|
|
| Рядок 1: |
Рядок 1: |
| [[Зображення:Мапа поширення.png|300px|thumb|right|Розподіл діалектів [[Українська мова|української]] у східній Європі.]]
| | dovbojoby sosnule |
| '''Наддніпрянський діалект''' — центральний і основний діалект [[Українська мова|української мови]], з якого й постала літературна мова (із певними узгодженнями з західним діалектом) та інші п’ять діалектів. Також є найархаїчнішим діалектом, учені стверджують, що він, попри зміни у деталях, суттєво не змінився у загальному плані з часів [[Русь|Руси]], був її основною народною мовою, основа якої була закладена ще у VII столітті при переселенні [[Русь|руських]] племен на територію [[Україна|України]].
| | http://dramatica.org.ua/ |
| | |
| Наразі є основним діалектом [[Україна|Великої України]], поширюючись її теренами од стольного міста [[Київ|Києва]] і козачих земель околиць Тясмину.
| |
| | |
| == Виникнення ==
| |
| Цілком закономірним є той факт, що наддніпрянський діалект розвинувся з говірок різних [[слов'яни|слов’янських]] племен Наддніпрянщини (полян, древлян, тощо). Згодом, з удосконаленням видів зв'язку, ці говірки злилися і розвивалися однією силою, маючи незначні відмінності між місцевостями. Розвиваючись на протязі багатьох століть і поширюючись по теренах [[Україна|України]](таких як Дике Поле, Слобожащина, Приазов’я, Буджак і Таврія), наддніпрянський діалект трансформувався в літературну [[Українська мова|українську мову]], стараннями Котляревського, що писав полтавською говіркою, Шевченка, що послуговувався київською говіркою, інших визначних діячів таких як члени Кирило-Методіївського братства та митці-літератори кінця XIX століття. Палким захисником наддніпрянського діалекту (особливо київської говірки) од т. зв. «галицької змови в мові» був Іван Нечуй-Левицький, який писав живою іскристою мовою селян.
| |
| | |
| == Основні діалектичні закономірності ==
| |
| [[Зображення:Map of Ukrainian dialects.png|300px|thumb|right|Мапа показує розповсюдження південних діалектів. Наддніпрянський діалект, зіткнувшись із іншими діалектами [[Українська мова|української]], утворив степовий і слобожанський говори.]]
| |
| Найближчими говорами діалекту до середньо-наддніпрянських є степовий (Причорномор’я, [[Крим]], [[Кубанський діалект|Кубанські говірки]] офіційна діалектологія теж відносить до степового говору, але через значну ізольованість впродовж широкого періоду часу, він стоїть на межі з діалектом) і слобожанський (Слобожанщина) говори, які від середньо-наддніпрянського й походять — тому іноді терміном «наддніпрянський діалект» позначають як ці три говори (офіційна діалектологія виділяє їх у південно-східне наріччя), так і єдиний архаїчний середньо-наддніпрянський. Ми розглянемо особливості саме останнього, окремо зазначаючи про полтавські говірки, на які досить сильно вплинув волинський говір. Отже:
| |
| *Поширеними є зміни ненаголошених фонем [е] > [еи], [и] (сеилó, пóпил, пóгриб), в частині говірок [е] > [ае] (таепéр, маенé); укання — зміна [о] > [оу], [у] переважно перед складом з наголошеними í, ý, рідше и́ (о<sup>у</sup>б’íд, муги́ла, учкýр);
| |
| *Переважно у північних говірках давня фонема [о] в новоутворених закритих складах змінилася на [і] непослідовно, тому тут відзначено форми воз, кóстка. порóг, рáдост’;
| |
| *Нерегулярний розвиток давніх фонем: [о] як [е], [и] (либодá, лескотáти) та [а] (переважно перед складом з наголошеним á — пагáний, ганчáр); [ę] як [і] (колóдíз’); [ě] як [о] (хрон);
| |
| *Наявність протетичних приголосних в, г, й (ворáти, гискáдра, Гадéса, йіроплáн); у північних говірках протетичні часто відсутні (узóл, ýхо); як гіперичне до протези явище спостерігається втрата початкових етимологічних приголосних (орóх — „горох“);
| |
| *У частині полтавських говірок поширений особливий вияв [л] — ясенний або альвеолярний [л.], т. з. напівм’який «полтавський»: (бул.á, мол.окó, ходи́л.и);
| |
| *Ослаблення функції навантаження африкат [дз] > [з] (звін, зéркало), в окремих говірках зворотній процес (дз’аб — „зяб“, дзалéний — „зелений“); [дж] > [ж] (хóжу, сижý); зміна звуків [ґ] > [г] (дзи́га, гýдзик); [ф] > [x], [кв], [хв], [п], [в], [м] (квартýх, хвáбрика, хóрма);
| |
| *Різнотиповість розвитку давніх сполук губний приголосний +ј:
| |
| ::а) збереження цієї сполуки (свйáто, жáбйачий),
| |
| ::б) зрідка — втрата j з наступним пом’якшенням губного приголосного (жаб’ачий) і без пом’якшення (свати́й),
| |
| ::в) поява на місці j вторинного епентетичного приголосного н’ (полумн’а, мн’акий);
| |
| *У давальному відмінку одннини іменників чоловічого роду в більшості говірок переважають закінчення -ові, -еві (бáт’кові, конéві);
| |
| *У родовому відмінку однини іменників жіночого роду виступає закінчення -и (сóли, рáдости);
| |
| *Інфінітив має форми на -ти і -т’ (ходи́ти і ходи́т’), у полтавських говірках — і на -т (ходи́т)
| |
| *Форми 3-ї особи однини дієслів І дієвідміни з основою на -ј бувають усічені (слýха, зна) і повні (слýхайе, знáйе).
| |
| | |
| Існують ще певні дрібні відмінності на рівні місцевостей.<br />
| |
| Також варто зазначити про лексичні особливості. Вони характеризують великою кількістю локальних утворень, невідомих чи малопоширених в інших діалектах, наприклад: клюйдерево — дятел, рíпа - картопля, лелéка чи лилéґа — чорногуз тощо. Також можна зустріти безліч архаїзмів і архаїчні форми, наприклад: лучче - краще. Використовується префікс од- і прийменник «од» замість літературних «від» (які, до речі прийшли до СУЛМ із [[західний діалект|західного діалекту]]).
| |
| | |
| Багато прикладів наддніпрянського діалекту можна зустріти в українських народних піснях, а також класичних творах літераторів-наддніпрянців. Приклад:<br />
| |
| {{Цитата|Лучче було б, лучче було б та й не знать,<br/>
| |
| Чим тепер, чим тепер забувать.<br />
| |
| <br/>Вийшла, руки заломивши і тяженько заплакавши:
| |
| <br/>«Як ти ж мене покидаєш, тільки подумай!»
| |
| <br/>«Білих ручок не ламай, ясних очей не стирай,
| |
| <br/>Мене з війни із славою к собі ожидай...»|40}}<br /><br />
| |
| | |
| == Сучасність ==
| |
| Наразі наддніпрянський діалект майже витіснений з [[Київ|Києва]], в інших містах часто змішується з [[Москальський діалект|москальським діалектом]], утворюючи [[феєрія даунізму|суржик]] — результат нашого провінціалізму та колонізаторської політики [[Москаль|московських загарбників]]. Хоча навіть суржик з відхилом до наддніпрянщини причаровує милозвучністю — фактично він існує лише завдяки несвідомим [[бидло|моральним виродкам]], які не цінують власну форму вираження, вважаючи мову чимось назразок коду передачі даних. Це ж саме наддніпрянський діалект прославив українську, як одну з наймилозвучніших мов!
| |
| {{Антилулзи}}
| |
| | |
| ===Рух за наддніпрянізацію СУЛМ===
| |
| На Учані якось був створений тред [http://uchan.org.ua/b/res/15560.html#15560 «За Наддніпрянізацію української мови!»], де [[безосібний]] наддніпрянофаґ у стилі Нечуя-Левицького хотів захистити літературну мову від «[[Галицька змова|галицької змови]]» та наблизити до наддніпрянського діалекту. Либонь, це один і той самий галичаноненависник, який час од часу створює треди в дусі «Галичани — не українці», «Галичани — українські [[москалі]]» тощо.<br />
| |
| | |
| == Див. також ==
| |
| *[[Українська мова]]
| |
| *[[Західний діалект]]
| |
| *[[Русь]]
| |
| | |
| == Примітки ==
| |
| {{reflist}}
| |
| | |
| {{Мова}}
| |
| [[Категорія:Мови]]
| |
| {{ПС|{{Користувач:Vox/Підпис}} 02:35, 18 квітня 2011 (EEST)|}}
| |