ИС-7
Фахівці стверджують, що ІС-7 ("Йосип Сталін - Сьомий", рос. ИС-7) - продовження розвитку ІС-3, але судіть самі.
Початок вундервафлі[ред.]
ІС-7 можна назвати найзнаменитішим з неприйнятих на озброєння радянських танків. Усьому провиною його унікальні бойові властивості. Так само ця машина цікава і з точки зору альтернативної історії. Що б хто не говорив про можливість її зустрічі з проектованими у кінці війни німецькими надважкими танками, але самі німці свої невипущені машини порівнюють саме з ІС-7 а не з ІС-3, як могло б здатися на перший погляд.
Весною 1944 р. після зняття блокади Ленінграда на ще напівзруйнованому Кіровському заводі було вирішено налагодити виробництво самохідних артилерійських установок ИСУ-152. Тут же була організована філія Дослідного заводу №100, куди стали поступово повертатися з евакуації ленінградські конструктори. Посаду директора філії обійняв Ж. Котін. Під його керівництвом розгорнулися роботи над проектом нового добре озброєного важкого танка з потужною бронею що отримало заводське позначення "об'єкт 260", а пізніше - індекс ІС-7.
До заліза не дійшло[ред.]
Високий рівень захисту ІС-7 забезпечувався не лише збільшенням товщини броньових листів, але і за рахунок значного їх нахилу, а також застосуванням диференціального бронювання. Форма лобової частини корпусу була аналогічна ІС-3 - "щучий ніс" — декілька згладжених контурів.
Маса ІС-7 досягала 68 т. Тому для забезпечення достатньої рухливості вимагалося підвищити потужність силової установки. Планувалося встановити два дизелі В-16 загальною потужністю 1200 к.с., застосувавши електричну трансмісію, аналогічну випробуваній на дослідному зразку танка ІС-6 ("об'єкт 253").
Проте до виготовлення першого варіанту ІС-7 в металі справа не дійшла. Побудували тільки його дерев'яний макет у натуральну величину і після усунення зауважень макетної комісії в 1946 р. почали проектування другого варіанту. У тому ж році було прийнято рішення про спорудження двох дослідних екземплярів. Провідним конструктором машини призначили інженера Г. Єфімова, а загальне керівництво здійснював О.Єрмолаєв.
В металі[ред.]
Другий варіант "об'єкту 260" істотно відрізнявся від прийнятого проекту.
Оскільки роботи із створення спарки двигунів В-16 не вдалося виконати в строк, на обох дослідних машинах встановили дизель ТД-30, розроблений на базі авіаційного двигуна АЧ-300. Для його охолодження уперше на радянських танках застосували ежекційну систему. Замість електричної трансмісії довелося поставити звичайну механічну.
Нововведенням в конструкції танка стала ходова частина без підтримувальних роликів - верхня гілка гусениці лежала безпосередньо на опорних катках. Використання траків з резино-металлическим шарніром значно збільшило зносостійкість гусениці і зменшило шум при русі танка.
Перший екземпляр дослідної машини озброїли 130-мм гарматою З-26. Заряджання її було окремо-гільзовим, маса снаряда складала 33 кг Тому для підвищення скорострільності і полегшення роботи екіпажа встановили механізм заряджання з пневмоприводом, розробленим спільно з НДІ артилерійського озброєння.
Танк також озброювався двома 14,5-мм кулеметами КПВ-44 і двома 7,62-мм кулеметами ДТ. Проте в ході розробки "асортимент" зброї розширили. На башті змонтували великокаліберні КПВ-44, відвівши йому роль зенітного, два 7,62-мм кулемети РП-46 спарили з гарматою, два таких же бічних - поставили з обох боків корпусу на надгусеничних полицях, ще два РП-46 із стежачим приводом розмістили на турельной установці в кормі башти.
Екіпаж танка складався з п'яти чоловік; причому чотирьох з них розмістили у башті: командира - праворуч від гармати, навідника - ліворуч і двох, що заряджають - іззаду; вони ж керували і кулеметами.
Перший екземпляр дослідної машини був готовий 8 вересня, другий - 25 грудня 1946 р. На ходових випробуваннях вони показали вражаючу для такої машини швидкість - 60 км/год, середня швидкість по дорозі з каменю склала 32 км/год. Жоден з важких танків того часу не міг похвалитися такими швидкісними характеристиками.
Впродовж усього 1947 р. паралельно з тривалими випробуваннями двох перших дослідних ІС-7 велася робота із створення його наступного - поліпшеного - варіанту. Так, посилили бронювання корпусу і башти після обстрілу 88-мм, 122-мм і 128-мм снарядами на полігоні НДІ-БТ їх зразків, виготовлених на Іжорському заводі. Товщину лобових і верхніх бортових листів збільшили до 150 мм, поставивши їх під вертикальними кутами нахилу 50° - 52°, кормових - до 70 мм при 55° нахилу. Башта стала округлішою; товщину її лобової частини довели до 240 - 350 мм при куті нахилу 45° - 0°, бічних листів - до 185 - 240 мм при кутах 30° - 45°. Таку броню, та ще встановлену під великими кутами не могли пробити найбільші з тих, що існували у той час 128-мм і 130-мм бронебійних каліберних снарядів (БКС).
Новий варіант ІС-7 озброїли новою 130-мм гарматою З-70 з довжиною ствола 54 калібри. Її БКС масою 33,4 кг мав початкову швидкість 900 м/с і пробивав 163-мм броню за 1000 м.
Кількість кулеметів на ІС-7 довели до восьми: два - великокаліберні, інші - 7,62-мм РП-46. Додався другий КПВ-44 на даху башти - для ведення вогню і по повітряних, і по наземних цілях. Усі вони мали дистанційне керування. Боєкомплект до кулеметів складав 400 патронів для КПВ і 2500 - для РП.
На танку встановили серійний 12-циліндровий дизель М-50 потужністю 1050 к.с., що застосовувався на швидкохідних морських катерах. На колишньому ТД-30, створеному на базі авіаційного АЧ-300, в ході випробувань виявилися ряд істотних недоліків.
Двигун М-50 відрізняли досить великі габарити, що зажадало нових конструктивних рішень для його установки в танк без збільшення висоти корпусу. Довелося розробити нові короткі торсіони підвіски (т.з. "пучкові") [1], такі, що складалися з семи тонких стержнів; щоб виявилося досить місця для розміщення картера двигуна. Сам корпус заввишки 2426 мм виявився навіть нижчий на 300 мм, чим танк ІС-2, і на 24 мм, чим ІС-3.
Лулзи[ред.]
Не зважаючи на усю крутизну вундервафлі, без лулзів не обійшлося.
- При бойовому обстрілі на полігоні сталося непередбачене: один з снарядів, слизнучи по похилому борту, ударив у блок підвіски, і той відскочив від днища разом з катком. Машина сіла на грунт, і один з членів комісії порівняв танк з "колосом на глиняних ногах".
- Потім під час пробігу на одній з машин спалахнув двигун, правда, той, що свій гарантійний термін на випробуваннях вже виробив. Автоматична система пожежогасінні дала два спрацьовування, але ліквідовувати займання не вдалося. Екіпажу довелося покинути машину і вона повністю згоріла.
- При цьому з'ясувалося, що гумові баки для палива, які конструктори встановили на танк замість звичайних металевих для економії ваги, є додатковим джерелом пожежонебезпеки.
- Окрім ряду невдач під час випробувань, на негативну думку комісії вплинула, в першу чергу, його занадто велика маса. В результаті комбінації на ІС-7 надпотужного артилерійського озброєння з великим числом кулеметів танку знадобився екіпаж з п'яти чоловік що спричинило збільшення заброньованого об'єму. Спроба забезпечити найвищий рівень захисту довела масу машини до рекордних 68 т - замість запланованих 65,5 т. [2]
В інтернетах[ред.]
Примітки[ред.]
- ↑ Торсіон - це кілька, у даному випадку 7, паралельних пластин, зварених по краям і посередині, працює "на скручування"
- ↑ Певну негативну роль в долі ІС-7 зіграв інший важкий танк - 60-тонний ІС-4, розроблений і запущений у виробництво на ЧКЗ в 1947 р., після припинення випуску ІС-3.
ІС-4, що мав на момент свого створення найпотужніше серед вітчизняних танків бронювання, із-за великого питомого тиску на грунт (0,9 кг/см2) мав невисоку прохідність, та і не дуже надійну трансмісію. При цьому його озброєння було таким же, як і на ІС-2 і ІС-3. Але найбільшим недоліком ІС-4 являлося те що його маса перевищувала вантажопідйомність залізничних платформ, а автострадні мости просто не витримували цю махіну. В результаті ІС-4 фактично дискредитував ідею створення танків масою більше 60 т, що, мабуть, і викликало скептичне відношення військових фахівців до ще важчого ІС-7.
{{#if:| Вундервафлі - реалії нашого життя. Чи, можливо, його історія. |
||
|---|---|---|
| Літальні апарати | Калінін К-7 · ТУ-160 · Су-24М | |
| На гусеницях | Ще поки на колесах · Т-35 · КВ-2 · ИС-4 · ИС-7 · Оплот-М | |
| РСЗВ | РСЗВ · РСЗВ «Смерч» | |
| Артсистеми | Дора | |
| Ракетні комплекси | БЖРК · РСД-10 | |
| {{{group6}}} | {{{list6}}} | |
| {{{group7}}} | {{{list7}}} | |
| {{{group8}}} | {{{list8}}} | |
| {{{group9}}} | {{{list9}}} | |
| Стрілецьке озброєння | Калаш · Кулемет Максим | |
| Взагалі не стріляють | Газенваген · Кольчуга-М | |
| Щось інше | Вундервафля | |
| {{{group13}}} | {{{list13}}} | |
| {{{group14}}} | {{{list14}}} | |
| {{{group15}}} | {{{list15}}} | |
| {{{group16}}} | {{{list16}}} | |
| {{{group17}}} | {{{list17}}} | |
| {{{group18}}} | {{{list18}}} | |
| {{{group19}}} | {{{list19}}} | |
| {{{group20}}} | {{{list20}}} | |
