РСЗВ

Матеріал з Файна Меморії
Перейти до навігації Перейти до пошуку
РСЗВ — реактивна система залпового вогню


Трішки історії[ред.]

Якщо не вважати серйозними балощі з ракетами у древньокитайському війську [1], шугання турків «грецьким вогнем» нашими земляками — козаками-запорожцями, початок розвитку РСЗВ можна вважати мало не з перших днів другої світової війни.

БМ-13 на ЗІС-6

До перших РСЗВ відносять аби що — навіть німецький расовий гранатомет 30-х років Nebelwerfer. При цьому з якимось незрозумілим шляхетним цинізмом замовчується: те, що пізніше стало називатися «Катюшами», ще у тих же 1930-х розроблялося для тисяч серійних літаків «Іванов», на яких сталінські соколи мали б [2] подавляти наземні цілі у перші хвилини і години звільнюючого походу в Європу десь у липні 1941-го. Похід був нахабно зірваний підлючим фюрером, але така доступна у виробництві та ефективна у випилюванні ненависних ворогів ідея РСЗВ не пропала марно, а стала на шасі ЗІС-6, а пізніше — і піндосівських «Студебекерів». Дівайс отримав сувору назву БМ-13, і ніжну «Катюша»

БМ-13[ред.]

БМ-13 на Студебекері

Після прийняття на озброєння авіації [3] 82-мм реактивних снарядів класу "повітря-повітря" РС-82 (1937 рік) і 132-мм реактивних снарядів класу "повітря-земля" РС-132 (1938 рік) Головне артилерійське управління поставило перед розробником снарядів - Реактивним НДІ - завдання створення реактивної польової системи залпового вогню на основі снарядів РС-132. Уточнене тактико-технічне завдання було видане інституту в червні 1938 року.

Відповідно до цього завдання до літа 1939 року інститут розробив новий 132-мм осколково-фугасний снаряд, що дістав пізню офіційну назву М-13. В порівнянні з авіаційним РС-132 цей снаряд мав велику дальність польоту і значно потужнішу бойову частину. Збільшення дальності польоту було досягнуте за рахунок збільшення кількості ракетного палива, для цього потрібно було подовжити ракетну і головну частині реактивного снаряда на 48 см

21 червня 1941 року [4] установка була продемонстрована керівникам ВКП(6) і Радянського уряду і того ж дня буквально за декілька годин до початку Великої Вітчизняної війни було прийнято рішення про термінове розгортання серійного виробництва реактивних снарядів М-13 і пускової установки, офіційна назва БМ-13 (бойова машина 13).

При одному обороті руків'я ПУВ відбувалося замикання електроланцюга, спрацьовував піропатрон, поміщений в передній частині ракетної камери снаряда, запалювався реактивний заряд і відбувався постріл. Темп стрільби визначався темпом обертання руків'я ПУВ. Усі 16 снарядів можна було випустити за 7-10 секунд. Час переходу пускової установки МУ-2 з похідного у бойове положення складав 2-3 хвилини, кут вертикального обстрілу знаходився в межах від 4° до 45°, кут горизонтального обстрілу складав 20°.

Конструкція пускової установки допускала її пересування в зарядженому стані з досить високою швидкістю (до 40 км/год) і швидке розгортання на вогневій позиції, що сприяло завданню раптових ударів по супротивникові.

Істотним чинником що підвищує тактичну мобільність частин реактивної артилерії озброєних установками БМ-13Н, стало те, що в якості бази для пускової установки був використаний потужний американський вантажний автомобіль "Студебеккер US 6х6"

Перша батарея польової реактивної артилерії, відправлена на фронт в ніч з 1 на 2 липня 1941 року під командуванням капітана І.О.Флерова, була озброєна сімома установками, виготовленими Реактивним НДІ. Своїм першим залпом о 15 годині 15 хвилин 14 липня 1941 року батарея стерла з лиця землі залізничний вузол Орша разом з німецькими ешелонами з військами і бойовою технікою.

Виняткова ефективність дій батареї капітана І.О.Флерова і сформованих услід за нею ще семи таких батарей сприяли швидкому нарощуванню темпів виробництва реактивного озброєння. Вже з осені 1941 року на фронтах діяло 45 дивізіонів трьохбатарейного складу по чотири пускові установки у батареї. Для їх озброєння в 1941 році було виготовлено 593 установки БМ-13.

БМ-21 «Град»[ред.]

БМ-21 на лінії вогню

Розробка системи почалася 30 травня 1960 року. Головним виконавцем системи було призначено НДІ-147; СКБ-203 робило пускову установку; НДІ-6 твердопаливні заряди; ДСКБ-47 спорядження бойових частин.

З самого початку перед конструкторами стояло завдання створення простого у виготовленні і використанні комплексу, який би не поступався закордонним аналогам за своїми технічними характеристиками. Як ходову частини було обрано шасі високої прохідності "Урал 4320" виробництва Уральського автомобільного заводу. Для спрощення конструкції направляючих вони були виготовлені трубчастими. У первинному варіанті штатне положення пакету направляючих для стрільби було впоперек поздовжньої осі автомобіля. Перші випробувальні пуски показали повну непридатність такої схеми через сильне розгойдування платформи після старту першого снаряду і зниження точності стрільби. Крім повороту направляючих була посилена підвіска і прийняті заходи для стабілізації кузова. Тепер стрільба (як одиночними снарядами, так і залпом) стала можлива не тільки по поздовжній осі автомобіля, але і під гострим кутом до неї.

Дві дослідні установки БМ-21 «Град» пройшли заводські випробування в кінці 1961 року. З 1 березня по 1 травня 1962 року в Ленінградському Військовому окрузі пройшли державні полігонно-військові випробування комплексу БМ-21 «Град». Система БМ-21 «Град» було прийнято на озброєння 28 березня 1963. Здачу серійних зразків БМ-21 "Град" було розпочато в 1964 році.

Вельми достойно БМ-21 «Град» мочив в сортирах різноманітних моджахедів як в Афгані, так і передмістях. А з урахуванням підкрилових НКРСів на Мі-8 та Мі-24, з дівайсами за ці роки ознайомлені немало неправославних бусурманів.

Допитливі українські хлопчики та дівчатка роздивляються «Град» на шасі КрАЗа

У 90-х роках до БМ-21 «Град» були створені принципово нові зразки боєприпасів. Крім того, ведуться роботи з модернізації бойових машин БМ-21 «Град». Найбільш важливий напрямок її модернізації заміна пакета направляючих труб з металу на два моноблоки одноразових транспортно-пускових контейнерів (ТПК), що виготовляються з полімерних композитних матеріалів. Вони встановлюються на бойову машину за допомогою спеціальної додаткової перехідною рами. У цьому випадку перезарядження бойових машин проводиться за допомогою вантажопідйомних засобів. Час заряджання скорочується до 5 хвилин.

Українська модифікація БМ-21К

Злобиві українські мілітаристи вельми покохали страшну вундервафлю на ймення БМ-21 «Град», і дали їй нове життя.

БМ-21К зібрана з деталей вітчизняного виробництва, і є першою національною системою залпового реактивного вогню. БМ-21К створена державним підприємством 100-й ХАРЗ сумісно з КБ ім. Морозова. Робота по створенню БМ-21К почалася в 2001 році. Було прийняте рішення поміняти російську автомобільну базу УРАЛ-375 на українську КРАЗ-260 з 4-х дверною кабіною підвищеного комфорту. Після проходження випробувань на Яворівському воєнному полігоні буде налагоджене її серійне виробництво. В грудні 2008 року на державному рівні було прийняте рішення відносно виготовлення та проведення заводських випробувань в Харкові. Експертна оцінка нового зразку озброєння складає 1млн. гривень.

220 мм РСЗВ БМ-27 "Ураган"[ред.]

Ураган на параді

Система «Ураган» була розроблена на початку 70-х в ДНВП «Сплав» під керівництвом генерального конструктора А.Н. Ганічєва і в 1976 році прийнята на озброєння Радянської Армії. РСЗВ «Ураган» повинна була замінити дещо застарілий комплекс БМ-21 «Град». В результаті розробки і впровадження нової системи управління польотом реактивних снарядів точність РСЗВ «Ураган» у порівнянні з «Градом» була збільшена приблизно в 1,5 рази.

Основний спосіб стрільби - із закритої позиції. Можливо ведення стрільби з кабіни. РСЗВ «Ураган» має можливість залізничного, водяного, повітряного транспортування. Експлуатація комплексу можлива в умовах застосування противником ядерної, хімічної, бактеріологічної зброї в будь-який час року і доби, в різних кліматичних умовах при температурі навколишнього повітря від -40 ° С до +50 ° С.

Вогонь ведуть Урагани

Бойова машина (БМ) 9П140 призначена для стрільби реактивними снарядами (РС) з метою ураження відкритої і прихованої живої сили і техніки супротивника в районах зосередження, на марші і в бойових порядках, вертольотів і літаків на аеродромах, командних пунктів, складів пального та інших цілей.

РСЗВ «Ураган» дозволяє транспортувати снаряди безпосередньо в направляючих, обладнана електричним приводом наведення, засобами зв'язку та приладом нічного бачення.

Дана РСЗВ стоїть на озброєнні 27 полку реактивної артилерії СВ ЗСУ.


РСЗВ "Смерч"[ред.]

Помилка створення мініатюри: Не вдалося зберегти мініатюру до місця призначення

{{#if:|Основні статті|Основна стаття}}: РСЗВ "Смерч"{{#if:

 |{{#if:|, |, }}[[{{{2}}}|{{{2}}}]] }}{{#if:
 |{{#if:|, |, }}[[{{{3}}}|{{{3}}}]] }}{{#if:
 |{{#if:|, |, }}[[{{{4}}}|{{{4}}}]] }}{{#if:
| , [[{{{5}}}|{{{5}}}]]}}{{#if: | (Забагато параметрів для {{Основна}})}}

Реактивна система залпового вогню (РСЗВ) «Смерч» 9К58 калібру 300-мм розроблена на початку 80-х років ДНВП "Сплав" (м. Тула) в кооперації з більш ніж 20 підприємствами СРСР (генеральний конструктор А. Н. Ганичев, в подальшому Г. А. Денежкін). Вперше широкому загалу представлена в 1993 р. на виставці озброєнь IDEX-93 (Абу Дабі, Об'єднані Арабські Емірати). РСЗВ "Смерч", прийнята на озброєння в 1987 р.

Далекобійна реактивна система залпового вогню (РСЗО) "Смерч" (9К58) служить для враження відкрито розташованої і прихованої живої сили, неброньованої і броньованої техніки, артилерії, тактичних ракет та зенітних комплексів противника, його вертольотів на стоянках, а також для руйнування командних пунктів, вузлів зв'язку та об'єктів військово-промислової структури.

Дана РСЗВ стоїть на озброєнні 107 реактивного артилерійського полку СВ ЗСУ

В інтернетах[ред.]

У цій вікі[ред.]


Примітки[ред.]

  1. Перший приклад застосування залпової ракетної системи відомий в 1401 році в Китаї при битві біля Джиньхана за правління династії Чосон. Тоді була застосована Хвачха — новітня для того часу корейська зброя. Походження цього артилерійського типу з Китаю. У 1232 рік відбувся перший документально засвідчений напад феєрверком на місто Кайфен. Після того як порох потрапив до Європи, вчені виявили до нього великий інтерес, і вже в 1410 році француз Friossart розробив ідею ракетних труб для стрільби. В 1591 році Джоном Шмідлапом був розроблений перший ступінь ракети.
  2. Якби віроломно не напав Гітлер, а сидів би в Берліні, і чекав на сталінських соколів
  3. Здавалося, до чого тут авіація?
  4. Раптово так — за ДОБУ до початку операції «Барбаросса», коли пакт про ненапад Молотова-Ріббентропа ще ніхто не порушив
{{#if: |}} {{#if:Калінін К-7 · ТУ-160 · Су-24М | {{#if:Літальні апарати |}} {{#if:
RSD 10 01.jpg
|}} }} {{#if:Ще поки на колесах · Т-35 · КВ-2 · ИС-4 · ИС-7 · Оплот-М | {{#if:На гусеницях |}} }} {{#if:РСЗВ · РСЗВ «Смерч» | {{#if:РСЗВ |}} }} {{#if:Дора | {{#if:Артсистеми |}} }} {{#if:БЖРК · РСД-10 | {{#if:Ракетні комплекси |}} }} {{#if: | {{#if: |}} }} {{#if: | {{#if: |}} }} {{#if: | {{#if: |}} }} {{#if: | {{#if: |}} }} {{#if:Калаш · Кулемет Максим | {{#if:Стрілецьке озброєння |}} }} {{#if:Газенваген · Кольчуга-М | {{#if:Взагалі не стріляють |}} }} {{#if:Вундервафля | {{#if:Щось інше |}} }} {{#if: | {{#if: |}} }} {{#if: | {{#if: |}} }} {{#if: | {{#if: |}} }} {{#if: | {{#if: |}} }} {{#if: | {{#if: |}} }} {{#if: | {{#if: |}} }} {{#if: | {{#if: |}} }} {{#if: | {{#if: |}} }} {{#if: |}}