Су-24М, фронтовий бомбардувальник

Коротка довідка

Су-24 (виріб Т-6, за кодифікацією НАТО: Fencer, Фе́нсер - англ. Фехтувальник) - радянський фронтовий бомбардувальник з крилом змінюваної стріловидности, призначений для завдання ракетно-бомбових ударів в простих і складних метеоумовах, вдень і вночі у тому числі на малих висотах з прицільною поразкою наземних і надводних цілей.

Розробки розпочалися у другій половині 1960-х років.

Перший політ здійснив 17 січня 1970 року. Прийнятий на озброєння 4 лютого 1975. На базі літака створені модифікації - розвідник (МР) і постановник перешкод (МП).

Су-24М, МР, МП М2 обладнані системою дозаправки в повітрі.

Випускався на Новосибірському авіазаводі.

Серійне виробництво усіх модифікацій припинене в 1993 році.

Історія створення

До кінця 50-х років основу тодішньої радянської фронтовий ударної авіації становили застарілі бомбардувальники Іл-28, які поступово замінюються літаками Як-28 та Су-7Б. Однак на початку 60-х років суттєво змінюється доктрина застосування фронтовий ударної авіації. Під ці змінені вимоги американська фірма General Dynamics розробляє винищувач-бомбардувальник нового покоління - F-111.

У Радянському Союзі проектування ударних літаків розпочинає конструкторське бюро П.0.Сухого. Роботи в КБ розгортаються одночасноза двома напрямками: модернізація винищувача-бомбардувальника Су-7Б (роботи велися під шифром З-22І, пізніше - С-32 і завершилися створенням винищувача-бомбардувальники Су-17), і створення принципово нового фронтового бомбардувальника.

За початковим проектом, що одержав позначення С-6, літак мав нерухоме стріловидной крило. Силова установка - два ТРД Р-21-300 зфорсажна тягою по 7200 кгс. (Р-21-300 розроблений під керівництвом Н. Мецхварішвілі і в 1962 р. проходив льотні випробування на дослідномувинищувачі Е-8 - модифікації МіГ-21ПФ.) Крім того, для поліпшення злітних характеристик планувалося використовувати порохові стартові прискорювачі.

Екіпаж літака (пілот і штурман-оператор) розташовувався в кабіні тандемом .

Бомбардувальник був оснащений п'ятьма точками підвіски озброєння: однією підфюзеляжною і чотирма криловими . Для збільшення тривалості польоту могли використовуватися три ППБ . На літаку передбачалося встановити спеціально для нього розроблену прицільно-навігаційну систему.

Розрахункова максимальна швидкість польоту С-6 при землі - 1400 км/год, на великій висоті - до 2500 км/ч. Розрахункова злітна маса - 20000 кг, маса бойового навантаження - 3000 кг.

Проектування Т-6 розпочалося в 1965 р.

Першу дослідну машину, що отримала позначення Т-6-1, побудували до літа 1967 року. У силовій установці літака використовували два нових маршових двигуна Р-27Ф2-300 (створений в ОКБ С. К. Туманського для МіГ-23 та встановлювався на його перших серійних зразках) з форсажною тягою по 7800кг, і чотири підйомних двигуна РД-36-35 тягою по 2350 кг. Підйомні двигуни встановлювалися у фюзеляжі з нахилом вперед, попарно по обидва боки силового шпангоута кріплення основних опор шасі.

У ХЧФ між відсіками маршових двигунів кріпився контейнер гальмівного парашута, а з боків сопел - гальмівні щитки. Для Т-6 була спроектована нова кабіна екіпажу, в якій пілот і штурман-оператор розташовувалися поруч (по типу кабіни F-111).

Літак, скомпонований за схемою високоплана, мав трикутне крило зі зламом по передній кромці, як на перехоплювачах Су-15 одинадцятої і більш пізніх серій. Встановлений за віссю фюзеляжу стабілізатор виконанийсуцільноповоротним з незалежним приводом кожні

На Т-6-1 вперше застосований кіль нетрадиційної для ОКБ Сухого форми - з великим подовженням і звуженням.

Шасі виконано за триопорною схемою з носовою керованою стійкою.

Всі стійки шасі монтували на фюзеляжі і мали спарені колеса, що дозволяло експлуатувати літак з грунтових ЗПС . Бомбардувальник тепер вже мав шість вузлів підвіски озброєння: два підфюзеляжні і чотири крилових. Злітна вага літака - 26100 кг.

2 липня 1967 шеф-пілот ОКБ В. С. Ільюшин вперше підняв у повітря новий бомбардувальник. Т-6-1 планувалося показати на авіаційному святі в Домодєдово, але через недостатню облетаність машини замість неї продемонстрували літаючу лабораторію Т-58ВД. Протягом 1967 - 68 рр.. льотчик-випробувач Е. С. Соловйов, проводив всебічні випробування нового літака.

Однак, у зв'язку зі зміною вимог ВПС до фронтового бомбардувальника, роботи з Т-6-1 незабаром були припинені і ОКБ сконцентрувала зусилля на розробці бомбардувальника з крилом змінної стріловидності. Країні був потрібний літак, призначений для нанесення ракетно-бомбових ударів в простих та складних метеорологічних умовах, вдень і вночі, у тому числі на надмалих висотах з прицільною поразкою наземних і надводних цілей в режимі ручного і автоматичного управління, зі спеціальною апаратурою, що дозволяє йому здійснювати політ з огинанням рельєфу місцевості на висоті до 200 метрів зі швидкістю 1320 км/ч. Т-6-1 надалі використовували як літаючу лабораторію для відпрацювання систем і устаткування проектованого бомбардувальники (до 1974 р. на ньому було здійснено більше 320 польотів). Наразі літак експонується в музеї ВПС в Моніно. 1966 спочатку під тим же шифром Т-6, а в подальшому - Т-6-2И (2-й примірник Т-6 із змінною стріловідностю крила). Випробування цього літака тривали 6 років, але рішення про запуск нового бомбардувальника в серію під індексом Су-24 було прийнято на першому році іспитів, коли стали очевидними його переваги перед Т-6-1.

Наприкінці 1970 злетів третій дослідний прототип Т-6-3И, а влітку 1971 р. - Т-6-4И. Протягом декількох років перші серійні машини проходили військові випробування. З 1973 р. почалася експлуатація Су-24 у стройових частинах, а в 1975 літак був прийнятий на озброєння радянських ВПС.

Виробництво

Випуск тривав до 1993 р., було побудовано близько 1200 Су-24 різних модифікацій.

У процесі виробництва в конструкцію Су-24 вносилися зміни. Навіть перші серійні машини відрізнялися від Т-6-2И, зокрема, крилом, збільшеним за розмахом і площею. Надалі за результатами випробувань змінили форму ХЧФ. Контейнер гальмівного парашута перенесли в основу кіля. Збільшили закінцівки кіля з метою розміщення антен додаткового радіоелектронного обладнання.

Спочатку серійні Су-24, аналогічно дослідним машинам, мали шість точок підвіски озброєння. Вага бойової навантаження була обмежений 7000 кг. У процесі виробництва на одному з літаків встановили сьому, а згодом і восьму точки підвіски озброєння. Після успішних випробувань цієї машини серійні Су-24 стали випускатися з вісьмома точками підвіски озброєння. Вага бойової навантаження зросла до 8000 кг.

У війська

Авіабаза в Черняхівському (Калінінградська область) однією з перших прийняла серійні Су-24. З цього аеродрому бомбардувальники можна було швидко перебазувати в НДР, Польщу, Чехословаччину і реально загрожувати військовим об'єктам НАТО в будь-якій точці Європи.

Пізніше Су-24 надійшли до групи радянських військ у Німеччині, до Північної (Польща) та Південну (Угорщина) групи радянських військ.

За інформацією з різних джерел деяку кількість Су-24 мають у себе Білорусь, Узбекистан, Таджикистан і Азербайджан.

Від Су-24 до Су-24М

Виробництво Су-24М почалося в 1978 р. Антенистанції попередження, як і раніше, розташували в радіопрозорихобтічниках трикутної форми. У процесі виробництва на верхнійповерхні центроплану з'явилися аеродинамічні гребені, що збігаються зпілонами підвіски озброєння. Спочатку гребені мали заокруглені кути івиконували тільки функції аеродинамічних перегородок, але з досвіду веденнявійни в Афганістані їх модифікували: гребенях надали прямокутну форму,в них змонтували пристрої для відстрілу ІК-пасток, що захищають літаквід ракет з ТГС. Однак на призначених для радянських ВПС Су-24М пізніхсерій аеродинамічні гребені відсутні, зберігшись лише на експортномуваріанті літака. Установка на бомбардувальнику прицільно-навігаційної системи ПНС-24М істотно підвищила його бойові можливості. Ця система в поєднанні злазерно-телевізійної прицільної станцією (різні моделі цієїстанції встановлювалися і на інших фронтових бомбардувальниках - МіГ-23БК, МіГ-27к) забезпечила можливість застосування нової зброї - керованихракет з лазерними і телевізійними головками самонаведення. Змінилосярадіозв'язковим і радіонавігаційне обладнання літака. У кабіні екіпажувстановлені індикатори нового типу. Значно підвищило бойові можливості бомбардувальника і оснащення йогосистемою дозаправки паливом у польоті. Заправка Су-24М у польоті можепроводитися не тільки від спеціалізованого заправник Іл-78, а й віданалогічного Су-24М, оснащеного підфюзеляжному УПАЗ УПАЗ-А (в данийчас система застосовується і під час дозаправки в повітрі винищувачів Су-27). Кодове позначення НАТО - Fencer-D. Су-24МР призначений для виконання розвідки в інтересах командуваннясухопутних військ і фронтової авіації, а на приморських напрямках - військово -морського флоту. Літак забезпечує комплексну повітряну розвідку вдень івночі в різних погодних умовах на глибину до 400 км від лінії фронтупри сильному протидії засобів ППО супротивника. Оснащений бортовимкомплексом розвідки БКР-1, що забезпечує високу вірогідність виявлення ірозпізнавання військових об'єктів, у тому числі замаскованих і помилкових. Ускладу комплексу входять засоби радіолокації, інфрачервоної,телевізійної, лазерної, радіотехнічної та радіаційної розвідки,фотоапаратура для панорамної і перспективної зйомки. Управління цимизасобами може здійснюватися автоматично або вручну. Су-24МР не маєаналогів серед закордонних тактичних розвідників по комплексностіодержуваної розвідувальної інформації. Наприклад, у ВПС США літак RF-4C,що становить основу тактичної розвідувальної авіації, не оснащенийзасобами лазерної та радіаційної розвідки. У носовій частині літака під радіопрозорі обтічником змонтована РЛСбічного огляду. На нижній поверхні фюзеляжу є вікна дляпанорамного АФА АП-402М (в носовій частині), перспективного АФА А-100 (закабіною екіпажу) та ІЧ-системи (у центральній частині фюзеляжу). Встановленоряд додаткових антен спецобладнання. Апаратуру лазерної, радіотехнічної та радіаційної розвідки Су-24МР несеу підвісних контейнерах. Залежно від польотного завдання під фюзеляжемможе втомилася?? ється контейнер з лазерною разведаппаратурой абоконтейнер з апаратурою радіотехнічної розвідки, під правоюконсоллю крила - малогабаритний контейнер з апаратурою радіаційноїрозвідки. При цьому на пілоні під лівою консоллю кріпляться дваракети ближнього повітряного бою з ІЧ ГСН Р-60 або Р-60М. Обробка та аналізрозвідувальної інформації на борту Су-24МР не здійснюється. Проявленийфотоматеріал скидається з літака, інші розвіддані оперативнопередаються на наземний дешіфровочний комплекс з широкосмугового івузькосмугового радіоканалах. У зв'язку з установкою різноманітних розвідувальних систем демонтувалиапаратуру керування озброєнням, тому роль ударного літака Су-24МРвиконувати не може. Зовнішня підвіска розвідувальної апаратури обмежилаі максимальну швидкість польоту до 1200 км/год (на висоті 200 м). Літакзамінив у військах тактичні розвідники Іл-28Р, Як-27Р, Як-28Р і МіГ-21Р. В даний час Су-24МР, поряд з різними модифікаціями МіГ-25РР,є основним тактичним розвідником російських ВПС. Кодовепозначення НАТО - Fencer-E. Літак Су-24МП Су-24МП. На базі Су-24М в 1976 р. почалося проектуванняспеціалізованої модифікації літака - Су-24МП (постановник перешкод). Уяк прототипи використовувалися Т-6М-25 і Т-6М-35, які післядоробок стали іменуватися Т-6МП-25 і Т-6МП-35. Перший політ цієїмодифікації літака відбувся у грудні 1979 р. Новий постановник перешкодзамінив у військах Як-28ПП, у порівнянні з яким Су-24МП має не тількибільш високі ЛТХ, але й значно більші можливості з придушенняелектронних засобів супротивника. Су-24МП зовні відрізняється від вихідного бомбардувальника наявністю невеликогообтічника під носової радіопрозорі частиною фюзеляжу. Станція, що створюєактивні перешкоди радіолокаційним засобів супротивника, розташовується впідвісній контейнері під фюзеляжем. Постановник перешкод не призначений для дій по наземних цілях. Озброєння літака складається з вбудованою шестиствольних гармати і 2-4самонавідних ракет повітряного бою типу Р-60 або Р-60М. За даними Russian Aviation Gallery побудовано всього 12 літаків Су-24МП. Кодове позначення НАТО - Fencer-F. Літак Су-24МК Су-24МК. Довгий час Су-24/24М поставлявся виключно за радянських ВПС. Однак наприкінці 80-х років бомбардувальник вступив у дружні Радянському Союзу арабські країни. Експортний варіант літака Су-24МК (комерційний) відрізняється від Су-24М тільки апаратурою державноговпізнання, його ЛТХ повністю відповідають характеристикам Су-24М. Першийполіт експортної модифікації бомбардувальника відбувся в 1987 р., а першусерійний зразок випущений в 1988 р. За повідомленнями західної преси, близько 20 літаків Су-24МК поставлені в Сирію, 15 - у Лівію, 24 - в Ірак. | Характеристики | Су-24 | Су-24М | | Розмах крил, м * | 10,366/17,638 | | Довжина фюзеляжу, м | 22,67 | 24,53 | | Висота на стоянці, м | 5,92 | 6,193 | | Площа крила, кв.м * | 51,024/55,168 | | Тип двигуна | АЛ-21Ф3 | | Тяга двигуна на форсажі, | 2 х 11200 | | кгс | | | Маса порожнього літака, кг | 21150 | 22300 | | Маса нормальна злітна, | 34830 | 35970 | | кг | | | | Маса перевантажувальна | 37900 | 39570 | | злітна, кг | | | | Максимальна швидкість, км/год | 2120 | | Крейсерська швидкість, км/ч | N/A | | Практична стеля, м | 17000 | | Радіус дії, км ** | 600/N/A | 560/1250 | | Розгін, м | N/A | 900 | | Пробіг, м *** | N/A | 850/1300 | | N/A - немає даних | | * Мінімальний/максимальний | | ** Без/с ПТБ | | *** Без/с гальмівним парашутом | (боєзапас 500 снарядів); на 8-ми точках підвіски: кероване ікоректовані озброєння класу (ракети Х-23, Х-23М, Х-28, Х-25МР, Х-25мл, Х-29Л, Х-29Т, Х-31П, Х-58У, Х-58Е, Х-59; авіабомби КАБ-500л, КАБ-500КР, КАБ-1500л); некероване озброєння (авіабомби ФАБ- 100, ФАБ-250, ФАБ-500М62, ФАБ-500М54, ЗБ-500Ш, ЗБ-500ГД, РБК-250, РБК-500, НКРСами С-5, С-8КО, С-13т, С-13ОФ, С-24Б, С-25ОФ, С-25ОФМ); керованеракетне озброєння класу (до 4 на Су-24/24М і до 2 на Су- 24МР/МП ракет Р-60 або Р-60М). У семи точках можуть підвішуватисяконтейнерні системи типу КМГУ, в 3-х - підвісні гарматні установки СППУ-6з рухомою шестиствольних гарматою 9А-620 або 9А-768 калібру 23 мм збоєкомплектом 400 снарядів у кожній. Максимальна маса бойової навантаженнялітака - 8000 кг. Екіпаж: 2 чол.: Льотчик та штурман-оператор.

В роки незалежності України

В Україні, згідно з оцінками західних експертів, на 1.01.1992 р. налічувалося близько 270 (наприклад, в складі ВПС Росії на початок 1993 року перебувало 540 літаків Су-24) різних модифікацій.

Лише на Західній Україні на момент отримання Незалежності Су-24-і були дислоковані на таких аеродромах:

• Овруч (розформовано)
• Черляни (розформовано)
• Дубно (розформовано). При цьому, скажімо, в Дубно 1/3 літаків розміщувалася у залізобетонних обвалованих ґрунтом ангарах, що могли витримувати ядерний удар. Нині передано в оренду фірмачам, які там тримають майстерні, СТО, автошроти і склади будматеріалів.
• Луцьк (розформовано)
• Старокостянтинів (розформовано)
• Коломия частково літаки переведені саме туди.

Подробиці на сайтах

• осійська Вікіпедія
• В українських рефератах

Виноски

Ця стаття редагується автором. Будь-ласка, не редагуйте цю статтю зараз, щоб уникнути конфліктів при редагуванні.