Тарас Шевченко

Матеріал з Файна Меморії
(Перенаправлено з Кобраз)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
дід Тарас (Шевченко) - всесвітньовідомий проповідник народної віри у вільну Україну, простий сільський трудовий православний козак-християнин з Подніпров'я, чиї твори знають в усьому світі

Дід Тараc Шевченко (9 березня 1814 — †10 березня 1861) — він же Кобзар, він же Тарас, він же Герой України, він же Батько Нації — всевітньовідомий козак-християнин з Подніпров'я, людина вільної України і святої Русі, вільна по волі Божій, а не царській чи панській, народний співець і поет-графоман, письменник, художник, філософ, громадський активіст, історик, богослов і проповідник народної віри у Бога-Спасителя, у Вічні Добро і Правду, у вільну Україну і святу Русь, у козацтво-християнство як вільних людей по волі Божій, а не царській чи панській. Належав до спільноти борців за правду, свободу і народовладдя, відомої під назвою „Кирило-Мефодіївське братство”, до діда Тараса як до свого духовного наставника і отця-основателя вже понад 100 років аппелюють багато політичних партій і рухів людей вільної України як народницько-націоналістичного так і соціалістично-комуністичного спрямування.

Важке дитинство, нелегке юнацтво[ред.]

Помилка створення мініатюри: Не вдалося зберегти мініатюру до місця призначення
малий Тарас Шевченко і сільські трудові козаки-християни Подніпров'я слухають пісні старого діда-кобзаря про славу і благодать вільної України і святої Русі, про простих і непереможних людей-козаків, вільних по волі Божій, а не царській чи панській
Помилка створення мініатюри: Не вдалося зберегти мініатюру до місця призначення
Найвідоміший портрет сабжа

Народився в селі Моринці в зразковій кріпацькій сім’ї. Коли він залишився єдиним членом цієї сім’ї, почав шукати собі роботу в дяків, панів, та іншої тогочасної еліти. Там він нарешті не лише робив кар’єру козачка, а й навчився читати, та заодно й писати [1]. Частенько любив з3,14здити з панського стола якогось олівця та аркуша - і [2] малювати, за що навіть декілька разів отримував поза вуха і втрачав роботу.

Кар’єрний ріст[ред.]

З паном Енгельгардом, що витягнув за ті самі вуха, поза які добряче отримував, босоногого кріпака з сільського задуп’я в цивілізацію, — переїхав в Санкт-Петербург. Там і настав його зірковий час.

Шаройоблячись по території, що безпечно ніким не охоронялась від юних художників, Тарас вишукує різноманітні статуї і безоплатно змальовує їх на з3,14ждженому папері. Тут також пише аби-які вірші. Віршів було написано не один десяток, які, хоч і не викликали блювотних позивів у місцевих кацапів, але дратували їх „мужицькою” мовою.

Проте, батькам нації завжди щастить. І щастя це впало темним мішком на малого Тараса у вигляді двох масонів. Поціновувачі української народної творчості так забилм баки пітерським меценатам, що у викупленні Шевченка зі страшної кріпацької неволі окрім всім відомим Сошенка, Брюлова та К свої кревні грошики також вклали і члени царської родини — сатрапи і поневолювачі, яким пізніше Тарас таки віддячить (читай Сон "...дивлюся, аж світає...")

У 1840 абсолютно раптово [3] виходить "Кобзар". Ну, отут масть і поперла. 1841 - "Гайдамаки", 1844 - "Гамалія". В перервах між грахвоманством — таке миле пензлемалярство! Найвідоміша за цей період бідолашна Катерина із таким округлим животиком, що її звабив підступний москаль. Отак і пішло...

Переїзди туди-сюди[ред.]

Тарас здійснив три подорожі в Україну.

  • Перший раз у 1843 приїхав на Батьківщину, заїхав до Києва, славненько побухав у Гребінок і Рєпіних, відвідав тих, що залишилися з його сім’ї, настрочив декілька поезій [4], видав декілька книжок, і повернувся в Санкт-Петербург.
  • У 1845 скінчив пітерську академію мистецтв. Вже як дипломований молодий фахівець знову їде на Вкраїну. Другий приїзд зірвав бурхливі овації в сторону Тараса, як значимого поета національного рівня. У цей час пише свої "Єретик", "Холодний Яр", "Наймичка", "Кавказ" [5], "І мертвим, і живим, і ненародженим..." Захворівши, і подумавши (як виявилося, ранувато) що біла з косою [6] і капюшоном вже на підході, написав відомий кожному школяру вірш „Заповіт”. Вступив в якусь каламутну організацію „Кирило-Мефодіївське братство”, за що його квартиру обшманали, а самого закрили цо цюпи. Себто, сабж вже нарвався конкретно.

Тюремні університети[ред.]

Не бажаючи просто так працювати викладачем малювання Київського університету, а шукаючи лулзів у боротьбі, у 1846 Тарас активно співпрацює з Кирило-Мефодіївським товариством ("братством"). Ну й, звісно, фейл. Два місяці буцегарні, допити, тюремна дієта, інші ніштяки зеківських буднів. Кажуть, що на відміну від більш відомих нам осіб, нікого з "братчиків" ЗК Шевченко не "здав", в результаті отримав "солдатчину", і поїхав у романтичну подорож до оренбурзьких степів.

До речі, в перервах поміж допитами (це ж Вам не сталінські застінки 1930-х) примудрився написати цілий цикл віршів, пізніше об'єднаних назвою "В казематі". Навіть "Садок вишневий коло хати..." відноситься до цього ж періоду.

Служу Отєчєству![ред.]

Помилка створення мініатюри: Не вдалося зберегти мініатюру до місця призначення
Тарас Шевченко - волелюбний солдат Імперії
  • Вельми цікавий епізод. Цар Микола І особисто власною рукою пише резюме на вирокові Шевченку «Під найсуворіший нагляд і з забороною писати й малювати». Проте, усім байдуже. Цар далеко, у Пітері, ну й мать його туди! Тарас нормально так привлаштувався.
  • Доки інші комбатанти-добровольці, усілякі там Лєрмонтови (так їм, шотландським москалям, і треба!) підставляють дупи під кулі на Кавказі, Тарас править службу у найглибшому тилу, на березі тихого Каспійського моря, в Орській фортеці. Бухає з начальниками, пише вірші, малює.
  • Що там цар дурник писав? Усім до сраки.
  • Спочатку в чотирьох «захалявних книжечках» (1847, 1848, 1849, 1850) - поеми «Княжна», «Варнак», «Іржавець», «Чернець», «Москалева криниця», багато поезій. Пізніше - взагалі халява пліз - навесні 1848 включення його до складу Аральської експедиції. На о. Кос-Арал - виконання численних малюнків, сепій та акварелей, Шевченко пише поеми «Царі», «Титарівна», «Марина», «Сотник» і понад 70 поезій.
  • В Оренбурзі Шевченко взагалі тусується з засланцями-поляками [7], учасниками повстання 1830 — 31, з польським істориком Бр. Залеським, з яким пізніше листувався.
  • У квітні 1850 Шевченка вдруге заарештовано і, після піврічного ув'язнення, запроторено в Новопетровський береговий форт, на півострів Мангишлак [8].
  • Під час так званої Каратауської експедиції, влітку 1851, він виконав біля 100 малюнків аквареллю й олівцем. Знайшовши коло форту добру глину й алебастр, Шевченко почав ліпити коники з гівна вправи в скульптурі: 2 барельєфи на новозавітні теми - «Христос у терновому вінку» і «Йоан Хреститель».
  • Поет стає прозаїком - пише російською мовою повісті з українською тематикою та багатим автобіографічним матеріалом («Наймичка», «Варнак», «Княгиня», «Музыкант», «Художник», «Несчастный», «Близнецы» та інші). А цар Микола далеко, і здоров'я царя вже не те, що раніше.
  • Через 2 роки по смерті Миколи І - о, радість! - амністія!!
  • У серпні 1857 Шевченко залишив Новопетровськ і рибальським човном дістався до Астрахані, а звідти пароплавом прибув до Нижнього Новгорода. Тут поетові довелося затриматися майже на півроку, бо виїзд до Москви й Петербурга йому було заборонено.
  • У Нижньому Новгороді Шевченко жив під пильним наглядом поліції, проте, знову все усім байдуже - він не тільки брав участь у культурному житті міста, а й написав поеми «Неофіти», «Юродивий», триптих «Доля», «Муза», «Слава», закінчив повість «Прогулка с удовольствием и не без морали», намалював понад 20 портретів і зробив чимало архітектурних малюнків.

Так скінчилася важка і героїчна служба бравого солдата Шевченка на Каспійщині.

Третя подорож Україною[ред.]

Помилка створення мініатюри: Не вдалося зберегти мініатюру до місця призначення
дід Тарас в останні роки свого життя
  • Навесні 1858 поет прибув обєдєнной лошадью до Петербурга, де його тепло зустріли друзі та численні прихильники, серед них і родина Федора Толстого.
  • У червні того ж року Шевченко оселився в Академії Мистецтв, де жив до самої смерті.
  • І. Тургенєв і Марко Вовчок приїжджали на тусовки, щоб познайомитися з таким українським поетом.
  • Одержавши з чималими труднощами дозвіл, Шевченко влітку 1859 року повернувся в Україну, якої вже 12 років не бачив.
  • Тут відвідав своїх рідних — у Кирилівці та декого з давніх знайомих.
  • В перших числах серпня 1859 Шевченко приїхав до Києва і оселився на межі Куренівки і Пріорки по вулиці Вишгородській.
  • Його мрії про одруження та придбання землі над Дніпром [9] не здійснилися.
  • Шевченка втретє заарештували і, після кількаразових допитів, зобов'язали повернутися до Петербурга.
  • На світанку 14 серпня 1859 поет диліжансом через Ланцюговий міст [10] через Дніпро виїхав до Петербурга.
  • До останніх днів свого життя поет перебував під таємним поліційним наглядом.

Тарас і жінки[ред.]

  • Першим коханням була одноліток Тараса — Оксана. Родичі та знайомі закоханих були впевнені, що молоді одружаться, щойно досягнуть старшого віку. Але надії були марними — Тарас разом з дружньою молодою командою пана Павла Енгельгардта мусив поїхати до Вільна (тепер — Вільнюс). Розлука була несподівана і довга. Усе своє подальше життя Шевченко буде з ніжністю згадувати ту дівчину, яку колись кохав.
  • Наступною жінкою, яку він нагородив своїм коханням була польська швачка Дзюня Гусіковська.
  • У 1843 році Шевченко їде в Україну і там зустрічає Ганну Закревську, якій згодом присвятив вірш «Г. З.»
  • Наступними жінками, що займали місце в серці Кобзаря, були Варвара Рєпніна, сільська дівчина Глафіра та Агата Рускова, 16-річна актриса Катерина Піунова, яка, напевно, просто не наважилася пов´язати своє життя з модним, але скандально відомим художником, який майже на тридцять років був старшим від неї.
  • Останнім коханням поета була ще одна молода, 19-річна дівчина — Лукерія Полусмак, яка наймитувала в Петербурзі. Простакувату дівчину Тарас зваблював дорогими подарунками, але вона не захотіла залишати столичного життя і переїжджати в Україну, щоб жити в селі, й покинула поета, вийшла заміж за перукаря Яковлєва.
  • І лише 1904 року, після смерті свого пиячка-чоловіка, Лукерія Яковлєва-Полусмак, залишивши дітей в Петербурзі, приїхала до Канева і щодня приходила на могилу Шевченка.

Отже, кохання врятує світ!

Подорожі після смерті[ред.]

  • 10 березня 1861 року Шевченко помер. На кошти друзів 13 березня його поховано спочатку на Смоленському православному кладовищі в Петербурзі.
  • Після того, як п'ятдесят вісім днів знаходився прах Т. Г. Шевченка в Петербурзі, його домовину, згідно із заповітом, за клопотанням Михайла Лазаревського, після отримання ним дозвілу в квітні того ж року, перевезено в Україну
  • 8 травня 1861 року домовина була викопана, перенесена через увесь Петербург до Московського (Миколаївського) вокзалу і залізницею потрапила до Москви. Далі шлях проходив через Серпухов, Тулу, Орел, Кроми, Дмитровськ, Сєвськ, Глухів, Кролевець, Батурин, Ніжин, Носівку, Бровари до Києва. Ланцюговим мостом, випрягши коней з воза, його провезли студенти Університету Святого Володимира і далі набережною до церкви Різдва Христового на Подолі.
  • У Києві з Тарасом прощалися студенти, поети, багато киян. Була навіть думка поховати Т. Шевченка в Києві. Та Честахівський відстоював думку про поховання Кобзаря в Каневі, бо ще за життя він мріяв про: «тихе пристанище і спокій коло Канева».
  • 20 травня 1861 року на пароплаві «Кременчук» з Києва прах Шевченка потрапив до Канева. Дві доби домовина знаходилась в Успенському соборі, а 22 травня було відслужено в церкві панихиду, і прах віднесли на Чернечу гору.

Монументальна Шевченкіана[ред.]

Шевченку було встановлено більш як 9000 пам’ятників і скульптур в усьому світі. В одному лише Києві цілих 8 штук[11] ……

Дід Тарас і народження нової Української, Києво-Руської Держави у 1917 році[ред.]

Помилка створення мініатюри: Не вдалося зберегти мініатюру до місця призначення
Трудові люди, козаки-християни вільної України неодноразово звертались до духовного спадку діда Тараса у непрості 1917-2014 рр.

Для всього світу завжди буде знаковим те, що дід Тарас, простий трудовий козак-християнин з волелюбного Подніпров'я фактично став одним з основних основоположників нової Української, Києво-Руської Держави, яка явила себе світові у 1917 році, оплоту всіх волелюбних людей вільної України і святої Русі, вільних по волі Божій, а не царській чи панській. Більшість політичних сил того часу так чи інак зверталась до духовного спадку діда Тараса у непростий період становлення молодої Української Держави 1917-2014 рр., звертається і нині. Народ вільної України про це ніколи не забуде, добре і правдиве слово і діло, наука і слава діда Тараса не вмруть, не поляжуть, а будуть ширитися і переповідатися по всьому світу, бо навіки вписані золотими буквами в історію всього волелюбного людства-козацтва, вільного по волі Божій, а не царській чи панській.

Шевченко з точку зору ісконників[ред.]

Щоби гребонути собі бабла відомий сучасний скандаліст і графоман Олесь Бузина змалював невідомого нам Тараса в своїй книзі "Вурдалак Тарас Шевченко", за що неодноразово отримував по їбалу від вдячних земляків.

  • Вурдалак Тарас Шевченко

  • Тарас Шевченко — батько українського націоналізму

  • Якийсь жид поганий над Шевченком поковерзував

  • Майндфак

  • Пам’ятник в Білому Борі

  • Володимир Ілліч Шевченко чи Тарас Гриогорович Ленін?

Різне[ред.]

  • Помилка створення мініатюри: Не вдалося зберегти мініатюру до місця призначення

Ще у цій Вікі[ред.]

В інших інтернетах[ред.]

Примітки[ред.]

  1. ↑ В дитинстві малий Тарас вельми полюбляв, кинувши напризволяще свині, гуси, кози, вівці, які йому за посадою доводилося пасти, уникатися в бур'яни, в кропиву. Там він писав вірші.
    Дивно лишень, що, окрім "Мені тринадцятий минало...", у зрілому віці Тарасу не вдалося згадати ніц особливого з тих дитячих творів. Зате любов до бур'яну, а, особливо, до кропиви настільки врізалися у пам'ять вдячного українського народу, що це надало змогу через сто з гаком років народитися на світ іншому генію українського народу - співаючому ректорові, юному орлові і Бетманові за сумісництвом Міх-Міхичу Поплавському. Отакої.
  2. ↑ Замість працювати на благо роботодавця
  3. ↑ Що його таки було видано, Тарас здивувався ніц не менше, аніж Ленін, коли захопив владу в Росії у 1917
  4. ↑ Звісно, факт, що його родичі залишилися в кріпаках, і не можуть розділити з ним радість романтичної подорожі Вкраїною, вельми засмутила Тараса, і він вдарив по ганебному самодержавству "Розритою могилою", але в Пітер чомусь таки повернувся - поближче до ненависного самодержця
  5. ↑ у якому вельми лагідно описує різноманітних скромних чеченів, які потім так відгамселять його товариша Білобородька, що труп того буде не впізнати
  6. ↑ Та ні, не Тимошенко - Смерть!
  7. ↑ Знов-таки, нема на нього Сталіна і НКВС - ті б дали потусуватися
  8. ↑ Зверніть увагу - знов везе Героям України - не на кавказьку війну, а скромним підарештом на Мангишлак
  9. ↑ Над Дніпром йому виділять землю значно пізніше - аж через три місяці після смерті перепоховають під Каневом. Але труднощі продовжуватимуться і досьогодні. Схил каневської гори зсувається, а на укріплення околиць могили Тараса у вдячних потомків чомусь не вистачає грошей.
  10. ↑ Мости України - нині цього моста немає
  11. ↑ http://wek.kiev.ua/uk/Шевченку_Т._Г._пам’ятники
Отримано з https://old.ukrmemoria.com/w/index.php?title=Тарас_Шевченко&oldid=25453