у дружні 
Радянському Союзу арабські країни. Експортний варіант літака Су-24МК 
(комерційний) відрізняється від Су-24М тільки апаратурою державноговпізнання, його ЛТХ повністю відповідають характеристикам Су-24М. Першийполіт експортної модифікації бомбардувальника відбувся в 1987 р., а першусерійний зразок випущений в 1988 р. 
За повідомленнями західної преси, близько 20 літаків Су-24МК поставлені в 
Сирію, 15 - у Лівію, 24 - в Ірак. | Характеристики | Су-24 | Су-24М | 
| Розмах крил, м * | 10,366/17,638 | 
| Довжина фюзеляжу, м | 22,67 | 24,53 | 
| Висота на стоянці, м | 5,92 | 6,193 | 
| Площа крила, кв.м * | 51,024/55,168 | 
| Тип двигуна | АЛ-21Ф3 | 
| Тяга двигуна на форсажі, | 2 х 11200 | 
| кгс | | 
| Маса порожнього літака, кг | 21150 | 22300 | 
| Маса нормальна злітна, | 34830 | 35970 | 
| кг | | | 
| Маса перевантажувальна | 37900 | 39570 | 
| злітна, кг | | | 
| Максимальна швидкість, км/год | 2120 | 
| Крейсерська швидкість, км/ч | N/A | 
| Практична стеля, м | 17000 | 
| Радіус дії, км ** | 600/N/A | 560/1250 | 
| Розгін, м | N/A | 900 | 
| Пробіг, м *** | N/A | 850/1300 | 
| N/A - немає даних | 
| * Мінімальний/максимальний | 
| ** Без/с ПТБ | 
| *** Без/с гальмівним парашутом | (боєзапас 500 снарядів); на 8-ми точках підвіски: кероване ікоректовані озброєння класу (ракети Х-23, Х-23М, 
Х-28, Х-25МР, Х-25мл, Х-29Л, Х-29Т, Х-31П, Х-58У, Х-58Е, Х-59; авіабомби 
КАБ-500л, КАБ-500КР, КАБ-1500л); некероване озброєння (авіабомби ФАБ-
100, ФАБ-250, ФАБ-500М62, ФАБ-500М54, ЗБ-500Ш, ЗБ-500ГД, РБК-250, РБК-500, 
НКРСами С-5, С-8КО, С-13т, С-13ОФ, С-24Б, С-25ОФ, С-25ОФМ); керованеракетне озброєння класу (до 4 на Су-24/24М і до 2 на Су-
24МР/МП ракет Р-60 або Р-60М). У семи точках можуть підвішуватисяконтейнерні системи типу КМГУ, в 3-х - підвісні гарматні установки СППУ-6з рухомою шестиствольних гарматою 9А-620 або 9А-768 калібру 23 мм збоєкомплектом 400 снарядів у кожній. Максимальна маса бойової навантаженнялітака - 8000 кг. 
Екіпаж: 2 чол.: Льотчик та штурмана-оператор.

==В роки незалежності України==
Лише на Західній Україні на момент отримання Незалежності Су-24-і були дислоковані на таких аеродромах:
*Овруч (розформовано)
*Черляни (розформовано)
*Дубно (розформовано)
*Луцьк (розформовано)
*Старокостянтинів (розформовано)
*Коломия частково літаки переведені саме туди.

==Подробиці на сайтах==
*[http://ru.wikipedia.org/wiki/Су-24 осійська Вікіпедія]

==Виноски==
<references/>

{{Працюю}}

{{Вундервафлі}}