Рівне
|
{{#if: | [[Категорія:{{{cat}}}]] }}
Рівне, у совєцькі часи Ровно - це, аноне, сумовите невелике місто, що неквапом розляглося трохи південніше Полісся, але, тим не менше, мало не повністю заповнене полішуками, що понабігали хто-зна звідкіля.
Що ми знаємо про Рівне?
Зміст
Перша згадка[ред.]
|
{{#if: | [[Категорія:{{{cat}}}]] }}
Як не дивно, перша згадка про Рівне відносить нас до далекого 1242 року.
Чим цей рік критичний і цікавенний?
За свідченням москальсиких вчених, Москва вже була (московити банячили з приводу чергового "ювілею", бо, начебто, 1149+850=1999; п'янка була люта, бабла витрачено - караул!). А от наші вчені доводять, що перші спомини про Москву - це 1272-1273 роки, коли став княжити "у Московському улусі" перший князь - васал Золотої Орди. [1]. А ДО НЬОГО не було такого улуса; НІХТО там не княжив.
Отже, станом на 1242 рік Рівне вже БУЛО, а Москва - навряд чи.
У той же 1242 рік, як твердять москалі, славний лицар, воїн і князь Олександр скоїв свій перший черговий ратний подвиг - зборов ганебних тевтонів на Ладозькому Чудському озері, за що і був в процесі нарєкомий Нєвскім (Ярославич отримав цей нік у 1240 році за битву зі шведами, як не дивно - на річці Нева), а ще пізніше - канонізований московицькою церквою у святі.
Ті ж самі наші вчені традиційно твердять, що це все хуйня, бо на 1242 рік було Олександру рочків так 11-13, і подвиг він свій здійснити не міг по причині малолєцтва, а також - бо в той самий рік пан Вільгельм де Рубрук спостерігав вище рєкомого Олександра в ставці хана у Сараї, що, як відомо, дюже близенько до Волги, але трохи задалеко від Нєви. Там княжич виконував почесну місію заручника, щоби його татко міг отримати грамоту від хана і княжити якимось Залещанським улусом, бо Московського улуса - правильно, аноне, - ще не було і в помині. [2]
Під Польщею[ред.]
За 40 км південніше від Рівного - ще менше містечко Остріг - резиденція, і основний зимовий палац князів Острозьких. Там же першодрукар Іван Федоров запиляв свою "Острозьку Біблію"; там же була відкрита і працює (поновлено за часів незалежності) Острозька Академія - серйозний виш європейського рівня.
Якщо Остріг від Рівного на південний схід, то Дубно (хто пише "Дубне") - це на південний захід. Так от, саме при облозі Дубна син Тараса Бульби Андрій забив на своїх, бо люто закохався у польську красуню. В процесі був жорстоко випиляний власним батьком ("чим я тебе породив - тим я тебе і вб'ю") - читайте Гоголя. Так от, весь заміс відбувався у літній резиденції князів Острозьких - у Дубенському замку, це виходить трикутник - 40 км і від Острога, і від Рівного.
У Рівному стоїть пам'ятник Тарасові Шевченку. Але то Володя Стасюк явно погарячкував. Пам'ятника-то він заваячив, але Тарас - як свідчать усі його біографи, торжествєнним маршем прокрокував якось через Дубно в напрямку Острога, а от у Рівне так і не зайшов - не було у ті часи Тарасові що робити у Рівному; дюже зачухане і провінційне було містечко, як на Великого Кобзаря. Самі круті тусовочні місця були - це пивзавод, і міська тюрма, любовно оспівана В.Г. Короленко у "Дітях підземелля". Це при тому, що сам Короленко навчався у гімназії (де зараз міський краєзнавчий музей), а так кохані ним діти підземелля розводили туберкульозні палички тут-таки, поряд, у закинутому замку якихось васалів князів Острозьких князів Любомирських, на місці якого нині плавають лебеді біля обласної бібліотеки.
Авторові здається, причина не стільки у безмежній любові рівнян до Кобзаря, скільки у тому, що коли зняли пам'ятника Леніну, з пів-року пробували довбати постамента. Хєра! Совєцький стратегічний бетон!. От, шоб добро не пропало, і забодяжив Володя пам'ятника Кобзареві - суворого такого монумента заліпив!
Ну, це ми трохи відволіклися від сюжету.
Перші і другі совєти[ред.]
- Совєтів було двоє.
Ні, не так. Було їх, звичайно, набагато більше. Але набігів совєтів на Рівне було два. Від того люди і казали - перші совєти, і другі совєти.
Перші совєти[ред.]
це коли у 1918 році Червона Армія воювала усих і вся. У Рівному був штаб Першої кінної Будьонного. Тут же засідали і чинили справедливий пролєтарський суд як самі москалі Будьонний і Ворошилов, так і їх інтернаціональні подєльнікі, від яких у Рівному лишився пам'ятник Олєко Дундичу, нині випиляний нах вдячними рівнянами.
У 1919 уїблан Ульянов-Лєнін наказав підписати Бресський мир, Волинь за яким знову відійшла до Польщі.
Веселуха цих років пов'язана з тим, що, коли совєти запиляли на належній їм східній Україні голодуху, що потім дістала назву голодомору, західні українці поперли ґамку для східних братів, і допорли її аж до Корця. А там совєцькі лицарі багнетами тикали у боки і дупи тим, хто намагався цю ґамку передати через прикордонну "колючку". Отака драма, аноне. Коли тепер москалі розказують, що "Велікій Сталін" однаково чморив і московський нарід, сміємо нагадати - Сталін особисто біля Корця не пхав у дупу багнета "хахлам", а робили це "прастиє русскіє сєльскіє парні" в чекісських картузах із синіми облямівками.
Другі совєти[ред.]
прийшли до Рівного — 17 вересня одна тисяча дев'ятсот дридцять дев'ятого року. Так - вулиця 17-Вересня - і називалася одна з вулиць Рівного до 1992 року.
Оспівана Короленком рівненська тюрма знову не лишилася без мешканців - комуняки свою справу знали туго.
Війна[ред.]
Отже, для Рівного війна почалася не у 1941, а, як писалося, 17.09.1939 року. Задрочені більшовицькими розстрілами і повішеннями "за шию, доки не помре", мешканці Рівного досить лояльно сприйняли прихід гітлерівців, але заміс обіцяв бути тривалим. Працівників розстрільних підвалів з московії змінили ахтунги з фатерлянду. Сцена та ж сама, дійові особи дещо інші.
При цьому - прикиньте парадокс - за два роки більшовики вже встигли наагітувати у комсомолію та вкп(б) (хто не загітовувався - забивали шомполами, вирізали, стріляли, вішали). І от на початок війни 1941 року уже були сім'ї, з яких чоловіків забрали до лав Червоної армії.
Німці випилювали усіх - членів родин вояків Червоної армії, совєцьких активістів, а коли випиляли - почали набирати заручників просто з інтеліґенції міста.
У цих умовах в місті діяли два ворогуючих підпілля - совєцьке (згадайте Павла Грачова, він же Пауль Зіберт, він же Ніколай Кузнєцов) і бандерівське.
Для підпільників з обох сторін Рівне було цікаве тим, що німчура у затишненькому облаштувала не хір собачий, а столицю всія України - рейхс-канцелярію Еріха Коха (у тій-таки будівлі, де була гімназія Короленка).
Коха Кузнєцов - при усіх стараннях - випиляти не зміг, але успішно випиляв кількох німчурівських ґенералів. При цьому, леґендарний развєдчик йшов на операцію, наперед знаючи, що німчура за кожного випиляє із заручників - мешканців Рівного, з розрахунку 1/10. Чим добрі парні із СС і займалися успішно.
Самого ж Кузнєцова випиляли братні бандерівці. Як - ніхто не знає. Більшовицька пропаганда стверджує, що на доблесного лицаря меча і кинджала з ГРУ наскочила ціла банда "буржуазних нацианалістав", і той з криками "Так не достамся же я нікаму!" підірвав і себе, і всіх присутніх на тусовці.
В подальшому так і тусувалися - бандерівці зрідка набігали з лісу, Еріх Кох рулив з кабінету, облаштованого у бувшій гімназії.
Все б нічого, та от 2 лютого 1944 року по вулиці Соборній (до 1992 - Леніна) з кровопролитними боями в місто увірвалася уже не Червона, а Совєцька армія, а разом з нею - Тувинські добровольці і навіть горно-стрілецька дивізія (які у Рівному гори? ХЗ!)
Війна тихим сапом покотилася на захід, славні чекісти методично дострілювали тих, кого не дострілили перші і другі совєти, а останнього бандерівця на Рівненщині виловили зі схрону - коли би Ви думали - аж у 1953 році.
Совєцькі часи[ред.]
У совєцькі часи в Рівному - що називалося на москальський лад Ровно - сталося чимало сумовитих і веселих подій, серед яких - щоб тобі, аноне, було цікаво, у 1964 році народився Югочка, а в 1973 пустили перший тролейбус.
Як Ти здогадався, аноне, Югочка народився не в сім'ї простого полішука, а в родині спочатку Другого, а трохи згодом Першого секретаря Рівненського обкому КПУ. Сам обком у рік народження Югочки знаходився ДЕ? - ПРАВИЛЬНО! Вірно, аноне - у тому таки будинку з колонами, де спочатку навчався Короленко, потім керував Українським фатерляндом Еріх Кох, а вже після виїзду обкому у спеціальний новий відбудований комплекс розмістився Рівненський краєзнавчий музей.
Оскільки в совєцькі часи метро у Рівному ніхто копати не думав, отже, такої слави, як Львівське метро, Рівному не зажити ніколи, поступово переходимо до років Незалежності.
Югочка зростав духовно і фізично, облмуздрамтеатр ставив нові вистави, РГРЗ - Рівненський газорозрядний завод - готувався стати "Газотроном" - місцем трудового подвигу Югочки, найбільший у Європі Рівненський льонокомбінат клепав таку джинсу, що Левай Страус разом з Лііі Купером нервово палили у кутку, мотогонщики на мотоціклах Хлиновський і брати Трофімови нагинали впополам всіх решту спідвеїстів Європи та світу - все йшло своїм шляхом до - як здавалося - хепі енду.
Аж раптом[ред.]
Виринули вуйки із Львівського метрополітену, і прийшли вони до головного мольфара, і почали творити Галицьку змову.
І зрозуміли рівненські полішуки, і не полішуки, що жити так більше не можна.
І підмовили галицькі вуйки Кравчука продовжити Галицьку змову у Біловезькій пущі, а рівняни разом з усіма іншими виходили на "живий ланцюг".
І стала Вільна Україна.
Роки незалежності[ред.]
І став Югочка простим інженером на "Газотроні", і повів Вілен Арутюнович (Авантюрович) Мартиросян 55 окремий Петраківський полк зв'язку ("мой полЬк!") 13 загальновійськової армії на Майдан, де ще стояв тоді Ленін; і прийняв той "полЬк!" Присягу на вірність Україні - перший в Україні прийняв. І поїхав Вілен Авантюрович засідати - спочатку до Москви, а потім - уже ґенералом - до Києва.
І вибрав тоді на загальних зборах шляхом відкритого голосування "мой польк!" командира свого - підполковника Бєркасова. А що не попитали вони у начальників із штабу армії, а ще бо посилав тих начальників Мартиросян далеко і надовго, злі стали начальники, і почали нагинати в Першому українськову польку усе, що тамечки шевелилося, а, що не шевелилося, почали нагинати теж, попередньо розшевеливши...
І розвалилися якось самі собою рівненські потужні совєцькі заводи. І радіозавод розвалився, і РЗВА став АВВ німецьким, і "Газотрон" не оминула участь та ж. А де був молокозавод Рівненський - зрівняли київські менаґери все "під ноль", і на місці його вибудували торгово-розважальний блядсько-увєсєлітєльний комплекс з блекджеком і курвами. І залишилися від рівненського славетного масла, і від сосисок рівненських лишень ящики з надрукованими написами, і не вірять продавчині київські, що там, де робили це масло, працюють нині, не покладаючи довгих струнких ніг, дівчата рівненські.
А ті, що не працювали, не покладаючи ніг, ті танцювали у ансамблях "Полісянка" та "Едельвейс", ніг своїх таки не покладаючи теж, а мазу в Рівному тримав тоді Валєра Коротков. Потім Валєра, добряче набравши бабла, поїхав до Лондонщини, що на Англії, а Рівне жило собі далі.
А інженери пішли - хто куди. Хто на рівненський базар - торгувати баксами-шкарпетками-сірниками-конденсаторами, хто до Польщі подався за довгим злотим та евро, а хто, як Югочка, став казати, що Кучма лайно - і подався у міністри МВС, бо попередник його, злякавшись помсти Ґолови Ґонґадзе, двічі з того переляку вистрелив собі у свою власну голову.
Отак і живе собі й нині місто партизансько-бандерівської слави, центр бандерштату Рівненщина місто Рівне.
І приїздив у Рівне Кучма, і кохав його Пасічник, і кохав Проффесор, і Йуля форсила у Рівному Фірташа на "Азоті", а у Рівному - Усім байдуже.
І хто думає, що настав пиздець всіх сподівань - не дочекається той...
НаВука Рівненщини[ред.]
З перевіреного істочніка повідомляють:
Не чекаючи, доки розгойдаються Британські вчені з їхніми нанотехнологіями, учені Рівненщини розпочали надтаємні роботи з винайдення нового баттхамера із впорядкування місцевого сленгу.
Цим визначним - безперечно - здобутком таємні лаборіянти внесли свій героїчно-патріотичний внесок у вдосконаленні секретної зброї усіх бандерівців під кодовою назвою Українська лайка.
Ось що конкретно повідомляє істочнік:
- Міні-словник на 360 найуживаніших на Рівненщині сленгових виразів видали у Національному університеті “Острозька академія”. Студенти закладу три тижні опитували перехожих у віці від 14 до 30 років. До Дня рідної мови вирішили показати його у Рівному.
- У словнику на 16 сторінках містяться студентський фольклор, Інтернет-меми та суто місцеві слова. Наприклад, “гваздіти” у селах Рівненського району означає “теревенити”, “гуня” - безвідповідальна людина.
- Проект вела кафедра журналістики та українознавства академії. Автори збірки опитували учнів, студентів та молодих спеціалістів, які вживають робочий жаргон. Збирали сленг у Рівному, райцентрах та селах Костопільщини, Острога, Кореччини, Гощі та Володимиреччини.
Серед найнезвичніших слів у збірці :
- Атмор – значне здивування
- Вгавгкатися – пізно зрозуміти суть справи
- Дракула – людина, яка набридає оточуючим, енергетичний вампір
- ЖЖ – жвачноє животноє, – нерозумна людина
- Заліпок – той, хто багато спить
- Зєлікі – долари США
- Їжак – людина, яка вирізняється поведінкою.
- Кафедра філософії – вбиральня, туалет
- Мітингайло – оратор, балакуча людина
- Моня – повільна людина
- Насильник – фахівець, викладач
- Парогуль – студент-прогульник
- Раха – незграба
- Тоха – розгублена дівчина
- Тутмос, тундра – дурень
- Фаня – елегантний молодий чоловік
- Хрестопиздень – лайливе прізвисько міліціонера
- Цямка – легко доступна дівчина
- Шрек – дивак або особа непривабливої зовнішності
- Щундра – дівчина, яка має складний характер
- Юкі-пукі – фантастично, неймовірно
- Юмперс – стильно вдягнутий чоловік
- Ющ – ненадійна людина
- Яга – жінка з невдалим макіяжем
Завідувач кафедри української мови Острозької академії Іван Хом’як каже, що сто років тому українці майже не вживали сленгу.
“У наших прадідів було усього п’ять лайливих слів – дідько, чорт, до біса, свиня і собака. При цьому часто додавали - “не при хаті кажучи”, - розповідає Іван Миколайович. – У моєму дитинстві молодь вживала такі слова як “чувіха” – дівчина, "лабати" - грати на музичних інструментах – це лексика покоління стиляг. На роботі та у сім’ї я сленгу не вживаю принципово”. На думку професора, державна політика в Україні не сприяє розвитку мови.
“Маємо закриття україномовних шкіл, скасування квот на україномовні передачі в ефірі теле-радіостанцій. Якщо так піде далі – не виключено, що за 50 років українська мова може зникнути, як явище” - [3]
