Українські аніме-фестивалі

Фестиваль Seiza Ultimate — такий фестиваль…

В теоріі

Аніме-фестивалі (Фести, Фесташкі) — різновид заплановано-хаотичного скупчення маси народу, де кількість анімуфагів на 1 м² перевищуе усі допустимі норми та дозволені показники з конкурсами, караоке, коспеєм. Здебільшого проводяться з нагоди святкування дня народження клубу (але в окремих випадках святкують також Хеллоуін, Новий Рік або просто коли організаторам щось в голові стрільне). Основні осередки проведення фестивалів: Киів, Львів, Дніпропетровськ, Хмельницький. Зазвичай все починається заздалегідь. Оголошення про проведення фесту подається за місяць або навіть за 3 (в залежності від запланованої помпезності) і розноситься по усім куточкам країни (завдяки наявності інтернет-форумів та власних сайтів клубів а також газети «СегодНя»). Одразу ж починається підготовка. Ажіотаж невпинно зростає до самого початку і під кінець набуває риси істерії (зазвичай фестивалі проходять на протязі 2-3 днів). Місто стає ціллю для сотень-тисяч паломників прибулих гостей-японофагів. Людей з футболочками аля «Naruto», «Evangelion», кавайними вушками-хвостиками не просто багато — а дуже багато, що звісно викликає подив у перехожих «які не темі». Фести поділяються на декілька етапів — це можуть бути різноманітні лекції на тему аніме, манги та самої культури Японії в цілому. Також конкурсна частина: косплей-дефіле, театральні косплей — розіграні сценки певного епізоду з аніме, виставка аніме-арту народних умільців, конкурс фанфіків та інше.

На практиці

aнімешникі — такі анімешникі…

Кавайні лолі — такі кавайні лолі…

Насправді аніме-фести в Україні (принаймні їх 90%) це досить ганебне видовище. Особливо це стосується провінційних заходів. Дійство дещо смердить совком. По-перше в організаторів немає гідних спонсорів (інколи спонсором стає місцевий молокозавод або привокзальне кафе), що позначається на якості оформлення місця проведення фесту (зазвичай якийсь задрипаний будинок культури чи офіцерів). Ганебні косплей костюми також доповнюють урочистість атмосфери. Ніколи немає професійного конферансьє (цю роль зазвичай виконують самі організатори). Dj — зазвичай малолітній нарутофаг з дебільною зачіскою, що прагне крутити ости з наболілого Нарутича. Супер-веселі-конкурси як їх називають організатори можуть викликати хіба що співчутливу посмішку у пересічного перехожого. Загалом уся спроба перенести в Україну унікальну атмосферу та запал Японії більше схожа на цирк.