Харківський правопис
|
{{#if: | [[Категорія:{{{cat}}}]] }}
Харківський правопис, або скрипниківка, клясичний правопис — правопис української мови, прийнятий і затверджений упродовж 1927—1929 рр. Характерно, що його була схвалено демократичним шляхом, з попереднім обговоренням українських науковців з різних реґіонів, щоби насамперед додержатися двох найвагоміших писемних традицій — наддніпрянської (великоукраїнської) та галицької (західноукраїнської).Згодом скрипниківка була оголошена «націоналістичною», і сталінський уряд брутально реформував наш правопис, наблизивши його до російського. За цим сталося ще декілька московських реформ. Тому наразі маємо московщений правопис з деякими поверненнями зі скрипниківки (наприклад, літери «ґ»).
Зміст
Основні відмінности сучасного та харківського правописів[ред.]
Загалом відмінностей небагато та вони стосуються здебільшого слів иншомовного походження.
Слова иншомовного походження[ред.]
- Скрипниківка радить зберігати автентичне звучання літери Gg в словах иншомовного походження (окрім грецизмів) за допомогою української літери Ґґ.
- У словах грецького походження клясичний правопис радить передавати літеру θ завжди через «т». Наприклад, етер, катедра, міт, аритметика, логаритм, дитирамб, ортографія, етіопський, Пітагор, Атени, Картагена, Корінт, Методій, Теодор, Теодосій, Теофан тощо.
- Зберігання літери «е» в словах иншомовного походження: Европа, Еспанія, Етіопія тощо.
- Пом’якшення літери «л». Наприклад: баляда, балянс, бациля, гіперболя, галянтерія,, вакуоля, заля, капсуля, клявіш, клявіатура, кляса, лябораторія, лява, лябіялізація, лятифундія, паляталізація, плаж, скаля, бальон, бальотувати, бльокада, кольоквіум. кольорит, льозунг, льомбард, пльомба, сольо, фльора, фльота, шабльон, люмпенпролетаріят, альгебра, алькоголь, альхемія, альфа, альфабет, бухгальтер, Альжир, гільдія, Вільсон, бінокль, вексель, водевіль тощо. Виняток складали грецизми та передача буквосполучення «le».
- Дифтонги au, ou згідно з вимовою треба було передавати через ав, ов: авдиторія, авдієнція, автограф, локавт, бравнінг, фавна, Фавст, Штравс; Бічер-Стов, Бернард Шов тощо.
- Передача кінцевих tr, dr, у таких словах, як бурмістер, магістер, міністер, циліндер, Олександер тощо.
- Відмінювання слів иншомовного походження на -о. Наприклад: пальто — пальта, метро — метра.
- Збереження суфіксу -піль у назвах міст: Маріупіль, Мелітопіль, Севастопіль тощо. У назвах міст на -ськ радили вживати українську форму -ське: Луцьке, Луганське, Смоленське тощо. Також: Азовське море — Озівське море, Каховка — Кахівка.
- Англійське w і перед голосними Правопис 1928 р. радив передавати через «в», а не через «у», як це зроблено в сучасному «Правописі»: отже, Вайлд, а не Уальд, Вайт, а не Уайт, Велз, а не Уельс, Вітман, а не Уїтман, Вестмінстер, а не Уестмінстр, ват, кіловат і т. ін.
Відмінности у вживанні закінчень іменників[ред.]
- «Правопис» обґрунтовано радив уживати в родовому відмінку іменників третьої відміни на -ть, а також п’яти винятків (кров, любов, осінь, сіль, Русь), традиційне закінчення -и, а не -і, . Отже, треба було писати: вісти, радости, повісти, а також відповідних іменників крови, любови, осени, соли, Руси.
- Правопис 1928 р. радив уживати закінчення -у в родовому відмінку назв міст: Берліну, Лондону, Парижу, Риму, Нью-Йорку, Херсону тощо. Виняток складали міста з суфіксальним -ів а також такі міста, як Остер, Житомир, Кам’янець, Перемишь, Відень, які зберігали в родовому відмінку закінчення -а: Харків — Харкова, Чернігів — Чернігова тощо.
- У давальному відмінку іменників чоловічого роду згідно з «Правописом» 1928 р. треба було вживати в основному закінчення -ові, -еві (після голосних -єві): братові, сторожеві, учителеві, роєві, рідше в іменниках середнього роду здебільшого в назвах істот на -ко: теляткові, дитяткові, ягняткові, лихові, військові, святові, серцеві, сонцеві. А -у (-ю) рекомендовано вживати в усіх іменниках середнього роду: дереву, селу, обличчю, знанню, в іменниках чоловічого роду з закінченнями в називному відмінку на -ів (-їв), -ов (-йов): Львів — Львову, Ковалів — Ковалеву, Мліїв — Млієву.
Правила вживання деяких голосних[ред.]
- Рекомендації щодо правил чергування голосних «о», «є» з «і» майже цілком збігаються з тими, що наведені в останніх виданнях «Українського правопису». Так само положення про передачу старого о перед наголошеним А відповідає сучасним нормам: багато, багатство, кажан, калан тощо, за винятком таких слів, як манастир, шаравари, які в сучасних словниках і в «Правописі» подані у формі монастир, шаровари.
