Бластбіт

Бластбіт (від англ. blast beat — вибуховий біт) — це таке спортивне змагання на швидкість серед ударників такий прийом гри на ударній установці в екстремальних видах металу та суміжних жанрах, коли грається потік 8-их чи 16-их нот на бочці — плюс потік 16-их на верхах, де основна рука(права в правші, хоча може бути права в шульги, ліва в правші та ліва в шульги) грає в гет чи райд, а друга грає сольник. Це все треба виконати в темпі від 180 bpm, тоді й вийде бластбіт. Нормальний бластбіт є сенс виконувати в темпах від 200—210 на хвилину.

Наскільки всі твердять, то бластбіт запозичений з джазової музики (хоча безосібний дуже сумнівається). У такому ж виді, яким ми уявляємо його собі зараз, він з’явився в кінці 1980-их рр. 20 століття. Назву бластбіту дав ударник легендарної ґрайндкор групи Napalm Death.

Види бластбіту

За свою історію бластбіт розвинувся та має тепер багато різних варіацій — одні з них ластиві певним жанрам, інші ж граються майже всіма. Наступна класифікація подається відомим ударником Фло Муньєром (група Cryptopsy). Загалом є й інші класифікації бластбіту (Дерека Роді, наприклад), але вони відрізняються неістотно.

Ґрайнд-біт

Ґрайнд-біт грається, як синґли правою та лівою: правою по тарілці (гету), лівою по сольнику. Бочка на кожен удар тарілки. Цей різновид використовується майже в усіх жанрах, яким властивий бластбіт, але для блек металу він є єдиним традиційним.

Бласт-біт

Бочка, тарілка (гет) і сольник граються разом. Просто рівний малюнок ритму. Використовується у швидкому темпі. Характерний майже для всіх жанрів, яким властивий бластбіт, окрім блек металу.

Дабл бласт-біт

Дабл (подвійний) бласт-біт грається так само, як і звичайний, тільки на один удар сльника та тарілки грається дві ноти на бочці. Дуже злий ритм, властивий різній брутальщині.

Ґравіті бласт-біт

Однією рукою грається в гет чи чайну (в основному), подвійній удари на бас-барабані (як у дабл бласт-біті). Інша рука грає по сольнику через о́бід (спеціальна техніка) зі швидкістю бочки. Також використовується у швидких темпах.

Срачі навколо бластбіту

Меметичність бластбіту полягає у вічних срачах щодо нього між ударниками, іншими музикантами та просто любителями музики (чи любителями потролити). Одна сторона наполягає на тому, що бластбіт — це примітивщина, деградація, антимузичний ритм, спорт серед ударників (на кшталт «хто ж швидше зіграє цей бластбіт?»), шлак сучасної музики, і взагалі грайте свінґ і слухайте класику. Основні представники цієї сторони срачу: дорослі ударники, які просто ніяк не можуть сприймати нововведень у музиці, консерватори із підвищеним ВВВ, віддані учні, яким їх наставник джазмен сказав, що бластбіти є лайном (а ґуру ж не може помилятися!), тролі (куди ж без них). Позиція іншої сторони більш варіативна — від «я обожнюю тільки бластбіти та тупу колошматину всі 7~ хвилин пісні, няв!» до «бластбітами непогано можна прикрасити музичну композицію, головне — не переборщити». Основні представники: школота, барокези, які вже виросли з «Короля і Шута» і доросли до Сліпнотів і Кенібал Корпсів, темні вояки вічної мерзлоти та північного мороку во славу Сатани та Вотана, ударники, музиканти та просто люди, які люблять розвиватися всебічно (бластбітна меншина), знову ж таки тролі. Загалом цей срач входить до класифікації вічних, бо все одно всі залишаються зі своєю попередньою точкою зору. А істина полягає в тому, що музика розвивається, шукає нові шляхи творчого вираження, тому й з’являютья екстремальні прийоми на кшталт бластбіту. Звісно, що адекватна людина не слухатиме вічно м’ясну колошматину (навіть любитель екстремальної музики), але гарно та грамотно зроблений бластбіт, який вставлений в тему до композиції, де розбавляє її своєю швидкістю та екстремальністю — це може стати до вподоби і тим, хто по екстремальних жанрах не заїжджається, але красиву музику цінить у будь-якому прояві.

Цінність у музиці

• Перша цінність — розбавка різних типів брейкдавнів. Бо навіть після найпримітивнішого та найжалюгіднішого музично бластбіту можна доволі соковито прокачати знову ж таки найпримітивнішим і найжалюгіднішим брейкдавном. Мінус теж є — через таку спокусу качати, не докладаючи великих зусиль, екстремальна музика скочується у сране лайно (приклад тому — такий жанр, як deathcore чи навіть сучасні death metal гурти).
• Друга цінність — угар на концерті. Мош під екстремальну музику — це справжнє чоловіче задоволення. Іноді складається враження, що тільки й таким чином можна отримати задоволення від занадто жорсткої недолугої музики. Може в цьому твердженні і є доля істини. Але мошефіл-кум доповідає, що мош під жорстку музику не порівняється ні з бухлом, ні з речовинами. Хіба що секс краще (але звідки йому це знати).

Див. також

Ударна установка

Посилання

Приклад екстремальної гри на ударних. Бластбіт теж присутній. Виконує Дерек Роді
Короткий урок для бластбітерів-початківців. Англійською
Їбашилово. Москаль стібеться над стилем гри ударних у деткорі