СУП

Мова, аноне, піде навіть не про москальський борщ.

СУП - то є

С - Справжня

У - Українська

П - Печаль

Отже, коли ми писатимемо СУП - матимемо на увазі Справжню Українську Печаль

Коріння СУП, чи відкіля ОЦЕ

Дехто із фапперів Учану вважає, що виникненню даного мему передував тред на учані про невимовну печаль і страждання, які присутні у всій українській літературі шкільного курсу.

Можливо, це дійсно характерна риса української ментальності - кріпаки, збезчещені дівчата, голод, холод, тяжка втома, журба та печаль по кращій долі:

Журба за журбою, туга за тугою...
Дала мене мати заміж молодою.
Та й ще приказала, щоб я не гуляла.
Щоб я не гуляла, в неї не бувала.
Дев’ятого року поїду до роду.
Ненька не пізнала, зо двору прогнала.
Сусідочки взнали, матері сказали:
Сусідонько ж наша, та це ж дочка ваша!
Сусідоньки мої, заверніть ви її!
Дочка вертається, слізьми вмивається:
Мати моя, мати, де ж тебе узяти?
Чи тебе купити, а чи заслужити?

Навіть "Рожевий слоник",

і той не промайнув помітити своє враження від СУП

Українці — найдепресивніша нація в світі.

Ви подивіться на нашу історію — оповідь різноманітних розчарувань і гноблень. Ви подивіться на нашу клЯсичну літературу — відчай у кожному слові, де автори розказують про прекрасних сільських дівчат, що стали повіями, сиріт, що стали розбійниками, селян, що мусили стати бурлаками через свій протест і опір, залишивши свої сім'ї божеволіти, війни та суперечки між українцями, що розривають і без того замучений народ.

Ви подивіться на сучасні політичні настрої — з одного боку злісні бандерівці, що, замість жалю до своїх понівечених імперіалізмом братів, висловлюють ненависть і огиду, з іншого ж маємо москвофілів з комплексом меншовартості, що ненавидять свій власний народ за його пасивність і слабкість. При цьому не розуміють, що, якщо ненавидіти та нічого не робити, то активніше та сильніше той народ ніколи не стане.

Ви подивіться на наші іміджборди й анонімусів. Це майже безлюдні пустелі з поодинокими оазисами, що складаються з раку буряку, котрий не здатний до адекватної дискусії, та до створення оригінального контенту через власну олігофренію чи банальні лінощі, ВВВ-шників, що не можуть поступитися своїм ідіотизмом через свою пиху.

Посеред цього лайна — якась безглузда ненависть одне на одного, ніяк же люде зрозуміти не можуть, що всім байдуже, наші /b/раття-українці — навіть україномовні — сидять на зарубіжних іміджбордах, на здебільшого ненависних нам москальських «двачіках», дедалі більше асимільовуючись. Потрібно свій спермотоксикоз вивільняти в напрямку повернення на «батьківщину», а не на безцільне протистояння 1,5 анонімусів з обох боків. Я плачу... я плачу, серйозно. Тяжкії думи гнітуть мене, а виходу я не бачу. Як не бачу сенсу робити щось власноруч — кому це буде потрібне? Кого хвилюватиме доля України, як не самих українців? Слухаю наші найпрекрасніші в світі народні пісні, читаю нашу волелюбну літературу та розумію — це все, України вже не буде. [1]

О Боже мій! Така мені печаль

І самота моя – така безмежна.

Нема – вітчизни. Око обережно

Обмацує дорогу між проваль.

Ото мій шлях. Повернення. Чи – не.

Ото мій шлях. Світ за очі – єдине.

Пробач мені, дружино, вибач, сину,

І, матере, – не проклени мене.

Я геть подався. Шалом. Навмання.

Рожеві сопки кригою окуті,

А понад ними – чорне вороння.

І сліпне вечір.

Контур гір – немов

З картону вирізаний для декору.

І вся дорога – вниз чи вгору.

Пішов туди. Пішов туди. Пішов. - Боже мій! Така мені печаль..." Василь Стус

Гімн

За печаль!

(виконувати, судомно хуяривши по гітарних струнах усімА пальцЯми - fortissimo! - акорди придумай сам; хоча пісня НЕ ПЕРЕДБАЧАЄ уміння грати на гітарі, чи будь-якому іншому струменті)

Обережно!

Часте натужне виконання цього понурого пісняка може привести до суїциду з конфіскацією...

Може в сердці і печаль

Але я люблю ти знай

І в душі у мене біль

Ти кохай мене не стій

Хочеш зірку зірву з неба

Це усе тільки для тебе

І молю тебе пробач

Я усе зроблю не плач

Вже немає сил так жити

Вдень і уночі тужити

Він усе мені сказав

А ще так мене кохав

Де ж поділись наші почуття

Незабутні щирі відчуття

Якщо його уже не повернути

То краще просто навіки забути.