Західний діалект

Західний діалект зформувався в ході відособленого проживання населення Західної України під владою Польщі та Австро-Угорщини

Льві́вська ґва́ра

Льві́вська ґва́ра - (також льві́вський го́вір; пол. gwara lwowska) — міська говірка, урбаністичний лінгвофеномен, що сформувалася у Львові в результаті змішання південно-західних говорів української мови та польської мови, зі значними домішками німецької та єврейської лексики за часів австрійського та польського панування. Була популярною у батярів. На думку деяких польських дослідників — «культурна» складова південнокреського діалекту польської мови на відміну від «плебейської» складової — «балаку».

Львівську ґвару інколи поділяють на три види:

• на українській основі,
• польській
• та єврейській (жидівський) — відповідно до переважання запозичень з певної мови - [1]

Історія

Львівська ґвара виникла за часів Австро-Угорщини, проте найбільшого розквіту набула в першій половині 20 століття, за часів приналежності Львова до Польської республіки. Завдяки розвитку радіо і газет вона була популяризована на всю країну. У 1920-х—1930-х роках вона використовувалася, зокрема, Вітольдом Шольгінею (пол. Witold Szolginia, автор книг про Львів, сценарист Львівського польського радіо), Мар'яном Гемаром (поетом, сатириком, піснярем), Адамом Голянеком (письменником-фантастом, публіцистом).

Ґварою з 1933 до 1939 року виходила до загальнопольського ефіру регулярна популярна передача львівського радіо «На веселій львівській хвилі» (пол. Wesoła lwowska fala), яку вели її автори — польські актори Генрік Фоґельфанґер (пол. Henryk Fogelfanger, Тонько) та Казімеж Вайда (пол. Kazimierz Wajda, Щепцьо). Ними ж була складена відома пісенька «Тильку ви Львові».

Після Другої світової війни, коли більшість населення міста була винищена, депортована чи переселена, ґвара поступово виходила з вжитку у Львові, де вона сьогодні зустрічається лише фрагментарно, витісняючись літературною українською мовою[2]. Разом з цим, говірка використовувалася репатріантами зі Львова в західних районах Польщі, куди їх масово переселяли

У 2000-х роках стали помітними заходи зі збереження та відродження ґвари у Львові. Так, у 2002 році вийшла збірка «Тильку ві Львові» Віктора Морозова та „Батяр-бенду «Галичина»“, до якого ввійшли переспівані пісні львівських батярів, [2] виконані говіркою.

Приклад тексту

з використанням львівської ґвари на українській основі:

„

Старий мій ни роби, вчорай був в магістраті за роботую. Казали му метрику на польске принести, ту дадут паньствову пусаду: вулиці замітати. «А наразє руботи для кабанув німа!» А нидучикані ваши! Ней вас Памбіх скари! Абисьти нугами пунатєгали! Жибисьти скапали, як свічка! Жибисьти го призидентум зрубили, то метрикі на ваши ни пиринисе! Я сі ни хвалю, Павлова, али я ни з тих, жиби за пару шустук цапуви душу занесла. Я ни Юуцька, жи за пуліцая вийшла! А то ферняк на ґвінт, вибалуши сліпакі, накрути куркоцьонґів, шнуруї як ґрабіна. І мисли, жи Бога за ноги злапала — пані пустирункова. Морда на глянц, шпануї на теби з вінкля і — «Пу хамску до мні ні балакаць!» Ярослав Рудницький, «Міхалова зи Знисінє», 1943

“

Віршик

Тільку ві Львові

Най єнші шукають на вербах грушок

В Мюнхені, Парижі, Торонті,

Мене ж Бог боронить від хибних думок,

Зі Львова я ані на крок.

Бо де ще є людєм так файно, як ту,

Тільку ві Львові.

Бо де ще зубачиш таку красоту,

Тільку ві Львові.

Ховаймо на спід тягар наших бід,

І в Штати нема чо тікати.

Таж пиво у нас холодне, як лід,

Дівчата солодкі, як мід.

Якби ще десь раз я вродитисі вмів, то

Тільку ві Львові.

Так люблю той Львів, що бракує ми слів.

Львів то є Львів.

На світі є Відень, Гонконґ і Нью-Йорк,

Я ж нігди туди не поїду,

Бо зроду не схильний до хибних думок,

Зі Львова я ані на крок.

Бо де ще так файно є людям, як ту,

Тільку ві Львові.

Бо де ще зубачиш таку красоту,

Тільку ві Львові.

Ховаймо на спід тягар наших бід,

І в Штати нема чо тікати.

Таж пиво у нас холодне, як лід,

Дівчата солодкі, як мід.

Бо де ще зубачиш таку красоту,

Тільку ві Львові.

Роздінут, роззуют, ще й писок наб'ют

Тільку ві Львові.

Якби ще десь раз я вродитисі вмів, то

Тільку ві Львові.

Так люблю той Львів, що бракує ми слів.

Львів то є Львів. [3]

У Львовi скрiзь кажуть

У Львовi скрiзь кажуть "мiд". А ще питаються: "ту свобiдно?" А пояснюючи дорогу, кажуть "дiйдете до перехрестя, а там будете си переходили на другий бiк вулицi".

Про відмінности

Є iстотнi вiдмнностi у фонетицi (зокрема неповний перехiд давньоукраIнського [о] у новозакритому складi в [i], як-от "вiвцi" = "вуцi, вюцi", "плiв" = "плюв"); вiдкритiсть голосних порiвняно з лiтературною мовою: "син" = "сен", "серце" = "сарце"; у лемкiвських говiрках давньоукранськi "ы" та "и" не злилися в "и", як у лiтературнiй мовi: "лити" = "лити", але "мити" = "мыти". Вплив польскоI мови призвiв у деяких лемкiвських та бойкiвських говiрках до наголосу фiксованому на передостанньому складi. Синтаксис вiдрiзняЕться вiдокремленням "ся": "Чого ся смiЕш?", допомiжним дiЕсловом у минулому часi (особливо у лемкiвських говiрках Словаччини: "коли сте прийшлы, я не спав сом". Щодо лексики, то багато запозичень з угорськоI, словацькоI. [4]

Особливості гуцульських говірок

Характерні особливості гуцульських говірок виявляються на різних мовних рівнях:

• фонетичному
  • (обнижена артикуляція фонеми е в наголошеній позиції — клеан “клен”;
  • ширша, дещо обнижена артикуляція фонеми и, що реалізується у звукові, наближеному до е — сеин “син”, же́ито “жито”;
  • зміна а, рідше давнього йа після м’яких приголосних в ’е, ’и, ’і — бойе́тси, йе́вір, ш’інува́ти;
  • вимова префікса ви- як ві- — ві́пити “випити”;
  • відсутність вставного ль після губних — ро́бйу “роблю” (але робле́ний),
  • збереження давньої м’якості р риба́рь, верьх і напівм’якості л — молоко́,
  • ствердіння кінцевих -сь, -зь — цес, кріз і ць, сь у суфіксах — молоди́ца, хло́пскій;
  • перехід м’яких приголосних ть, дь у кь, гь — к’е́шко “тяжко”, г’і́ука “дівка”;
  • відсутність подовжених приголосних — з’і́л’е “зілля”, вимова груп приголосних: до хв як ф — фіст; дн як нн — блу́нний “блудний”; бн як мн — срі́мний “срібний”; тль, дль як кль, ґль — ве́ртл’уг - ве́ркл’уг та ін.);
• морфологічному (наприклад, закінчення -оу, -еу в орудному відм. одн. іменників жіночого роду — це́р’квоу, земле́у;
  • збереження залишків форм двоїни — дві нозі́, дві йе́блуц’і; творення вищого ступеня прикметників за допомогою частки май — ма́й крашчий;
  • наявність енклітичних форм займенників — ми, ти, си “мені, тобі, собі”; мні, мйи, нйи “мене”; си “себе”;
  • дієслівні форми типу бере́т, несе́т; форми 3-ої ос. одн. і мн. дієслів другої дієвідміни з опущеним кінцевим -т, вони но́с’ие, сид’е́;
  • форми умовного способу дієслів з часткою бих — ходи́у бих; минулого часу дієслів типу ходи́усме, -сте; майбутнього часу типу му ходити, рідше — буду ходи́ти; афікс -ся (з варіантами -си, -с’и, -сі) може стояти як у пре-, так і в постпозиції.

У гуцульських говірках поширені усічені кличні форми імен з пропущеним післянаголошеним складом — Ю! “Юрку!”, Пара́! “Параско!” та ін. [5]

Словник галицького діалекту*

Алярм – сигнал, тривога

Амбулянс – медична допомога, ще - наґла поміч

Андрус – злодій

Андрути – вафлі

Багнет – він і в дупі багнет - моск. штик

Балакати – говорити (балак – розмова)

Бальон – повітряна куля

Бамбетель – кімнатна лавка зі спинкою

Баняк – каструля

Батяр – шибеник, хуліган; коротше, роз'їбай; у староукр. джиґун

Бздура – нісенітниця

Бігме – заприсягтися, поклястися, забожитися

Біня – дівчина

Брама – ворота

Бусько – лелека

Вар’ят – божевільний

Вельон – фата молодої

Виходок – вбиральня

Вуйко – дядько

Вуйна – тітка

Галіція – Галичина

Гальба – кухоль

Гара – горілка (або самогон)

Гонор – честь

Гречний – ввічливий

Гуляти – танцювати

Ґазда – господар

Ґаляретка – желе, мармелад

Ґудз – вузол

Дедьо - тато

Дефіляда – парад

Дзиґар – 1. сигирета 2. годинник (Дзиґарок)

Дупа – срака

Жовнір, жовнєж – солдат, воїн

Забава – свято, танці

Заліско – праска (утюг)

Зафундувати – виставляти

Захцянка – бажання

Зимно – холодно

Зупа – cуп

Камізелька – жилет, безрукавка

Канапа – диван

Канапка – бутерброд

Калапуцькати – мішати

Карамболь – зіткнення

Кашкіт (кашкет) – кепка

Каштелян – комендант

Квасний – кислий

Келих – чарка

Кнайпа – бар, кафе, ресторанчик, забігайлівка; в минулому - шинок

Кобіта, кобєта – жінка, дівчина

Колєжанка – товаришка, колега жін.

Креденс – шафа зі скляними дверцятами

Кремпуватися – соромитися

Кримiнал – тюрма

Криж – полотно, сукно, відріз тканини

Крижі – нижня частина спини

Криївка – таємне сховище

Кріс - рушниця

Ксьондз – священник

Кумпель – товариш

Куцати – блювати, ригати

Куця – свиня

Легінь – юнак

Летовище – аеропорт

Лєгуміна – десерт

Локаль (льокаль) – 1. ресторан, шинок 2. Квартира

Люстро – дзеркало

Люфа – дуло

Льох – підвал

Льоха – свиня (яка має народити)

Мандибурка - картопля

Мантилепа – неохайна людина

Маринарка – піджак

Марципан – делікатес

Морва – шовковиця

Москаль – росіянин

Мешти – туфлі, взуття

Нагла поміч – швидка допомога

Нагнітки – мозолі

Нарваний – наглий

Небіжчик – покійник

Нездалий – непридатний

Ногавиця – штанина

Обійстя – подвір’я

Обмова – плітки

Обрус – скатертина

Одір (вогір, оґєр) – некастрований кінь

Оздоба – прикраса

Оферма – незграба

Пательня – сковорідка

Пацьорки – намисто

Паця’ – порося

Пащекувати – грубо говорити

Писок – рот, стулити писок – сидіти тихо

Пінда – дівчина-підліток

Пляцки (пляцок) – солодкий періг або деруни, картопляники

Покій – кімната

Помарніти – схуднути

Презент – подарунок

Проплі – перхоть

Прятати – прибирати

ПублІка – шльондра

Пуделко – коробочка

Пулярус (полярес) – гаманець

Пуцувати – чистити

Пуцька – прутень, статевий член

Рандка (рантка) – побачення, зустріч

Ревізія – обшук

Рейвах – розгардіяж, бардак

Ресторація – ресторан

Ринва – стічна труба

Ровер – велосипед

Ружа – троянда

Румегати – жувати, пережовувати

Рура – труба

Склєп – магазин

Слічний (шлічний) – гарний, симпатичний

Смарувати – змащувати

Сподні – спідні штани, кальсони

Статечний – пристойний

Стирка – повія

Стрийко або Стрий – брат тата

Стрих – горище

Табака – піхва

Трафунок – випадок

Файка – люлька

Файно – добре

Фармація – аптека

Фацет – парубок

Фест – швидко

Філіжанка – горнятко

Фіра – віз

Фірман – їздовий, "водій" возу

Фіранка – гардина (рос. штори)

Фоса – рів

Фотель – м’яке крісло

Фрезура (фризура) – зачіска

Фузія (фузея) – гармата

Цівка – струмінь (води)

Цімбор – приятель (цімборка – приятелька)

Ціхо (ціхутко) – тихенько

Цукерня – кондитерська

Цьомати – цілувати

Цьотка – тітка

Чуприна – шевелюра

Шваґро (швагро) – чоловік сестри

Шлях би тебе трафив – лайка, побажання наглої смерти

Шпацирувати – прогулюватися

Шпиталь (рідко госпіталь) – лікарня

Шпрехати – говорити

Штинь – сморід

Штрика (штрека) – залізна дорога

• – тут галицькі слова, не лише львівські - [6]

На Поліссі

Основна стаття: Полішуки

• 1) Відповідно до етимологічного [о] в новозакритих складах під наголосом виступають здебільшого монофтонги [у], [и], [і], [іи] (кун’, вул, кин’, вил, кіин’, віил, кін’, віл та ін.), хоч у пн. говірках цієї групи, а також у надбузько-поліських зустрічаються ще й дифтонги [уо], [уе], [уі], (вуол, муой, вуел, муей, вуіл, куін’ та ін.), які помітно витісняються монофтонгами, зокрема й [ÿ] (вÿл, мÿй та ін.);
• 2) на місці етимологічного [е] в новозакритих складах під наголосом також виступають звичайні монофтонги [у], [ÿ], [и], а частіше [і] (прин’ýс, прин’ÿс, прин’íс, жíнка, піч, шіст’, с’ім та ін.), хоч у надбузько-поліських говірках зустрічається ще дифтонг [іе] (хміел’ та ін.);
• 3) давній [Ђ] як у наголошеній, так і в ненаголош. позиції заступається тепер монофтонгом [і] (сн’іг, с’іно, л’іс, л’ісá та ін.), хоч у ненаголош. позиції може бути й [и] (мишóк, писóк та ін.)
• Проте в ряді говірок, зокрема в деяких північніших і в надбузько-поліських, під наголосом зустрічається ще й дифтонг [іе] чи [ие] (с’и́ено, л’іес, т’и́есто та ін.);
• 4) у ненаголош. позиції [е], [и] зближуються (сеилó, теипéр, пос’íйиш та ін.);
• 5) ненаголошене [о] зближується з [у] (гуолýбка, куожýх та ін.);
• 6) поширені звукосполуки [гі], [кі], [xi], поряд з [ги], [ки], [хи], зокрема в пн. частині цих говірок (рокí, мурахí, нóчі та ін.);
• 7) дзвінкі приголосні в серед. слів перед глухими і в кін. слова втрачають повністю або частково свою дзвінкість (сóлотко, сóлодко, д’íжка, моурóс, сат та ін.); 8) поширеність приставних приголосних [в], [г] (гоувéс, гóко, вýлиц’а, вýсил’ниц’а та ін.);
• 9) у більшій частині говору наголош. звук а після м’яких і шиплячих приголосних переходить в е (вз’еў, д’éкувати, т’éжко, душ’е); 10) у пн. частині говору в е переходить наголошений а після й (йéма, йéгода, йéблуко).

Граматичні риси

• 1) поширеність закінчення -ови, -еви в дав. в. одн. іменників ч. р. (си́нови, брáтови, дýбови, конéви та ін.);
• 2) наявність закінчення -и в дав. і місц. в. одн. іменників ж. р. як м’якої, так і твердої групи (ви́шни — на ви́шни, ли́пи — на ли́пи та ін.);
• 3) уживання паралельних закінчень -ам, -ах і -ом, -ох у дав. і місц. в. мн. іменників ч. р. (волáм — волóм, столáм — столóм та ін.);
• 4) наявність інф. форм на -ти і -чи, як у пд.-зх. діалектах (ходи́ти, носи́ти, могчи́, пеи(к)чи́ та ін.);
• 5) наявність складених форм майб. ч. недок. в. типу буду ходи́ти і му ходи́ти;
• 6) у ряді говірок, зокрема в надбузько-поліських, поширені складені форми майб. ч. типу ходи́лис’мо, ходи́лис’те, а також ходи́лихмо, бýл’іхмо (у деяких надбузько-поліських);
• 7) поширеність, як і в пд.-зх. діалектах, іменникових утворень із суфіксом -иско відповідно до утворень із суфіксом -ишче в ін. поліських та пд.-сх. діалектах;
• 8) наявність ряду синтакс. конструкцій, спільних з пд.-зх. діалектами (типу нас булó двох, мен’í боли́т’ головá тощо) та ін.

• Особливістю З. г. є нашарування на пн. діалектну основу пд.-зх. діалектних рис. Найбільше пд.-зх. особливостей — у надбузьких говірках, найменше — у берестейських і пінських.  »

[7]

У цій Вікі

• Файно
• Кубанський діалект
• Наддніпрянський діалект
• Сайт рідного села
• Галицька змова

Ще і ще

• [8] - Словник-Галицького-гуцульсько-бойківського-діалекту
• [9]