ИС-7
Вундервафлі - реалії нашого життя. Чи, можливо, його історія. |
||
|---|---|---|
| Літальні апарати | Калінін К-7 · ТУ-160 · Су-24М |  |
| На гусеницях | Ще поки на колесах · Т-35 · КВ-2 · ИС-4 · ИС-7 · Оплот-М | |
| РСЗВ | РСЗВ · РСЗВ «Смерч» | |
| Артсистеми | Дора | |
| Ракетні комплекси | БЖРК · РСД-10 | |
| Стрілецьке озброєння | Калаш · Кулемет Максим | |
| Взагалі не стріляють | Газенваген · Кольчуга-М | |
| Щось інше | Вундервафля | |
|
Фахівці стверджують, що ИС-7 ("Йосип Сталін - Сьомий", надалі ІС-7) - продовження розвитку ІС-3, але судіть самі.
Початок вундервафлі
ІС-7 можна назвати найзнаменитішим з неприйнятих на озброєння радянських танків. Усьому провиною його унікальні бойові властивості. Так само ця машина цікава і з точки зору альтернативної історії. Що б хто не говорив про можливість її зустрічі з проектованими у кінці війни німецькими надважкими танками, але самі німці свої невипущені машини порівнюють саме з ІС-7 а не з ІС-3, як могло б здатися на перший погляд.
Весною 1944 р. після зняття блокади Ленінграда на ще напівзруйнованому Кіровському заводі було вирішено налагодити виробництво самохідних артилерійських установок ИСУ-152. Тут же була організована філія Дослідного заводу №100, куди стали поступово повертатися з евакуації ленінградські конструктори. Посаду директора філії обійняв Ж. Котін. Під його керівництвом розгорнулися роботи над проектом нового добре озброєного важкого танка з потужною бронею що отримало заводське позначення "об'єкт 260", а пізніше - індекс ІС-7.
До заліза не дійшло
Високий рівень захисту ІС-7 забезпечувався не лише збільшенням товщини броньових листів, але і за рахунок значного їх нахилу, а також застосуванням диференціального бронювання. Форма лобової частини корпусу була аналогічна ІС-3 - "щучий ніс" — декілька згладжених контурів.
Маса ІС-7 досягала 68 т. Тому для забезпечення достатньої рухливості вимагалося підвищити потужність силової установки. Планувалося встановити два дизелі В-16 загальною потужністю 1200 к.с., застосувавши електричну трансмісію, аналогічну випробуваній на дослідному зразку танка ІС-6 ("об'єкт 253").
Проте до виготовлення першого варіанту ІС-7 в металі справа не дійшла. Побудували тільки його дерев'яний макет у натуральну величину і після усунення зауважень макетної комісії в 1946 р. почали проектування другого варіанту. У тому ж році було прийнято рішення про спорудження двох дослідних екземплярів. Провідним конструктором машини призначили інженера Г. Єфімова, а загальне керівництво здійснював О.Єрмолаєв.
В металі
Другий варіант "об'єкту 260" істотно відрізнявся від прийнятого проекту.
Оскільки роботи із створення спарки двигунів В-16 не вдалося виконати в строк, на обох дослідних машинах встановили дизель ТД-30, розроблений на базі авіаційного двигуна АЧ-300. Для його охолодження уперше на радянських танках застосували ежекційну систему. Замість електричної трансмісії довелося поставити звичайну механічну.
Нововведенням в конструкції танка стала ходова частина без підтримувальних роликів - верхня гілка гусениці лежала безпосередньо на опорних катках. Використання траків з резино-металлическим шарніром значно збільшило зносостійкість гусениці і зменшило шум при русі танка.
Перший екземпляр досвідченої машини озброїли 130-мм гарматою З-26. Заряджання її було окремо-гільзовим, маса снаряда складала 33 кг Тому для підвищення скорострільності і полегшення роботи екіпажа встановили механізм заряджання з пневмоприводом, розробленим спільно з НДІ артилерійського озброєння.
Танк також озброювався двома 14,5-мм кулеметами КПВ-44 і двома 7,62-мм кулеметами ДТ. Проте в ході розробки "асортимент" зброї розширили. На вежі змонтували великокаліберні КПВ-44, відвівши йому роль зенітного, два 7,62-мм кулемета РП-46 спарили зі знаряддям два таких же бічних - поставили з обох боків корпусу на надгусе-ничных полицях, ще два РП-46 із стежачим приводом розмістили на турельной установці в кормі вежі.
Екіпаж танка складався з п'яти чоловік причому чотирьох з них розмістили у вежі: командира - праворуч від знаряддя, навідника - ліворуч і двох що заряджають - ззаду; вони ж управляли і кулеметами.
Перший екземпляр дослідної машини був готовий 8 вересня, другий - 25 грудня 1946 р. На ходових випробуваннях вони показали вражаючу для такої машини швидкість - 60 км/год, середня швидкість по дорозі з каменю склала 32 км/год. Жоден з важких танків того часу не міг похвалитися такими швидкісними характеристиками.