ЗІЛ-131
ЗіЛ-131, чи ЗИЛ-131 [1] (так, Ви не помиляєтеся - не наш український КрАЗ, а саме расовомоскальський ЗИЛ-131) на сьогодні є самим масовішим пепелацом українського війська.
Зміст
Як все починалося[ред.]
ЗИЛ-131 - армійська вантажівка Московського автозаводу імені Ліхачова, основна модель. Була заміною вантажівки ЗИЛ-157. Значна частина цих машин робилася для Радянської Армії.
Хто не знає ЗіЛа-157? В народі "Мормон". Пепелац-тренажер. Маса майже як у Краза, а гідропривода керма - зась; за два роки служби солдатик-воділа підкачував м'язи, Арні нервово палить в кутку. Народ казав (брехали, як завжди), що Мормон - потомок славнозвісного пендосівського "Студебекера", але слід поглянути по черзі на "Студебекер", "Мормон", і в очі тому, хто казав таку маячню - і все ставало на свої місця, навіть крапки над "І".
Їхав по любому лайні, хоча і повільно. Давно вже застарів. Хоча на "ДЗ" і в українському війську Мормонів ще тьма-тьмуща, поїдьте, приміром, у Лютіж, що на північ від Києва - там на базі зберігання їх ого-го!
Але тут - не про Мормон, тут про 131-ший.
Кузов - дерев'яна платформа з відкидним заднім бортом у ґратах бічних бортів передбачені відкидні лавки на 16 посадочних місць, є додаткова середня знімна лавка на 8 місць, кузов накривається тентом на встановлювані дуги.
Історія і модифікації[ред.]
ЗИЛ-131 випускався з 1966 до 1986 (так, аноне, двадцять років - і це без лулзів), в 1986 році з'явився модернізований варіант - ЗИЛ-131Н. Модернізований варіант випускався як з карбюраторним двигуном (ЗИЛ-131Н), так і з різними дизельними двигунами (ЗИЛ-131Н1 і ЗИЛ-131Н2).
Для ЗИЛ-131 (ЗИЛ-131Н) існували основні варіанти машини: (з лебідкою і без неї).
Автомобіль з неекранованим негерметичним електроустаткуванням позначався ЗИЛ-131А, а з 1986 року робився як ЗИЛ-131НА - це, як ти, аноне, розумієш, до війська ніякого відношення не має, хіба на них ставили патівени для перевезення зеків, але це вже до чекістів.
Сідельний тягач ЗИЛ-131В, а ЗИЛ-131НВ - випускався з 1986 року. Повноприводний автопоїзд ЗИЛ-137-137Б (10x10), що складався з сідельного тягача ЗИЛ-137 і двовісного десятитонного напівпричепа з активними осями ЗИЛ-137Б.
Для холодного клімату ЗИЛ-131С, ЗИЛ-131НС, ЗИЛ-131АС, ЗИЛ-131НАС, ЗИЛ-131НВС. При -40 за бортом, якщо їхати далеко, можна їхати в одній сорочці.
Також великий об'єм у виробництві займало шасі для монтажу різного спеціального устаткування.
На шасі Зил-131 випускалися паливозаправники АТЗ-3,4-131, АТЗ-4,4-131, АТЗ-4-131, маслозаправники МЗ-131, автоцистерни АЦ-4,0-131, АЦ-4,3-131 - у пожежників.
Виробництво ЗИЛ-131Н в Москві було припинене в 1994 році у зв'язку з початком випуску ЗИЛ-4334, хоча до українського війська це вже відношення мало таке, як "Ока" до "ЛуАЗа"
У війську[ред.]
Все, що не влазило в Шишигу, але для нього було жаль Урала - все це пхалося до КУНГів ЗіЛів-131.
Як було вже сказано, предком 131-го вважається Мормон, а до нього були ЗіС-5, ЗіС-6 і "Студебекер". Проклавши лоґічного ланцюжка, стане зрозуміло, що на 131-й ставили УСІ вундервафлі, що вміщалися на його платформі; а якщо не вміщалися - то вундервафлю тягнув 131-тягач сідловий.
Оскільки ми тут з Вами просто Військо безосібне, а не ракетники-танкісти-артилеристи, в якості прикладів вундервафель наведемо картинки - а за ТТХ - вйо на Вікіпедію.
Отже, обіцяні приклади.
У Совку була вельми розповсюджена радіорелейна станція Р-409. Їздила вона як на Мормоні, так і з величезним успіхом на ЗІЛ-131.
Далі:
- Радіостанції середньої потужності Р-140, їм на заміну Р-161 (-А2, -А2М, -ПУ...) - по 1 шт.
- Радіостанція великої потужності Р-136М - чи 3 х ЗІЛи, чи 2 х Урали + ЗІЛ
- Телефонні апаратні П-242, П-244 та їх багаточисельні модифікації, часом навіть кроси П-245, П-246 та П-247 (чому "часом", бо були варіанти і на Шишигах).
- Апаратні ущільнення П-257-12к, -24К
- Телеграфні апарвтні П-238ТМ
- Станції електроживлення Е-351 безлічі модифікацій
- Пересувні майстерні АТО-..., МТО-...
Коротше, всіх їх разом з блекджеком і курвами over 9000.
Зв'язківець-кун має честь стверджувати, що до подібного сідла, як на картинці з пекарнею, успішно чіпляли радіоприймальний комплекс Р-361М. Правда, після спроб потягати його ЗІЛом по горам Афгану сабж випиляли, і замінили на "Поросятко" (назва з-за вкороченої бази тягача)- Урал-43201 чи 43202.
До речі, сабж - на відміну від Шишиги чи Урала (Камаз-4310 - той ні, той як Жигулі) - вельми зручний у керуванні; аж не віриться, що пепелац робився для військовиків, яким (Згідно Статуту) слід свідомо переносити усі тяготи і поневіряння військової служби.
ЗіЛівські військові лулзи[ред.]
В даному розділі ми не розглядаємо грубий тролінҐ типу "Принеси відро трансмісії", чи "Візьми кривий стартер - будемо збільшувати кліренс".
Мова піде саме про ЗІЛівські лулзи.
- Анон-випускник Рязанського автомобільного училища (одне з самих-самих за часів Совка!) пів-години лазив по кабіні 131-го після скромного прохання автора: "На схемі бачу запобіжники, а де вони в кабіні - не можу знайти". Військовики лазили рачки. Суть лулза в тому, що в сабжі вельми хитрі запобіжники. Їх аж (!) 3 - так, три на весь пепелац, і вони - це без лулзів - багаторазові. Зроблені по принципу, як термопара: коли в мережі КЗ, активний елемент гріється, і розмикає ланцюжок, потім застигає - і знов ланцюг замкнено. Себто, запобіжник не потребує заміни.
- Коли у ЗІЛі летить розривач-розподільник запалення (в народі "трамбльор"), в сабжі передбачили страшний дівайс - генератор імпульсів на транзисторах, кожен розміром з 5 копійок; ці самі імпульси сипляться з нього безладно, як іскри при зварюванні самим Євгеном Патоном. Жовнєж відкидає дроти з трамбльора, чіпляє їх до дівайса, і сабж на всіх 6 ведучих колесах з підстрибом херачить на базу. Лулз - подивитися в очі цьому самому жовнєжу (вчорашньому колгоспнику - водієві ГАЗона, де ТАКОГО НЕМА!) і запитати: "Синку, а це що за чорна залізячка?"
Широке застосування в народі[ред.]
Окрім того, що сабж в цілому радісно і з повизкуванням юзається різноманітними аматорами їзди по лайнам України, з ЗІЛа можна натягти різних ніштяків до своїх ластівочок, і просто "для дому - для сім'ї".
- Домкрат - двома 5-тонними ЗІЛівськими домкратами два українських козаки легко кИдають будь-якого ТАЗа[[2]] на бік (запаска під міждверну стійку; один тримає запаску, другий робить паси з домкратами), а далі - роби з ним, що хочеш.
- Тими ж домкратами можна витискати бетонні плити перекриття, балки, рами - незамінна штука на будівництві.
- Надута камера від ЗІЛівського колеса - перепливай хоча би Київське море в безвітряну погоду.
- З тієї ж камери виходить мало не тьма чудових мухобійок, так актуальних влітку у Позадуппі, а також безліч різних сантехнічних прокладочок.
- Фари підходять до ЗАЗа аж до 968-ї "сороковки" включно, і ТАЗів до "Шахи", тільки прокулупати треба дірочку під 5-вольтову лямпку габаритного світла.
- В ЗІЛівський водійський комплект входить хитрожопий торцевий ключик, яким чудово зкручувати гаєчку, що тримає кермо ТАЗа.
- З пневмосистеми ЗІЛа можна качати будь-які спущені колеса (все не вручну помпувать!?)
- З опалювача КУНГа, якщо це бензиновий варіант, свічка підходить до пічки Жужика, а сам опалювач в цілому обігріє Вам любий гараж / майстерню / бутік.
- Якщо Ви - щасливий володар бодай не цілого ЗІЛа, а лишень КУНГа з нього - це вже Вам і є готовий хлівець на дачній ділянці, куди можна натягти безліч всілякого дачного лайна; а ще, якщо КУНГ не роздірібанений попередніми Ґаздами, в його комплекті - і сокирка, і ломик, і лопатка, і пилочка типу "Дружба-2"
- Зілівський паливний бак, ретельно вимитий і покритий бітумною мастикою, щоб його найкраще гріло сонце, а сам бак не іржавів, з причепленим до нього 0,5-обертовим краником і лійкою на 4 стійках - готовий літній душ на тому таки дачному подвір'ї