Наддніпрянський діалект
Наддніпрянський діалект — центральний і основний діалект української мови, з якого й постала літературна мова (із певними узгодженнями з західним діалектом) та інші п’ять діалектів. Також є найархаїчнішим діалектом, учені стверджують, що він, попри зміни у деталях, суттєво не змінився у загальному плані з часів Руси, був її основною народною мовою, основа якої була закладена ще у VII столітті при переселенні руських племен на територію України.
Наразі є основним діалектом Великої України, поширюючись її теренами од стольного міста Києва і козачих земель околиць Тясмину.
Зміст
Виникнення[ред.]
Цілком закономірним є той факт, що наддніпрянський діалект розвинувся з говірок різних слов’янських племен Наддніпрянщини (полян, древлян, тощо). Згодом, з удосконаленням видів зв'язку, ці говірки злилися і розвивалися однією силою, маючи незначні відмінності між місцевостями. Розвиваючись на протязі багатьох століть і поширюючись по теренах України(таких як Дике Поле, Слобожащина, Приазов’я, Буджак і Таврія), наддніпрянський діалект трансформувався в літературну українську мову, стараннями Котляревського, що писав полтавською говіркою, Шевченка, що послуговувався київською говіркою, інших визначних діячів таких як члени Кирило-Методіївського братства та митці-літератори кінця XIX століття. Палким захисником наддніпрянського діалекту (особливо київської говірки) од т. зв. «галицької змови в мові» був Іван Нечуй-Левицький, який писав живою іскристою мовою селян.
Основні діалектичні закономірності[ред.]
Найближчими говорами діалекту до середньо-наддніпрянських є степовий (Причорномор’я, Крим, Кубанські говірки офіційна діалектологія теж відносить до степового говору, але через значну ізольованість впродовж широкого періоду часу, він стоїть на межі з діалектом) і слобожанський (Слобожанщина) говори, які від середньо-наддніпрянського й походять — тому іноді терміном «наддніпрянський діалект» позначають як ці три говори (офіційна діалектологія виділяє їх у південно-східне наріччя), так і єдиний архаїчний середньо-наддніпрянський. Ми розглянемо особливості саме останнього, окремо зазначаючи про полтавські говірки, на які досить сильно вплинув волинський говір. Отже:
- Поширеними є зміни ненаголошених фонем [е] > [еи], [и] (сеилó, пóпил, пóгриб), в частині говірок [е] > [ае] (таепéр, маенé); укання — зміна [о] > [оу], [у] переважно перед складом з наголошеними í, ý, рідше и́ (оуб’íд, муги́ла, учкýр);
- Переважно у північних говірках давня фонема [о] в новоутворених закритих складах змінилася на [і] непослідовно, тому тут відзначено форми воз, кóстка. порóг, рáдост’;
- Нерегулярний розвиток давніх фонем: [о] як [е], [и] (либодá, лескотáти) та [а] (переважно перед складом з наголошеним á — пагáний, ганчáр); [ę] як [і] (колóдíз’); [ě] як [о] (хрон);
- Наявність протетичних приголосних в, г, й (ворáти, гискáдра, Гадéса, йіроплáн); у північних говірках протетичні часто відсутні (узóл, ýхо); як гіперичне до протези явище спостерігається втрата початкових етимологічних приголосних (орóх — „горох“);
- У частині полтавських говірок поширений особливий вияв [л] — ясенний або альвеолярний [л.], т. з. напівм’який «полтавський»: (бул.á, мол.окó, ходи́л.и);
- Ослаблення функції навантаження африкат [дз] > [з] (звін, зéркало), в окремих говірках зворотній процес (дз’аб — „зяб“, дзалéний — „зелений“); [дж] > [ж] (хóжу, сижý); зміна звуків [ґ] > [г] (дзи́га, гýдзик); [ф] > [x], [кв], [хв], [п], [в], [м] (квартýх, хвáбрика, хóрма);
- Різнотиповість розвитку давніх сполук губний приголосний +ј:
- а) збереження цієї сполуки (свйáто, жáбйачий),
- б) зрідка — втрата j з наступним пом’якшенням губного приголосного (жаб’ачий) і без пом’якшення (свати́й),
- в) поява на місці j вторинного епентетичного приголосного н’ (полумн’а, мн’акий);
- У давальному відмінку одннини іменників чоловічого роду в більшості говірок переважають закінчення -ові, -еві (бáт’кові, конéві);
- У родовому відмінку однини іменників жіночого роду виступає закінчення -и (сóли, рáдости);
- Інфінітив має форми на -ти і -т’ (ходи́ти і ходи́т’), у полтавських говірках — і на -т (ходи́т)
- Форми 3-ї особи однини дієслів І дієвідміни з основою на -ј бувають усічені (слýха, зна) і повні (слýхайе, знáйе).
Існують ще певні дрібні відмінності на рівні місцевостей.
Також варто зазначити про лексичні особливості. Вони характеризують великою кількістю локальних утворень, невідомих чи малопоширених в інших діалектах, наприклад: клюйдерево — дятел, рíпа - картопля, лелéка чи лилéґа — чорногуз тощо. Також можна зустріти безліч архаїзмів і архаїчні форми, наприклад: лучче - краще. Використовується префікс од- і прийменник «од» замість літературних «від» (які, до речі прийшли до СУЛМ із західного діалекту).
Багато прикладів наддніпрянського діалекту можна зустріти в українських народних піснях, а також класичних творах літераторів-наддніпрянців. Приклад:
| „ | Лучче було б, лучче було б та й не знать, Чим тепер, чим тепер забувать. |
“ |
| {{#if:| — {{{3}}}{{#if:|, {{{4}}}}} }}}} | ||
{{#ifeq:Наддніпрянський діалект|Гайдлайнс|}}
Сучасність[ред.]
Наразі наддніпрянський діалект майже витіснений з Києва, в інших містах часто змішується з москальським діалектом, утворюючи суржик — результат нашого провінціалізму та колонізаторської політики московських загарбників. Хоча навіть суржик з відхилом до наддніпрянщини причаровує милозвучністю — фактично він існує лише завдяки несвідомим моральним виродкам, які не цінують власну форму вираження, вважаючи мову чимось назразок коду передачі даних. Це ж саме наддніпрянський діалект прославив українську, як одну з наймилозвучніших мов!
|
{{#if: | [[Категорія:{{{cat}}}]] }}
Рух за наддніпрянізацію СУЛМ[ред.]
На Учані якось був створений тред «За Наддніпрянізацію української мови!», де безосібний наддніпрянофаґ у стилі Нечуя-Левицького хотів захистити літературну мову від «галицької змови» та наблизити до наддніпрянського діалекту. Либонь, це один і той самий галичаноненависник, який час од часу створює треди в дусі «Галичани — не українці», «Галичани — українські москалі» тощо.
Див. також[ред.]
Примітки[ред.]
{{#if:| О, мово рідна ! |
||
|---|---|---|
| Діалекти | Наддніпрянський діалект · Західний діалект · Закарпатський діалект · Москальський діалект · Балтійський діалект · Кубанський діалект | {{{image}}} |
| 28-33 | Скрипникофаґ · Харківський правопис · Геноцид української мови 33-ого року | |
| {{{group3}}} | {{{list3}}} | |
| {{{group4}}} | {{{list4}}} | |
| {{{group5}}} | {{{list5}}} | |
| {{{group6}}} | {{{list6}}} | |
| {{{group7}}} | {{{list7}}} | |
| {{{group8}}} | {{{list8}}} | |
| {{{group9}}} | {{{list9}}} | |
| {{{group10}}} | {{{list10}}} | |
| {{{group11}}} | {{{list11}}} | |
| {{{group12}}} | {{{list12}}} | |
| {{{group13}}} | {{{list13}}} | |
| {{{group14}}} | {{{list14}}} | |
| {{{group15}}} | {{{list15}}} | |
| {{{group16}}} | {{{list16}}} | |
| {{{group17}}} | {{{list17}}} | |
| {{{group18}}} | {{{list18}}} | |
| {{{group19}}} | {{{list19}}} | |
| {{{group20}}} | {{{list20}}} | |
