Су-24М, фронтовий бомбардувальник

Матеріал з Файна Меморії
Перейти до навігації Перейти до пошуку
На стоянці. Під крилом помітно підвісний паливний бак

Коротка довідка[ред.]

Су-24 (виріб Т-6, за кодифікацією НАТО: Fencer, Фе́нсер - англ. Фехтувальник) - радянський фронтовий бомбардувальник з крилом змінюваної стріловидности, призначений для завдання ракетно-бомбових ударів в простих і складних метеоумовах, вдень і вночі у тому числі на малих висотах з прицільною поразкою наземних і надводних цілей.

Розробки розпочалися у другій половині 1960-х років.

Перший політ здійснив 17 січня 1970 року. Прийнятий на озброєння 4 лютого 1975. На базі літака створені модифікації - розвідник (МР) і постановник перешкод (МП).

Су-24М, МР, МП М2 обладнані системою дозаправки в повітрі.

Випускався на Новосибірському авіазаводі.

Серійне виробництво усіх модифікацій припинене в 1993 році.

Історія створення[ред.]

До кінця 50-х років основу тодішньої радянської фронтовий ударної авіації становили застарілі бомбардувальники Іл-28, які поступово замінюються літаками Як-28 та Су-7Б. Однак на початку 60-х років суттєво змінюється доктрина застосування фронтовий ударної авіації. Під ці змінені вимоги американська фірма General Dynamics розробляє винищувач-бомбардувальник нового покоління - F-111.

У Радянському Союзі проектування ударних літаків розпочинає конструкторське бюро П.0.Сухого. Роботи в КБ розгортаються одночасноза двома напрямками: модернізація винищувача-бомбардувальника Су-7Б (роботи велися під шифром З-22І, пізніше - С-32 і завершилися створенням винищувача-бомбардувальники Су-17), і створення принципово нового фронтового бомбардувальника.


За початковим проектом, що одержав позначення С-6, літак мав нерухоме стріловидной крило. Силова установка - два ТРД Р-21-300 зфорсажна тягою по 7200 кгс. (Р-21-300 розроблений під керівництвом Н. Мецхварішвілі і в 1962 р. проходив льотні випробування на дослідномувинищувачі Е-8 - модифікації МіГ-21ПФ.) Крім того, для поліпшення злітних характеристик планувалося використовувати порохові стартові прискорювачі.

Екіпаж літака (пілот і штурман-оператор) розташовувався в кабіні тандемом [1].

Бомбардувальник був оснащений п'ятьма точками підвіски озброєння: однією підфюзеляжною і чотирма криловими [2]. Для збільшення тривалості польоту могли використовуватися три ППБ [3]. На літаку передбачалося встановити спеціально для нього розроблену прицільно-навігаційну систему.

Розрахункова максимальна швидкість польоту С-6 при землі - 1400 км/год, на великій висоті - до 2500 км/ч. Розрахункова злітна маса - 20000 кг, маса бойового навантаження - 3000 кг.

Проектування Т-6 розпочалося в 1965 р.

Першу дослідну машину, що отримала позначення Т-6-1, побудували до літа 1967 року. У силовій установці літака використовували два нових маршових двигуна Р-27Ф2-300 (створений в ОКБ С. К. Туманського для МіГ-23 та встановлювався на його перших серійних зразках) з форсажною тягою по 7800кг, і чотири підйомних двигуна РД-36-35 тягою по 2350 кг. Підйомні двигуни встановлювалися у фюзеляжі з нахилом вперед, попарно по обидва боки силового шпангоута кріплення основних опор шасі.

У ХЧФ [4] між відсіками маршових двигунів кріпився контейнер гальмівного парашута, а з боків сопел - гальмівні щитки. Для Т-6 була спроектована нова кабіна екіпажу, в якій пілот і штурман-оператор розташовувалися поруч (по типу кабіни F-111).

Літак, скомпонований за схемою високоплана, мав трикутне крило зі зламом по передній кромці, як на перехоплювачах Су-15 одинадцятої і більш пізніх серій. Встановлений за віссю фюзеляжу стабілізатор виконанийсуцільноповоротним з незалежним приводом кожні

На Т-6-1 вперше застосований кіль нетрадиційної для ОКБ Сухого форми - з великим подовженням і звуженням.

Шасі виконано за триопорною схемою з носовою керованою стійкою.

Всі стійки шасі монтували на фюзеляжі і мали спарені колеса, що дозволяло експлуатувати літак з грунтових ЗПС [5]. Бомбардувальник тепер вже мав шість вузлів підвіски озброєння: два підфюзеляжні[6] і чотири крилових. Злітна вага літака - 26100 кг.

2 липня 1967 шеф-пілот ОКБ В. С. Ільюшин вперше підняв у повітря новий бомбардувальник. Т-6-1 планувалося показати на авіаційному святі в Домодєдово, але через недостатню облетаність машини замість неї продемонстрували літаючу лабораторію Т-58ВД. Протягом 1967 - 68 рр.. льотчик-випробувач Е. С. Соловйов, проводив всебічні випробування нового літака.

Однак, у зв'язку зі зміною вимог ВПС до фронтового бомбардувальника, роботи з Т-6-1 незабаром були припинені і ОКБ сконцентрувала зусилля на розробці бомбардувальника з крилом змінної стріловидності. Країні був потрібний літак, призначений для нанесення ракетно-бомбових ударів в простих та складних метеорологічних умовах, вдень і вночі, у тому числі на надмалих висотах з прицільною поразкою наземних і надводних цілей в режимі ручного і автоматичного управління, зі спеціальною апаратурою, що дозволяє йому здійснювати політ з огинанням рельєфу місцевості на висоті до 200 метрів зі швидкістю 1320 км/ч. Т-6-1 надалі використовували як літаючу лабораторію для відпрацювання систем і устаткування проектованого бомбардувальники (до 1974 р. на ньому було здійснено більше 320 польотів). Наразі літак експонується в музеї ВПС в Моніно. 1966 спочатку під тим же шифром Т-6, а в подальшому - Т-6-2И (2-й примірник Т-6 із змінною стріловідностю крила). Випробування цього літака тривали 6 років, але рішення про запуск нового бомбардувальника в серію під індексом Су-24 було прийнято на першому році іспитів, коли стали очевидними його переваги перед Т-6-1.

Наприкінці 1970 злетів третій дослідний прототип Т-6-3И, а влітку 1971 р. - Т-6-4И. Протягом декількох років перші серійні машини проходили військові випробування. З 1973 р. почалася експлуатація Су-24 у стройових частинах, а в 1975 літак був прийнятий на озброєння радянських ВПС.

Виробництво[ред.]

Випуск тривав до 1993 р., було побудовано близько 1200 Су-24 різних модифікацій.

У процесі виробництва в конструкцію Су-24 вносилися зміни. Навіть перші серійні машини відрізнялися від Т-6-2И, зокрема, крилом, збільшеним за розмахом і площею. Надалі за результатами випробувань змінили форму ХЧФ. Контейнер гальмівного парашута перенесли в основу кіля. Збільшили закінцівки кіля з метою розміщення антен додаткового радіоелектронного обладнання.

Спочатку серійні Су-24, аналогічно дослідним машинам, мали шість точок підвіски озброєння. Вага бойової навантаження була обмежений 7000 кг. У процесі виробництва на одному з літаків встановили сьому, а згодом і восьму точки підвіски озброєння. Після успішних випробувань цієї машини серійні Су-24 стали випускатися з вісьмома точками підвіски озброєння. Вага бойової навантаження зросла до 8000 кг.

У війська[ред.]

Авіабаза в Черняхівському (Калінінградська область) однією з перших прийняла серійні Су-24. З цього аеродрому бомбардувальники можна було швидко перебазувати в НДР, Польщу, Чехословаччину і реально загрожувати військовим об'єктам НАТО в будь-якій точці Європи.

Пізніше Су-24 надійшли до групи радянських військ у Німеччині, до Північної (Польща) та Південну (Угорщина) групи радянських військ.

За інформацією з різних джерел деяку кількість Су-24 мають у себе Білорусь, Узбекистан, Таджикистан і Азербайджан.


Від Су-24 до Су-24М[ред.]

Виробництво Су-24М почалося в 1978 р.

Антени станції попередження [7], як і раніше, розташували в радіопрозорих обтічниках трикутної форми. У процесі виробництва на верхній поверхні центроплану з'явилися аеродинамічні гребені, що збігаються з пілонами підвіски озброєння. Спочатку гребені мали заокруглені кути і виконували тільки функції аеродинамічних перегородок, але з досвіду ведення війни в Афганістані їх модифікували: гребеням надали прямокутну форму,в них змонтували пристрої для відстрілу ІЧ-пасток [8], що захищають літак від ракет з ТГС [9].

Однак на призначених для радянських ВПС Су-24М пізніших серій аеродинамічні гребені відсутні, зберігшись лише на експортному варіанті літака.

Установка на бомбардувальнику прицільно-навігаційної системи ПНС-24М істотно підвищила його бойові можливості. Ця система в поєднанні з лазерно-телевізійною прицільною станцією [10] забезпечила можливість застосування нової зброї - керованихракет з лазерними і телевізійними головками самонаведення. Змінилося радіозв'язкове і радіонавігаційне обладнання літака. У кабіні екіпажу встановлені індикатори нового типу.

Значно підвищило бойові можливості бомбардувальника і оснащення його системою дозаправки паливом у польоті. Заправка Су-24М у польоті може проводитися не тільки від спеціалізованого заправника Іл-78, а й від аналогічного Су-24М, оснащеного підфюзеляжномим УПАЗ чи УПАЗ-А (в даний час система застосовується і під час дозаправки в повітрі винищувачів Су-27).

24-й розвідник. Су-24МР[ред.]

Кодове позначення НАТО - Fencer-D. Су-24МР призначений для виконання розвідки в інтересах командування сухопутних військ і фронтової авіації, а на приморських напрямках - військово -морського флоту.

Літак забезпечує комплексну повітряну розвідку вдень івночі в різних погодних умовах на глибину до 400 км від лінії фронту при сильній протидії засобів ППО супротивника.

Оснащений бортовим комплексом розвідки БКР-1, що забезпечує високу вірогідність виявлення і розпізнавання військових об'єктів, у тому числі замаскованих і хибних.

До складу комплексу входять засоби

  • радіолокації,
  • інфрачервоної,
  • телевізійної,
  • лазерної,
  • радіотехнічної
  • та радіаційної розвідки,
  • фотоапаратура для панорамної і перспективної зйомки.

Управління цими засобами може здійснюватися автоматично або вручну.

Су-24МР не має аналогів серед закордонних тактичних розвідників по комплексності одержуваної розвідувальної інформації. [11]

У носовій частині літака під радіопрозорим обтічником змонтована РЛС бічного огляду. На нижній поверхні фюзеляжу є вікна для панорамного АФА АП-402М (в носовій частині), перспективного АФА А-100 (закабіною екіпажу) та ІЧ-системи (у центральній частині фюзеляжу). Встановлено ряд додаткових антен спецобладнання.

Апаратуру лазерної, радіотехнічної та радіаційної розвідки Су-24МР несе у підвісних контейнерах.

Залежно від польотного завдання під фюзеляжемможе встановлюється контейнер чи з лазерною розвідапаратурою, чи контейнер з апаратурою радіотехнічної розвідки. Під правою консоллю крила - малогабаритний контейнер з апаратурою радіаційної розвідки.

При цьому на пілоні під лівою консоллю кріпляться дві ракети ближнього повітряного бою з ІЧ ГСН [12] Р-60 або Р-60М.

Обробка та аналіз розвідувальної інформації на борту Су-24МР не здійснюється. Проявлений фотоматеріал скидається з літака, інші розвіддані оперативно передаються на наземний дешифрувальний комплекс по широкосмуговому і вузькосмуговому радіоканалах.

У зв'язку з установкою різноманітних розвідувальних систем демонтували апаратуру керування озброєнням, тому роль ударного літака Су-24МР виконувати не може.

Зовнішня підвіска розвідувальної апаратури обмежила і максимальну швидкість польоту до 1200 км/год (на висоті 200 м). Літак замінив у військах тактичні розвідники Іл-28Р, Як-27Р, Як-28Р і МіГ-21Р. В даний час Су-24МР, поряд з різними модифікаціями МіГ-25РР,є основним тактичним розвідником російських ВПС.

Той, що ставить перешкоди[ред.]

Кодове позначення НАТО - Fencer-E. Літак Су-24МП .

На базі Су-24М в 1976 р. почалося проектування спеціалізованої модифікації літака - Су-24МП (рос. «постановщик помех» — постановник перешкод). Як прототипи використовувалися Т-6М-25 і Т-6М-35, які після доробок стали іменуватися Т-6МП-25 і Т-6МП-35. Перший політ цієї модифікації літака відбувся у грудні 1979 р.

Новий постановник перешкод замінив у військах Як-28ПП, у порівнянні з яким Су-24МП має не тільки більш високі ЛТХ [13], але й значно більші можливості з придушення електронних засобів супротивника.

Су-24МП зовні відрізняється від вихідного бомбардувальника наявністю невеликого обтічника під носовою радіопрозорою частиною фюзеляжу.

Станція, що створює активні перешкоди радіолокаційним засобів супротивника, розташовується в підвісному контейнері під фюзеляжем.

Постановник перешкод не призначений для дій по наземних цілях.

Су-24 як вундервафля[ред.]

Озброєння літака складається з

  • вбудованої шестиствольної гармати (виріб "Кайра" чи "Кайра-М")
  • і 2-4 самонавідних ракет повітряного бою типу Р-60 або Р-60М.

Ніграм та арабцям в допомогу[ред.]

Довгий час Су-24/24М поставлявся виключно за радянських ВПС. Мало того, ПНК "Оріон" навіть в роки незалежної України, як і система РЕБ літака, були секретними.

Однак наприкінці 80-х років бомбардувальник вступив у дружні Радянському Союзу арабські країни.

Експортний варіант літака Су-24МК[ред.]

Експортний варіант літака Су-24МК (комерційний) відрізняється від Су-24М тільки апаратурою державного впізнання, його ЛТХ повністю відповідають характеристикам Су-24М.

Перший політ експортної модифікації бомбардувальника відбувся в 1987 р., а перший серійний зразок випущений в 1988 р.

За повідомленнями західної преси,

  • близько 20 літаків Су-24МК поставлені в Сирію,
  • 15 - у Лівію,
  • 24 - в Ірак.
Розвідник Су-24МР в польоті

Зовсім трішки характеристик[ред.]

Характеристики Су-24 Су-24М
Розмах крил, м * 10,366 17,638
Довжина фюзеляжу, м 22,67 24,53
Висота на стоянці, м 5,92 6,193 [14]
Площа крила, кв.м 51,024 55,168
Тип двигуна АЛ-21Ф3 АЛ-21Ф3
Тяга двигуна на форсажі, кгс 2 х 11200 2 х 11200
Маса порожнього літака, кг 21150 22300
Маса нормальна злітна, 34830 35970
Максимальна швидкість, км/год 2120 2120
Практична стеля, м 17000 17000


Озброєння[ред.]

На 8-ми точках підвіски:

  • ракети Х-23, Х-23М, Х-28, Х-25МР, Х-25мл, Х-29Л, Х-29Т, Х-31П, Х-58У, Х-58Е, Х-59;
  • авіабомби КАБ-500л, КАБ-500КР, КАБ-1500л);
  • некероване озброєння (авіабомби ФАБ-100, ФАБ-250, ФАБ-500М62, ФАБ-500М54, ЗБ-500Ш, ЗБ-500ГД, РБК-250, РБК-500,
  • НКРС С-5, С-8КО, С-13т, С-13ОФ, С-24Б, С-25ОФ, С-25ОФМ);
  • кероване ракетне озброєння до 4 на Су-24/24М і до 2 на Су-24МР/МП ракет Р-60 або Р-60М).

У семи точках можуть підвішуватися контейнерні системи типу КМГУ, в 3-х - підвісні гарматні установки СППУ-6 з рухомою шестиствольних гарматою 9А-620 або 9А-768 калібру 23 мм з боєкомплектом 400 снарядів у кожній.

Максимальна маса бойової навантаження літака - 8000 кг.
Екіпаж: 2 чол.: Льотчик та штурман-оператор.

В роки незалежності України[ред.]

Як кажуть москальські друзі, "Ломать не строить"

В Україні, згідно з оцінками західних експертів, на 1.01.1992 р. налічувалося близько 270 (наприклад, в складі ВПС Росії на початок 1993 року перебувало 540) літаків Су-24 різних модифікацій.

Як і решта армії, «карманичам» України Су-24М, не зважаючи на унікальні характеристики і цілу армію підготованих пілотів, стали нахер не потрібними. Усі реформи ВПС звелися до відміни польотів [15], і до почергового скорочення цілих військових частин та з'єднань (це переважно бомбардувально-авіаційні полки, як ВЧ 15558 у Дубно, чи цілі дивізії, як у Луцьку)

Лише на Західній Україні на момент отримання Незалежності Су-24-і були дислоковані на таких аеродромах (якщо знаєте ще - додайте):

  • Овруч (розформовано)
  • Черляни (розформовано)
  • Дубно (розформовано). При цьому, скажімо, в Дубно 1/3 літаків розміщувалася у залізобетонних обвалованих ґрунтом ангарах, що могли витримувати ядерний удар. Нині передано в оренду фірмачам, які там тримають майстерні, СТО, автошроти і склади будматеріалів.
  • Луцьк - авіадивізія і, окремо, полк, (розформовано)
  • Старокостянтинів (на разі єдиний бомбардувальний авіаполк у ВПС України)
  • Коломия (розформовано)

Подробиці на сайтах[ред.]

Виноски[ред.]

  1. Один за одним. У нинішніх літаках вони сидять поряд, штурман праворуч
  2. По дві на кожному крилі
  3. ППБ - сигароподібний Підвісний Паливний Бак; нині застосовуються селянами і дачниками для облаштування літніх душових і резервуарів для поливу городини
  4. ХЧФ - хвостова частина фюзеляжу
  5. ЗПС - злітно-посадкова смуга
  6. Один за одним
  7. Про опромінення засобами ППО і пуск ракети
  8. Інфра-Червона пастка, являє собою 24-трубний пристрій, неначе установку для фейєрверку; сенс роботи в тому, що запущена по літакові ракета із ТГСН перенацілюється на тепло ІЧ-пасток
  9. ТГС чи ТГСН - теплова головка самонаведення
  10. різні моделі цієї станції встановлювалися і на інших фронтових бомбардувальниках - МіГ-23БК, МіГ-27к
  11. Наприклад, у ВПС США літак RF-4C,що становить основу тактичної розвідувальної авіації, не оснащений засобами лазерної та радіаційної розвідки.
  12. ІЧ ГСН - інфра-червоні головки самонаведення
  13. Льотно-технічні характеристики
  14. Літак тютілька-в тютільку входить в ангар для Су-7Б
  15. А, значить, до повної дискваліфікації льотного складу



{{#if: |}} {{#if:Калінін К-7 · ТУ-160 · Су-24М | {{#if:Літальні апарати |}} {{#if:
RSD 10 01.jpg
|}} }} {{#if:Ще поки на колесах · Т-35 · КВ-2 · ИС-4 · ИС-7 · Оплот-М | {{#if:На гусеницях |}} }} {{#if:РСЗВ · РСЗВ «Смерч» | {{#if:РСЗВ |}} }} {{#if:Дора | {{#if:Артсистеми |}} }} {{#if:БЖРК · РСД-10 | {{#if:Ракетні комплекси |}} }} {{#if: | {{#if: |}} }} {{#if: | {{#if: |}} }} {{#if: | {{#if: |}} }} {{#if: | {{#if: |}} }} {{#if:Калаш · Кулемет Максим | {{#if:Стрілецьке озброєння |}} }} {{#if:Газенваген · Кольчуга-М | {{#if:Взагалі не стріляють |}} }} {{#if:Вундервафля | {{#if:Щось інше |}} }} {{#if: | {{#if: |}} }} {{#if: | {{#if: |}} }} {{#if: | {{#if: |}} }} {{#if: | {{#if: |}} }} {{#if: | {{#if: |}} }} {{#if: | {{#if: |}} }} {{#if: | {{#if: |}} }} {{#if: | {{#if: |}} }} {{#if: |}}